Крыжицкий Константин [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

КРИЖИЦЬКИЙ Костянтин Якович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник.

З дворянської родини.

Народився в 1858 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Звів рахунки з життям 4 квітня 1911 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ). Похований на Смоленському цвинтарі.

Відвідуючи Київську малювальну школу М. Мурашка, закінчив реальне училище, а потім –

Петербурзьку імператорську академію мистецтв (1877-1884).

Академік Петербурзької імператорської академії мистецтв (1889).

Перший голова Товариства А. Куїнджі (1908).

Кавалер малих золотої і срібної медалей Петербурзької імператорської академії мистецтв.

Працював також в техніці акварелі і малювання вугіллям.

У своїй творчості послідовно розробляв в творчості українську тему.

Серед кращих доробків – «Хутір в Малоросії» (1884), «Гроза збирається», «Болото», «Перед

полуднем» (усі – 1885), «Травневий вечір» (1886), «Вияснюється», «Дуби» (обидва – 1893),

«Озеро» (1896), «Зелена вулиця» (1897), «Скит в місячну ніч», «Сніг випав у вересні» (обидва –

1898), «Сонячний день», «Дорога» (обидва – 1899), «Весняний день», «Лісова далечінь» (обидва –

1900), «Вечір на Україні» (1901), «Рання весна» (1905), «Повіяло весною» (1910).

Пензлю нашого земляка також належать полотна «Парк восени», «Верби», «Настання сутінків»,

«Зима», «Крейдяне урвисько», «Штиль», «Село на березі річки».

Автор низки чудових акварелей і першокласних малюнків вугіллям.

На посмертній виставці експонувалося близько 700 полотен (1911).

Нині картини нашого земляка зберігаються в Горлівському, Донецькому, Запорізькому,

Миколаївському, Херсонському, Харківському художніх музеях, Львівському музеї українського

мистецтва (усі – Україна), музеї Олександра III, Третяковській галереї (обидва – РФ), численних

приватних зібраннях.

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Клодт, А. Куїнджі, С. Кислинська, К. Маковський, В.

Зарубін, С. Васильківський, М. Ткаченко, С. Світославський, М. Самокиш та ін.

***

ПІТИ ВЧАСНО,

з творчого кредо К. Крижицького

Найстрашніше для артиста – це пережити себе. Художник повинен уміти піти вчасно.

ЙОГО ТВОРЧІСТЬ – ГІМН ПРИРОДІ, з статті Н. Касьяненко «Майстер пейзажів»

В живопису кінця XIX – початку XX століття інтенсивно розвивався пейзажний жанр. Українські

художники бачили красу рідної природи у звичайних, буденних мотивах, близьких і зрозумілих

кожній людині.

Велику й цінну спадщину залишив після себе майстер реалістичного пейзажу Костянтин Якович

Крижицький. У своїх численних пейзажах він прагнув розкрити неповторну красу, своєрідність і

чарівність рідної землі.

З не меншим натхненням писав він і краєвиди Росії та Прибалтики, Фінляндії і Норвегії.

Особливо багато творів художник присвятив задніпровим далям.

У колекції Херсонського художнього музею знаходяться сім робіт К Я. Крижицького.

Одна з них, імовірно, – варіант картини «Лісові далі» (1886). Вона вражає панорамним

зображенням безмежної рівнини з зеленими лісами, луками, зораним полем. Змістовність

пейзажного образу, академічна завершеність композиції визначають художню цінність твору.

Приваблювали Крижицького мотиви, які давали змогу зображувати природу в її перехідних

станах. Так, у картині «Схід сонця» художник звертається до ефектного мотиву народження дня,

коли ранкове сіро-синє небо спалахує жовтими, жовтогарячими барвами сонячних променів.

Багато й плідно працював Крижицький над удосконаленням професійної майстерності,

наполегливо оволодівав принципами пленеру.

Треба зазначити, що більша частина пейзажів Крижицького має життєствердний мажорний

характер і сприймається як урочистий гімн природі.

РОСІЙСЬКИЙ ШЛЯХ – БЕЗНАДІЯ, з розвідки М. Сартана «Немає шляху ні проїжджому, ні

перехожому, ні пролітному» (Образ дороги в російському живописі)

Популярність теми доріг в російському живописі XIX–XX ст. забезпечила колосальне багатство

образотворчого матеріалу...

Знайшовся і Васильєв, чия картина «Після дощу. Путівець» була сусідою з не такою відомою

«Дорогою після дощу» Крижицького. І якщо у першого дорога ще якось придатна для

переміщення людей і худобини, то у другого справи йдуть зовсім безнадійно: герої Крижицького

неквапливо волочаться узбіччям, а проїжджу частину