загрузка...
Перескочить к меню

Жданов Лев (fb2)

- Жданов Лев [Справочник-дайджест] 19K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




ЖДАНОВ Лев Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Прозаїк, поет, драматург, перекладач. Справжнє прізвище – Гельман Леон Германович.

З акторської родини.

Народився 8 (20) травня 1864 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 20 листопада 1951 р. в м. Сочі СРСР (нині – Краснодарський край РФ). Похований на

місцевому цвинтарі.

Навчався в Кам’янець-Подільській, Херсонській, Одеській гімназіях, проте жодної з них закінчив.

Працював актором у низці провінційних театрів (1881-1888), режисером Одеського театру (1888-1891), суфлером московського Малого театру (1890-і), редактором журналу «Зоря нового життя»

(1907-1908),

Лауреат премії Літературно-художнього товариства (1902).

Друкувався в газетах «Миколаївський вісник», «Російські відомості», «Новини дня», «Росія»,

«Новини», «Кур’єр», «Біржові відомості», «Російська земля», журналах «Бджілка», «Джерело»,

«Театрал», «Зірка», «Нива», «Північ», «Маяк», «Новий світ», «Артист», «Малярний огляд»,

«Суфлер».

Як літератор дебютував в одеському журналі «Маяк» віршами (1881).

Потім настала черга книг «Вірші» (1896), «На зорі свободи. Пісні смутних днів» (1906), «Звуки

минулого» (1914), п’єс «Чортовий млин» (1890), «Вона життя зрозуміла» (1893), «Залетіла!»

(1896), «В північній глухомані» (1897), «Нічний пікнік» (1898), «Ворог душі й тіла» (1902), «Свята

душа» (1904), «Під колесом» (1902), «Мільйони у вогні» (1901), «На зорі свободи. Пісні смутних

днів» (1906), «Жіночі тіні» (1916).

Наш земляк – автор повістей «Обвінчані самітниці» (1907), «Русь на зламі» (1908), «Юнак-

володар» (1909), «В стінах Варшави» (1912), «В дні смути», «Спадщина Грізного» (обидві – 1913),

«Петро і Софія» (1915), «Вбивство посла» (1916), «Микола Романов – останній цар» (1917).

Перу Г. належать романи «Цар Іван Грозний» (1904), «Захід сонця» (обидва – 1905), «Два

мільйони на рік (Убогий мільйонер): Казкова бувальщина наших днів» (1909), «Цар і опричники»,

«Останній фаворит. Катерина II і Зубов» (обидва – 1911), «В тенетах інтриги» (1912), «Під владою

фаворита» (1916), «Під владою золота» (1926), «Загибель богів» (1929).

Переклав «Вогні на Івана Купала» Г. Зудермана, «Сафо» А. Доде, «Закоханий диявол» Ж. Казотта,

«Міхаеля Крамера» Г. Гауптмана.

За життя Г. мав видання творів об’ємом в 31 том (1912-1917).

З царською владою наш земляк постійно мав проблеми. В день прем’єри заборонили його п’єсу «В

боротьбі» (1905). За «неправильні» публікації закрили журнал «Зоря нового життя», який він

редагував (1908). Лише за підозрою в розповсюдженні нелегальної літератури Московська судова

палата на два місяці відправила Г. до фортеці (1911).

А ось на старість наш земляк почав розсилати друзям і знайомим власні вірші, присвячені

успіхам… соціалістичного будівництва.

За повість «Русь на зламі» на одному з московських аукціонів просили $1000 (2006).

Серед друзів та близьких знайомих Ж. – М. Корсаков, В. Радич, З. Дальцев, В. Розанов, В.

Полонський, І. Леонтьєв, Є. Ляцький, Ж. Суворін та ін.


***

ТАЄМНИЦЯ ТАЄМНИЦЬ

, з творчого кредо Л. Жданова

Не лише у російській, але й у всій не легендарній історії людства, образ царя Івана Грозного –

один з найнезрозуміліших і різнотлумачених.


МАЙЖЕ ВТРАТИЛА СВІДОМОСТЬ, з роману Л. Жданова «Під владою фаворита»

Золоті канделябри, блюда, вази і столові набори красиво виділялися на цьому зеленому,

бархатистому фоні.

Потім – знову налинули гості, зайняли місця... Страви подавалися одна за іншою, без кінця...

дорогі вина лилися в келихи темно-пурпурним і ясно-янтарним струменем, розливаючи в повітрі

свій тонкий аромат.

Узявши під руку фаворита, важливого, залитого діамантами, золотом, Ганна обходила столи, уміючи кожному сказати щось приємне.

Рябе, проте ще красиве обличчя колишнього конюха, тепер всесильного герцога, теж

випромінювало повний достаток. Він поводився на цьому царському бенкеті абсолютно як

люб’язний господар... і лише часом тривожно зиркав на свою державну супутницю, відчуваючи, що нині рука її важче звичайного

спирається на його сильну руку і вся імператриця здригається часом, немов від лихоманки.

– Лихоманка, мій друже? – неголосно кинув він тривожне питання в зручну хвилинку.

– Так!.. Ні!.. Так щось... – пролунала тиха, швидкоплинна відповідь, і Ганна пішла далі, бажаючи

приголубити всіх гостей.

Нарешті обхід закінчився. Вона з величезною насолодою опустилася на своє місце на початку

головного столу. Бірон, сівши поряд, дав знак Тредіаковському, який весь час стежив поглядом

за ним і за імператрицею.

Піїт, виступивши з купки челяді, що стояла віддалік, швидко рушив до заповітного столу. Бірон

тим часом підняв келих і голосно виголосив перший тост за імператрицю, господиню балу.

Пролунав туш, але дзвін келихів і вівати покрили навіть гучну музику. Ганна, узявши келих, звернулася до Бірона.

– Налийте... тільки небагато... не можна мені нині! – поглянула на своїх лікарів,


Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...