загрузка...
Перескочить к меню

Кострицкий Михаил (fb2)

- Кострицкий Михаил [Справочник-дайджест] 21K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



КОСТРИЦЬКИЙ Михайло Дмитрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник. Псевдоніми – К. Дніпров, М. Ординцев, М. Д. Ординцев-Кострицький, К. Голіцин, М. Дмитрієв, К. Галін, Я. Костеревський, Клавдій Морєв, Гліб Сожалін, Гліб Загонов, К. Рунов, А.

Яворський.

З лікарської родини. Батько, Кострицький Д., – доктор медицини.

Народився 2 (14) лютого 1887 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Загинув 21 грудня 1941 р. у сталінських катівнях в м. Фергані Узбецької РСР СРСР (нині –

обласний центр Республіки Узбекистан).

Навчався в Гомельській гімназії (1896-1902), закінчив київську колегію П. Галагана (1905-1907), двічі навчався в Київському і раз – в Петербурзькому університетах (1908-1912).

Працював тюремним інспектором, секретарем редакцій журналів «Російський прочанин» (1910),

«Світлий світ» (1910-1911).

Побував в Аргентині, куди його закинуло жадання самостійності й вільного життя (1904).

Друкувався в газетах «Біржові відомості», «Південний край», «Селянський вісник», журналах

«Цілина», «Всесвітня панорама», «Щире слово», «Новий час», «Російський прочанин», «Наша

старовина», «Природа і люди», «Нива», «Прорість», «Батьківщина».

Як літератор дебютував оповіданням у журналі «Цілина» (1908).

Потім настала черга оповідань «Як помер старий Іосель», «Ікар Ватиканського пагорба», «На

пташиних крилах», «Таємниця негативу», «Фазенда донни Мануели», «Губернський Шерлок

Холмс», повістей «За трон московський» , «З Києва на трон французький», «На Куликовому полі»,

«Будівельник государів», «Опальний князь», «Восьмий смертний гріх», «Імператорський ювелір»,

«Королева землі фракської», «Сан-Блас», «Український Макіавеллі», «Під стягом Мономаха»,

«Чарівні казки наших днів: повісті та оповідання з життя південноамериканського материка»,

«Творці Седанського погрому».

Наш земляк – автор роману «Запорожці в Сарагосі» (1911).

Його перу також належать збірники «Ж» (1914), «Чарівні казки наших днів», «За щастям, золотом

і славою» (обидва – 1915).

На початку війни К. мешкав у м. Фергана Узбецької РСР. 18 жовтня 1941 р. військовим

трибуналом військ НКВС Середньоазіатського військового округу засуджений до розстрілу.

Вирок чи не того ж дня виконано.

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Авенаріус, І. Ясинський, В. Розанов, Е. Юргенсон, М.

Веселкова-Кільштет, Г. Сєвєрцев-Полілов, В. Лебедєв та ін.


***

КОМПЕНСАЦІЯ ЗА МРІЇ

, з творчого кредо М. Кострицького

Таємничі пригоди – компенсація за мрії, які не здійснилися.


ВБИВЦЮ ЗААРЕШТУВАЛИ, з оповідання М. Кострицького «Таємниця негативу»

– Так ти відмовляєшся взяти свої слова назад?

– Відмовляюся.

– Не розумію твоєї впертості...

– Від того, що я погоджуся визнати себе неправим, ця русокудра лялька Норська...

– Ви забуваєтеся, Андрію Сергійовичу!

– На «ви» вже. Непогано! Було б із-за чого...

– А ви знаходите, що не із-за чого?

На верхній палубі величезного пароплава, де відбувалася ця розмова, наступило раптове

мовчання.

– Послухай, – вимовив він, нарешті, коли мовчання стало нестерпним, – ти не закінчив своєї

фрази, але закінчення її зрозуміло і без слів. Нам більше говорити ні про що. Ні тепер, ні після.

Дуже шкодую про те, що трапилося. Прощай!

Він обернувся і, не поспішаючи, відійшов до трапа.

Той, що залишився провів його очима і, тільки коли той став вже спускатися вниз, зробив

поривчастий рух до нього, проте негайно ж опанував собою і з робленою увагою почав дивитися

на відбиті у воді вогні...

– …Дуже неприємна історія! – пролунав за його спиною чийсь басок.

Обернувшись, він побачив знайому фігуру лікаря Сірненка.

– Випадково почув цікаву розмову – не затикати ж собі вуха! З паном Пургальським розсваритися

наважилися?

– А якби й так?

– Та нічого, адже моя справа – сторона! А тільки не завадило б вам, юначе милий, обзавестися

тепер ціпком з клинком всередині, та довшим!

– Яку мерзоту ви говорите...

– Життєвий досвід говорить – не я... Ось згадаєте моє слово, Аркадію Павловичу, – зустрічатися з

Пургальським в місцях безлюдних, хоча б і живописних, не ризикуйте!

– …Софіє Львівно! – трагічним тоном заявив Сірненко, обертаючись до красивої стрункої

дівчини. – Мені судилося бути присутнім при найбільшій події двадцятого століття – я бачив, як

лопнули узи багаторічної дружби...

– …На жаль, це так, – відповів, кусаючи губи, Аркадій Павлович. – Ми з Андрієм посварилися.

…Микола Львович закурив, і легка цівка диму розтанула в прозорому повітрі.

– Дивовижна історія, – вимовив він, не дивлячись на сестру, – і із-за чого це вони посварилися?

Весь час,

що ми пробули в Одесі, вони здавалися парою папуг-нерозливайок...

Обмінюючись думками про незрозумілу сварку двох друзів, Норські не помітили, як наступив час

сніданку.

– …Колю, подивися, будь ласка, ген на ту яхту.

– Яку?

– Геть осторонь...

– Ну, бачу...

– Чи не здається тобі, що вона схожа на «Евнику» Пургальського?

– Всі вони схожі одна на одну... Де твій бінокль?

– У каюті.

– Ну, робити нічого – влаштуємося інакше...

І Норський знову схилився над апаратом. Затвор «Кодака» коротко і сухо клацнув.

У ту ж мить яхта сильно нахилилася, вітрила на ній затремтіли і, круто обернувшись, вона

понеслася в протилежному напрямі.

– Готово! – вигукнув Микола Львович. – Твоя цікавість буде цілковито задоволена.

– ...Колю! Що з тобою? – вигукнула вона, бачачи, що той з кожною секундою стає блідішим.

– Постій..., – пробурмотів Норський розгублено. – Що за чортовиння? Не може бути! – Очі його

швидко пробігали з одного рядка на інший... – Ні, вірно! У «Одеському аркуші» те ж саме! Ось

прочитай! – і він протягнув сестрі газету.

Софія Львівна поглянула на вказане місце, і їй відразу ж впав у очі набраний кричущим шрифтом

заголовок: «Трагедія на яхті. Вбивство А. П. Силіна». «Як вдалося встановити, – читала Софія

Львівна, – убитий і А. С. Пургальський провели переддень …на пароплаві «Імператор Олександр», куди, серед інших, були запрошені на вечір капітаном. А. П. Силін, як нам відомо, наполегливо, проте безуспішно залицявся за мадемуазель Н... Пургальської, …і в результаті відбулася серйозна

розмова, яка закінчилася повним розривом.

…Близько десятої години ранку наступного дня яхта Пургальського «Евника» вийшла у море, маючи на борту власника і А. П. Силіна. Нещасний довірливо погодився на прогулянку, не

підозрюючи навіть, що відправляється назустріч смерті, на яку його вже прирекло жадання

помсти. Пополудні яхта повернулася назад до порту – але як! На ній, як і раніше, були два

пасажири, однак живим залишався лише один – її господар. Силін млявою масою лежав біля ніг

Пургальського! Очевидно, він убитий ззаду ударом весла, котрий розтрощив йому череп...

Вбивця арештований. Він наполегливо заперечує свою провину.


В ЛІСІ ТЕПЛІШЕ, з переказу М. Кострицького «На зламі»

Стрілецький загін, що нерівною смугою витягнувся уздовж ледь помітної дороги, разів зо два

зупинявся на кожній версті. Люди збивалися в купу і, поплескуючи рука об руку, щоб зігрітися, починали розмовляти.

Предмет їх розмови був рядовий: всі тлумачили про дорогу і про те, чи не збилися вони з шляху.

Однак, якби хоч один проїжджий московіт зустрів цей загін, то він, ймовірно, вшкварив би свого

коня і понісся від нього геть, світ за очі. І вчинок такого роду був би щонайприродніший, оскільки

стрільці говорили... польською мовою.

Крім того, гостроверхі хутряні шапки погано приховували характерну польську чуприну, а

невміння триматися в довгополих каптанах остаточно видавало обманщиків і робило маскарад

абсолютно даремним...

…Поляки загорнули підлоги своїх каптанів і, йдучи по коліна в снігу, потягнулися у напрямку до

лісу. Замойський мучився і не знав, на що зважитися... А загін його в цей час, переходячи з однієї

волості в іншу, дістався костромських лісів.

Пройшло близько півгодини, доки вони глибоким снігом здолали півтораста чи двісті сажнів, котрі відокремлювали їх від світлого вікна, й опинилися перед невеликим лісовим млином.

Вітер намів на зледеніле колесо цілу снігову гору, і вона непомітно з’єднувалася з такими ж

сніжними горбами над млиновим дахом. Тільки низенька стіна з одним віконцем різкою чорною

плямою виділялася на загальному фоні...

І Калічанський, і його супутник одночасно поглянули на аркуш промасленого паперу, що

замінював невідому в цій глушині слюду, і вгледіли на ньому силует старого, який, судячи з рухів, плів личаки чи сітку.

– Ну що, давай увійдемо, – звернувся Замойський до отамана.

Той було рушив до дверей, але раптом зупинився, ніби осяяний раптовою думкою.

– Ні, – вимовив він. – Я зараз придумав дещо краще... Загрозою або тортурами від старого ми

багато чого не доб’ємося. Краще ти увійди до нього один, назвися начальником стрілецького

загону, …і попроси, щоб він прямим шляхом провів нас до садиби...

– …Стрільці з Москви, з наказом послані, і ти повинен будеш проводити нас в боярську садибу...

Замойський замовк і, не відриваючись, дивився на старого.

– Дивна ти людина... Про що тут і просити, – вимовив той, підіймаючись і осяваючи себе широким

хресним знаменням. – Зайвого ти багато мені наговорив. То, може, скажеш ще заразом, як звати

тебе?

– Іван Засадний, – ледь чутно пробурмотів стрілець, і фарба залила його обличчя.

– …Ну ось, діду, це все люди государеві, які йдуть зі мною, – голосно звернувся Замойський до

старого, вказуючи на поляків.

– Бачу, рідний, бачу... Івану Сусаніну змалку всі стежки лісові відомі, ще до перших півнів

безпосередньо до боярського двору вас проведу...

– Отож, йдемо...

– Йдемо, хлоп’ята, йдемо. Та що й стояти тут, на вітру, – в лісі воно тепліше...


МАТЕРІАЛ ДЛЯ ЛЕГКОГО ЧИТАННЯ, з оцінки М. Кострицького М. Саввіним

Романи Ординцева-Кострицького – типові романи пригод; цікава, в романному дусі, фабула в них

головне.., це матеріал для легкого читання.


ВИВЧАВ ЗВИЧАЇ ФЕРГАНСЬКОЇ ДОЛИНИ, з нарису А. Захарової «Під російським прапором

на Памір»

Багата подіями багатовікова історія Туркестану, витоки якої сягають сивої давнини. Вона

привертала увагу не тільки учених-дослідників, які вивчають культуру, побут, релігійні

переконання, заняття тутешніх народів. У наукові експедиції другої половини 19 століття

включалися й ентузіасти з творчої інтелігенції – художники і письменники В. Верещагін, О.

Федченко (дружина О. П. Федченка), М. Щербина-Комаренко, М. Кострицький та інші.

Перу письменника Є. Марков, котрий відвідав Ош 1891 року, належить один з найблискучіших

описів якнайдавнішого міста Киргизстану. Один з розділів цієї книги «Ош і його мешканці»

містить вельми цінну для істориків-дослідників інформацію про Ош, річку Ак-Буре, Ошський

базар, Сулейман-гору.

Протягом декількох місяців містами Ферганської долини подорожував письменник М.

Кострицький, широко відомий в Росії на початку ХХ століття. Він вивчав мову, звичаї і вдачу

корінного населення й згодом написав чудову повість про добування рубінів в горах Східної

Фергани.




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...