Курсинский Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

- Курсинский Александр [Справочник-дайджест] 17 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

class="book">Ты недостоин быть изъят.

– Безумец! Пусть мы в силах были б

Тебя спасти от жадных губ, –

Вампира неостывший труп

Твои лобзанья воскресили б!


ВЕЛЬМИ БЕЗУСПІШНО, з рецензії О. Курсинського на п’єсу А. Луначарського «Королівський

голяр»

Ілюстрація, що мусить показати, як помилково в безмірності влади розраховувати на сенс і

насолоду життя. ...Й Аристотель хвалив несподівану розв’язку, проте вимагав, щоб вона була

підготовлена. А в шести попередніх картинах нічого спільного з останньою: п. Луначарський

змагається з Шеллі в розробці сюжету «Ченчі», звичайно – вельми безуспішно.

У результаті – безглузда конструкція і утомлива розтягнутість п’єси та вбивчі вірші! З пекла

витягнули свої ноги. – Такий народ, магнати. Ви бачили? – Себе захистить. Так-то, милий друже. –

В прибудові. Бачила я сама. – «За інших». І ще: «хто бажає душу»... Ці рядки мають бути

п’ятистопними ямбами.

Не обійшлося й без курйозу. За ремаркою «події відбуваються в XV столітті у феодальній

західноєвропейській державі». Чи не потішно в обстановці цієї епохи чути голос Фігаро-Аристида, котрий пародіює поета XIX сторіччя: «Ворони каркають навколо / Роззявляючи роти / «Почекай, мій милий друже / Повисиш і ти!»«. А шкода, що заради правильності розміру п. Луначарський в

першому вірші не поставив «врони». Тоді в його поезії, крім сумнівної близькості її до Гете, яскраво позначилася б спорідненість з поезією Тредьяковського.


НЕ НАДТО ЗАДОВОЛЕНИЙ, з листа В. Брюсова П. Перцову від 5 січня 1896 р.

Як вам «Півтіні»? Я не надто ними задоволений... Переклади з Мура досить близькі до оригіналу, але сам-то Мур був поетом зовсім нецікавим.


ОСОРУЖНО НАГРУБИВ КУРСИНСЬКОМУ, з листа С. Толстої Л. Толстому від 24 жовтня

1895 р.

Вечір.

Милий Левочка, була у Снєгірьова, він знайшов, що здоров’я моє краще, дав ще поради, велів

продовжувати компреси і гаряче спринцювання, проте справив на мене враження, що він сам

нічого гарненько не розуміє. Особисті ж відчуття все ті ж: тяжкість, напруга й слабкість ніг і

спини.

Андрійко нині тихий, займався старанно і знову збирається до Твері. Він пішов з Сашею

Філософовою на концерт.

Миша зате сьогодні осоружно нагрубіянив Олександру Антоновичеві (Курсинському – авт.), не

сідав за уроки, не грав на скрипці, хоча зі мною був хорошим.

…Від Тані коротенький лист, що вона жива й дужа. І вам вона писала.

Ну, прощай, Левочка, люби мене і пам’ятай, як я тебе. Як самотньо мені тут без тебе і дівчаток, яких цілую.

С. Толстая.


ДОВГО НЕ ВИТРИМАВ, з монографії С. Махоніної «Історія російської журналістики»

Рябушинський став видавцем найдорожчого й найрозкішнішого російського журналу. Він

витрачав на «Золоте руно» близько 100 тис. на рік, це дозволяло не зважати на витрати при

оформленні журнальних книжок. Прекрасно ілюстровані, віддруковані на прекрасному папері, вони приходили до передплатників у витончених футлярах, перев’язаних позолоченою

поворозкою.

Проте Рябушинський не обмежувався веденням матеріальних справ журналу, він претендував на

редакторські функції, брав на себе диктаторську роль в журналі. Це стало причиною постійних

внутрішньоредакційних зіткнень і зміни співробітників, котрі вимагали усунення Рябушинського.

…Літературною частиною відав спочатку С. Соколов (псевдонім С. Кречетов). У оформленні

брали участь «світмистецники» Л. Бакст, Е. Лансере, К. Сомов та ін.

…Але вже в липні 1906 р. С. Соколов відправив Рябушинському заява про звільнення, заздалегідь

розіславши її копії московським і петербурзьким літераторам. Конфлікт наробив багато гамору, проте решта співробітників з журналу не пішла.

У літературний відділ прийшов О. А. Курсинський – поет близький В. Я. Брюсову, що дозволило

останньому на деякий час зробити «Золоте руно» якимсь продовженням «Терезів». Однак і

Курсинський довго працювати з Рябушинським не зміг і пішов...


ВІДОБРАЖАВ «ОПОЗИЦІЙНУ» НАЛАШТОВАНІСТЬ, з розвідки Т. Олександрової

«Некролог М. Лохвицької»

За підписом під некрологом «Новин дня»: «А. Кур-ський» – ховається поет і критик Олександр

Антонович Курсинський.

У 1890-і рр. він був близький до Брюсова, який радився з ним з приводу власних віршів (їх

листування опубліковане в «Літературному спадку», т. 98). У 1900-і рр. Курсинський, як і раніше, пов’язаний з колом символістів, проте з часом все більше проникається опозиційними настроями

до Брюсова і його команди. 1905