Лепешинская Ольга [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ЛЕПЕШИНСЬКА Ольга Василівна

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Балерина, педагог.

З дворянської родини. Батько, Лепешинський В., – інженер-мостобудівник.

Народилася 15 (28) вересня 1916 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Померла 20 грудня 2008 р. в м. Москві (РФ). Похована на Введенському цвинтарі.

Закінчила Московське хореографічне училище (1933).

Працювала танцівницею московського Великого театру (1933-1962), викладачем Російської

академії театрального мистецтва.

Народна артистка СРСР (1951).

Заслужена артистка РРФСР (1942).

Народна артистка РРФСР 1947).

Лауреат Державної премії СРСР (1941; 1946; 1947; 1950).

Лауреат I-ї премії I Усесвітнього фестивалю молоді і студентів в Празі (1947).

Володарка призу «Душу танцю» журналу «Балет» (2000).

Академік Міжнародної академії творчості.

Член-кореспондент Академії мистецтв Німеччини.

Почесний громадянин Берліна, Белграда, Стокгольма.

Нагороджена орденами і медалями СРСР, Німеччини, Швеції, Угорщини, Румунії, Югославії, Албанії, Філіппін.

Активний член фронтових бригад Великого театру під час Другої світової війни.

Заступник голови Комітету радянських жінок.

Президент Російської хореографічної асоціації (1991).

Голова Центрального будинку працівників мистецтв (1996).

Почесний голова Центрального будинку працівників мистецтв (2003).

Техніку нашої землячки відрізняли стрімке обертання, рідкісна стійкість, високий стрибок.

Серед найвідоміших провідних партій: фея Драже («Лускунчик» П. Чайковського), Кітрі («Дон

Кіхот» Л. Мінкуса), Ліза («Марна обережність» П. Гертеля), Зіна («Світлий струмок» Д.

Шостаковича), Поліна «Кавказький бранець» Б. Асаф’єва), Німфа («Іван Сусанін» М. Глинки), Оксана («Тарас Бульба» В. Соловйова-Сєдого), Одетта-Одиллія («Лебедине озеро» П.

Чайковського), Ассоль («Яскраво-червоні вітрила» В. Юровського), Параша («Мідний вершник»

Р. Гліера).

Л. – перша виконавиця партій Суок («Три товстуни» В. Оранського), Попелюшки («Попелюшка»

С. Прокоф’єва), Мірандоліни («Власниця готелю» С. Василенка).

У Москві засновано Благодійний фонду сприяння розвитку хореографічного мистецтва ім. Л.

Ім’я нашої землячки присвоєно зеленоградській дитячій хореографічній школі «Фуете» (2009).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Б. Єфімов, Л. Собінов, О. Чекригін, Г. Уланова, П. Гусєв, О. Горський, Р. Стручкова, Т. Шіллінг, Р. Гліер, Н. Павлова, Л. Семеняка, О. Єрмолаєв, К.

Верной, Д. Клебанов, Р. Захаров, М. Михайлов, В. Фельзенштейн, В. Преображенський, М.

Габович та ін.

***

МЕНЕ УТРИМУВАЛИ ЗА СУКНЮ

, з професійного кредо О. Лепешинської

Я так хотіла танцювати, що мене тримали за сукню, аби я завчасно не вискочила на сцену!

...Я танцювала... не краще Уланової ...не краще Семенової. Звичайно, набагато гірше. Але я –

Лепешинська. Яка є – така є. Хай пробачать нескромність, але я володіла природною технікою.

...Я танцювала багато і довго. І лише коли помер чоловік, зняла балетні черевики.

ЦЕ – НЕЙМОВІРНО, з відгуку А. Кторова про партію О. Лепешинської

Це неймовірно, але я чув сьогодні весь текст Гольдоні.

ЛІТАЛА СЦЕНОЮ, зі спогадів С. Холфіної

Ольга Лепешинська була сама життєрадісність, іскрометність, чарівливість, артистизм. Її техніка у

той час – 30-і роки – здавалася фантастичною. Вона літала сценою Великого театру, мов

пушинка...

Лепешинська, перша з московських молодих балерин, демонструвала в своїх танцях високий клас

обертання. Здавалося, вона долає всі труднощі жартома, що немає межі її техніці.

ВИСОКЕ ВІДЧУТТЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, зі спогадів М. Лієпи

Яке це було щастя на початку творчого шляху працювати поряд з таким майстром, як Ольга

Василівна Лепешинська. Спостерігати і вчитися у неї постійній зібраності на уроках, репетиціях і

спектаклях. Бачити, як вона, балерина, що володіє досконало всім арсеналом обертальної і

стрибкової техніки, з граничною серйозністю перед спектаклем безліч разів повторювала весь

«текст» балету.

І не тому, що якийсь рух не виходив. Такого у Лепешинської не могло і бути. А відчуття

відповідальності перед глядачем, перед сценою Великого театру, перед собою, перед своїм ім’ям –

ось що весь час тримало Ольгу Василівну в ідеальній формі.

ТІТКА – МОВ МОРКВИНА, зі спогадів Р. Стручкової

І