Закржевский Александр (fb2)

- Закржевский Александр [Справочник-дайджест] 18 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




ЗАКРЖЕВСЬКИЙ Олександр Карлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, критик.

З чиновницької родини.

Народився 9 (21) травня 1886 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 30 травня (12 липня) 1916 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Похований на Байковому цвинтарі.

Навчався в Київському міському училищі, проте його не закінчив.

Працював відповідальним секретарем журналу «Світ мистецтв» (1907-1909).

Член Київського релігійно-філософського товариства (1912).

Друкувався в газетах «Київське слово», «Київський тиждень», журналах «Вогні», «Сучасник»,

«Заповіти», «Християнська думка», «Світ мистецтв».

Як літератор дебютував в газеті «Київське слово» оповіданням «Точка життя» (1904).

Потім настала черга оповідань «Пісня минулого», «Ялинка» (обидва – 1904), «Sanctus Dolor»

(1909), «Втомлений спокій», «Мерехтливий образ» (обидва – 1912).

Наш земляк – автор книг «Надлюдина над безоднею», «Підпілля» (обидві – 1911),

«Карамазовщина» (1912), «Релігія. Психологічні паралелі» (1913), «Лицарі божевілля» (1914),

«Лермонтов і сучасність» (1915), «Самотній мислитель» (1916).

З середини 1914 р. З. тяжко захворів і, зважаючи на злидні, доживав свої дні в готелі жіночого

Покровського монастиря.

Серед друзів та близьких знайомих З. – М. Пантюхов, В. Розанов, В. Іванов, О. Прохаско, В.

Екземплярський, Л. Шестов, В. Істомін, Я. Янишевська, П. Сльозкін, граф Де-ля Барт, П. Семенов,

В. Полонський та ін.


***

Я – ПОМИЛКА

, з життєвого кредо О. Закржевського

Я – помилка. І життя моє – помилка. І книги мої – теж.

Я не живу, а гнию… Я не можу вірити в Бога, тому що відчуваю: замість Бога – ніщо.


БАТЬКИ ПРИРІКЛИ МЕНЕ НА СМЕРТЬ, зі спогадів О. Закржевського

Я народився від старих батьків, і мене ще до народження прирекли на смерть і надзвичайно

дивувалися, що я ще не вмер…

Крихітним ще, аби сховатися від усіх, я забивався у велику шафу і там просиджував, голодний,

цілісінькі дні…

Я задихався… від нестачі повітря і від сліз, від образи, від ненависті…, від жаху.


МУЖ ЧЕСТІ, з листа К. Чуковського О. Ремізову від 22 березня 1912 р.

Дорогий О[лексію] М[ихайловичу]. Привіт Вам з Києва, де живуть Ваша Наташа і –

Закржевський. О, Ви безсоромник, навіщо Ви сказали мені, що це безвусий юнак. Це високочолий

муж, «муж честі й поради» – а Ви, безумовно, «глаголиця». Серафимі Павлівні сердечні вітання з

її майже рідного міста...


ЛЮБИМО ПО-НОВОМУ, з листа К. Чуковського В. Розанову від 22 березня 1912 р.

Дорогий В[асилю] В[асильовичу]. Зараз я в Києві – і у мене – хто б Ви думали? – Олександр

Карлович Закржевський і що ми робимо – ми упиваємося, п’ємо, поглинаємо В[аше ]

«Усамітнене». Вітаю Вас і Варвару Дмитрівну з сонцем, з весною, з святом! Любимо Вас по-

новому і як перше!

Ваш К. Чуковський, Олек. Закржевський.


ПЛОДОВИТИЙ АВТОР, з книги Д. Мирського «Літературна критика»

Метафізична критика квітнула в руках «релігійних філософів» і декого з символістів. Першим

висунув її теорію Волинський. У книзі про російських критиків він засудив їх за відсутність

філософського погляду і здійснив свою теорію на практиці в книгах про Лєскова і про «Бісів»

Достоєвського (Книга великого гніву). Великими майстрами метафізичної критики були Розанов,

Мережковський, Гершензон і В’ячеслав Іванов. Розанов, без сумніву, був найбільшим. Його

інтуїтивний геній навіть в своїх помилках з неймовірною гостротою бачив те, що було приховане

від інших, і деякі його сторінки, особливо про Гоголя, належать до високих досягнень високої

критики. Проте він ніколи не буває зацікавлений в першу чергу в літературних цінностях, і його

книги – філософія, а не критика.

...В цілому метод цей абсолютно незадовільний, тому що підпорядковує критикованого

письменника метафізичним переконанням критика. Роботи критиків-метафізиків можуть бути (і

часто бувають) прекрасною літературою і першокласною філософією, але це не критика.

Метафізичний метод був засвоєний багатьма молодими авторами, особливо в десятиліття після

першої революції і існує й зараз, хоча мода на нього минула. Плодовитим критиком цієї школи був

нещасний Олександр Закржевський, який рано розпочав свою діяльність і чиї численні книги, що

виходили перед революцією, хоч і не відрізнялися розумінням розкуповуваних авторів, характерні

для того перебігу думок, який нагадує «підпільну людину» Достоєвського і був у той час дуже

поширений серед інтелігенції.


СПЕЦІАЛІЗУВАВСЯ НА МОДЕРНІСТСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ, з автореферату дисертації А.

Бойко «Преса православної церкви в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століття: тематика і

проблематика»

У підрозділі 3.4 «Внесок православних публіцистів у розвиток журнальної літературно-художньої

критики та мистецтвознавства» міститься побудована на архівних матеріалах, що вперше введені




MyBook - читай и слушай по одной подписке