Закржевский Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

розкуповуваних авторів, характерні

для того перебігу думок, який нагадує «підпільну людину» Достоєвського і був у той час дуже

поширений серед інтелігенції.

СПЕЦІАЛІЗУВАВСЯ НА МОДЕРНІСТСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ, з автореферату дисертації А.

Бойко «Преса православної церкви в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століття: тематика і

проблематика»

У підрозділі 3.4 «Внесок православних публіцистів у розвиток журнальної літературно-художньої

критики та мистецтвознавства» міститься побудована на архівних матеріалах, що вперше введені в

науковий обіг, а також на джерельній базі газетах і журналах – інформація про літературно-

критичну діяльність авторів церковних часописів, зокрема І. Артинського, В. Барвінка, М.

Петрова, Л. Соколова, О. Закржевського та ін. Їх журнальні публікації аналізуються на

біографічному та історичному тлі. Встановлено конкретний внесок кожного з цих публіцистів у

розвиток літературно-художньої критики і мистецтвознавства. Так, відзначається, що І.

Артинський та О. Закржевський спеціалізувалися на модерністській літературі, тенденційно

висвітлюючи майже всі аспекти сучасного їм художнього життя. М. Петров досліджував

українську літературу ХVІ-ХVІІІ ст., фольклор, народну драму тощо. Наголошується на значенні

наукових розвідок М. Петрова у становленні національної самосвідомості – він одним із перших

довів, що українська культура формувалась у принципово іншому історичному контексті, ніж

російська. Вказується на значенні публікацій В. Барвінка для збереження та вивчення художньої

спадщини українського народу, зокрема на його спробі психологічного обґрунтування народних

обрядів, свят тощо.

Акцентується роль вказаних публіцистів у становленні та оформленні неповторного обличчя

кожного з часописів, з якими вони співпрацювали. Підкреслюється, що літературознавчі та

культурологічні статті, що з’являлися на шпальтах церковних часописів, підвищували рівень

культури аудиторії, допомагали виховувати художній смак, орієнтуватись у мистецькому

контексті.

Висвітлено роль вище означених осіб у розвитку української культури. Відзначено домінантні

особливості їх публікацій, концепції та жанрово-стильові особливості статей, місце у

тогочасному журналістському процесі, тощо. Акцентується значення виступів у пресі цих

представників духівництва для збереження церковної спадщини, розвитку культури України,

формування художніх смаків та уподобань тощо.

Наголошено на прагненні духівництва прищепити суспільству повагу до високої культури,

пропагувати художню літературу і досягнення мистецтва на шпальтах церковних часописів і тих

видань, які ми відносимо до православної періодики.

ПЕСИМІЗМ ПРИТАМАННИЙ ЮНИМ, з розвідки М. Петровського «Що ж ти на лекціях

співаєш»

У огляді літератури за 1910 рік критик (Чуковський К. – авт.) відзначав, що «в Києві вийшла дуже

страшна книга «Підпілля» – поза сумнівом, гімназиста п. Ол. Закржевського». У огляді літератури

за 1911 рік – згадував «верескливу, пискляву брошуру наймолодшого критика А. Закржевського

«Надлюдина над безоднею».

Вік автора Чуковський вказував, мабуть, кепкування заради: тільки зелені молодики, давав він

зрозуміти, бувають такими песимістами, як п. Закржевський.

ПАМ’ЯТЬ ЖИВА, з дослідження М. Філіппенка «Київське релігійно-філософське товариство

(1908-1919)»

Хотілося б згадати ще про дві події в житті Київського релігійно-філософського товариства, які не

пов’язані безпосередньо з його діяльністю, але є живим свідоцтвом істинно християнського

ставлення один до одного. 30 травня 1916 року у віці 30-ти років помер літератор О. К.

Закржевський.

…Ще раніше, аби полегшити його страждання (у нього був туберкульоз і нефрит), хворого, на

прохання Великої Княгині Єлизавети Федорівни, вдалося влаштувати в готель Покровського

монастиря, оскільки він потребував і догляду, і в духовної підтримки. Тут йому «було надано

прекрасне приміщення, він був оточений дбайливим доглядом сестер обителі і, найцінніше, мав

любляче відношення до себе з боку місцевих священиків отця Димитрія Іванова і отця Андрія

Скрипчинського. Для Олександра Карловича було великим задоволенням відвідувати храм,

особливо у великі свята і на Пристрасній седмиці. Проте до сповіді і причащання вдавався не

часто, гноблений болячками і замучений релігійними сумнівами. Під час