загрузка...
Перескочить к меню

Кострицкий Михаил (fb2)

- Кострицкий Михаил [Справочник-дайджест] 21K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




КОСТРИЦЬКИЙ Михайло Дмитрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник. Псевдоніми – К. Дніпров, М. Ординцев, М. Д. Ординцев-Кострицький, К. Голіцин, М. Дмитрієв, К. Галін, Я. Костеревський, Клавдій Морєв, Гліб Сожалін, Гліб Загонов, К. Рунов, А.

Яворський.

З лікарської родини. Батько, Кострицький Д., – доктор медицини.

Народився 2 (14) лютого 1887 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Загинув 21 грудня 1941 р. у сталінських катівнях в м. Фергані Узбецької РСР СРСР (нині –

обласний центр Республіки Узбекистан).

Навчався в Гомельській гімназії (1896-1902), закінчив київську колегію П. Галагана (1905-1907), двічі навчався в Київському і раз – в Петербурзькому університетах (1908-1912).

Працював тюремним інспектором, секретарем редакцій журналів «Російський прочанин» (1910),

«Світлий світ» (1910-1911).

Побував в Аргентині, куди його закинуло жадання самостійності й вільного життя (1904).

Друкувався в газетах «Біржові відомості», «Південний край», «Селянський вісник», журналах

«Цілина», «Всесвітня панорама», «Щире слово», «Новий час», «Російський прочанин», «Наша

старовина», «Природа і люди», «Нива», «Прорість», «Батьківщина».

Як літератор дебютував оповіданням у журналі «Цілина» (1908).

Потім настала черга оповідань «Як помер старий Іосель», «Ікар Ватиканського пагорба», «На

пташиних крилах», «Таємниця негативу», «Фазенда донни Мануели», «Губернський Шерлок

Холмс», повістей «За трон московський» , «З Києва на трон французький», «На Куликовому полі»,

«Будівельник государів», «Опальний князь», «Восьмий смертний гріх», «Імператорський ювелір»,

«Королева землі фракської», «Сан-Блас», «Український Макіавеллі», «Під стягом Мономаха»,

«Чарівні казки наших днів: повісті та оповідання з життя південноамериканського материка»,

«Творці Седанського погрому».

Наш земляк – автор роману «Запорожці в Сарагосі» (1911).

Його перу також належать збірники «Ж» (1914), «Чарівні казки наших днів», «За щастям, золотом

і славою» (обидва – 1915).

На початку війни К. мешкав у м. Фергана Узбецької РСР. 18 жовтня 1941 р. військовим

трибуналом військ НКВС Середньоазіатського військового округу засуджений до розстрілу.

Вирок чи не того ж дня виконано.

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Авенаріус, І. Ясинський, В. Розанов, Е. Юргенсон, М.

Веселкова-Кільштет, Г. Сєвєрцев-Полілов, В. Лебедєв та ін.


***

КОМПЕНСАЦІЯ ЗА МРІЇ

, з творчого кредо М. Кострицького

Таємничі пригоди – компенсація за мрії, які не здійснилися.


ВБИВЦЮ ЗААРЕШТУВАЛИ, з оповідання М. Кострицького «Таємниця негативу»

– Так ти відмовляєшся взяти свої слова назад?

– Відмовляюся.

– Не розумію твоєї впертості...

– Від того, що я погоджуся визнати себе неправим, ця русокудра лялька Норська...

– Ви забуваєтеся, Андрію Сергійовичу!

– На «ви» вже. Непогано! Було б із-за чого...

– А ви знаходите, що не із-за чого?

На верхній палубі величезного пароплава, де відбувалася ця розмова, наступило раптове

мовчання.

– Послухай, – вимовив він, нарешті, коли мовчання стало нестерпним, – ти не закінчив своєї

фрази, але закінчення її зрозуміло і без слів. Нам більше говорити ні про що. Ні тепер, ні після.

Дуже шкодую про те, що трапилося. Прощай!

Він обернувся і, не поспішаючи, відійшов до трапа.

Той, що залишився провів його очима і, тільки коли той став вже спускатися вниз, зробив

поривчастий рух до нього, проте негайно ж опанував собою і з робленою увагою почав дивитися

на відбиті у воді вогні...

– …Дуже неприємна історія! – пролунав за його спиною чийсь басок.

Обернувшись, він побачив знайому фігуру лікаря Сірненка.

– Випадково почув цікаву розмову – не затикати ж собі вуха! З паном Пургальським розсваритися

наважилися?

– А якби й так?

– Та нічого, адже моя справа – сторона! А тільки не завадило б вам, юначе милий, обзавестися

тепер ціпком з клинком всередині, та довшим!

– Яку мерзоту ви говорите...

– Життєвий досвід говорить – не я... Ось згадаєте моє слово, Аркадію Павловичу, – зустрічатися з

Пургальським в місцях безлюдних, хоча б і живописних, не ризикуйте!

– …Софіє Львівно! – трагічним тоном заявив Сірненко, обертаючись до красивої стрункої

дівчини. – Мені судилося бути присутнім при найбільшій події двадцятого століття – я бачив, як

лопнули узи багаторічної дружби...

– …На жаль, це так, – відповів, кусаючи губи, Аркадій Павлович. – Ми з Андрієм посварилися.

…Микола Львович закурив, і легка цівка диму розтанула в прозорому повітрі.

– Дивовижна історія, – вимовив він, не дивлячись на сестру, – і із-за чого це вони посварилися?

Весь час,

що ми пробули в Одесі, вони здавалися парою папуг-нерозливайок...

Обмінюючись думками про незрозумілу сварку двох друзів, Норські не помітили, як наступив час

сніданку.

– …Колю, подивися, будь ласка, ген на ту яхту.

– Яку?

– Геть осторонь...

– Ну,


Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...