Ермоленко-Южина Наталья [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ЄРМОЛЕНКО-ЮЖИНА Наталя Степанівна

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Співачка (драматичне сопрано). Справжнє прізвище – Плуговська Н.

З міщанської родини.

Народилася в 1881 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Померла в 1937 р. в м. Парижі (Франція).

Учасниця першого сезону російської опери в Парижі (1908).

Як співачка дебютувала в антрепризі Царателі (1900).

Була солісткою петербурзького Маріїнського театру (1901-1906; 1910-1913; 1915-1922), московського Великого театру (1906-1908; 1913; 1916), оперного театру С. Зіміна (1908-1910), лондонського театру «Ковент-Гарден» (1917-1924), епізодично виступала на сцені паризької

«Гранд-опера».

Перша виконавиця на російській сцені партій Гутруни в «Загибелі богів» Р. Вагнера (1903), Електри в однойменній опері Р. Штрауса (1913).

Серед найвідоміших партій – Наташа, Горислава («Мавка» О. Даргомижського), Марія («Мазепа»

П. Чайковського), Юдіфь («Юдіфь» О. Сєрова), Тамара («Демон» А. Рубінштейна), Ядвіга

Запольська, Марфа («Пан Воєвода» і «Царська наречена» М. Римського-Корсакова), Марфа

(«Хованщина» М. Мусоргського), Тетяна, Віолетта, Аїда, Норма, Джоконда, Кармен, Агата

(«Вільний стрілець» К. Вебера), Ельза («Лоенгрін» Г. Вагнера), Маша («Дубровський» Е.

Направника), Ліза («Пікова пані» П. Чайковського), Маргарита («Фауст» Ш. Гуно).

Гастролювала в Одесі (1904), Тифлісі, Баку, Казані (1905), Ростові-на-Дону (1906), Італії (1906; 1907; 1921-1922), Франції (1907; 1912;1923), Іспанії (1922), Південній Америці (1907; 1923), Німеччині (1921-1922).

Не сприйнявши більшовицької революції, оселилася в Парижі (1924).

Репертуар співачки складав понад 30 партій.

Залишила по собі близько 60 грамзаписів. У репертуарі – багато українських народних пісень і

романсів українських композиторів.

Композитор М. Лисенко ще за життя землячки присвятив їй і її педагогу М. Зотовій баркаролу

«Пливе човен» (1899).

Серед друзів та близьких знайомих Є.-Ю. – М. Лисенко, Ф. Шаляпін, М. Зотова, Л. Собінов, І.

Єршов, П. Відаль, А. Нежданова, В. Петров, В. Касторський, С. Дягілєв, О. Санін, О. Головін, І.

Білібін, О. Бенуа, І. Алчевський, Д. Смирнов, Ф. Блуменфельд, М. Каракаш, Ф. Литвин та ін.

***

БІЛЬШЕ НІДЕ НЕ ЧУЛА

, зі спогадів А. Нежданової

Єрмоленко-Южина – чудове драматичне сопрано, рідкісне за красою і силою звуку. Такого

сопрано, з великим диханням, сильного і у той же час м’якого, я більше не чула ніде.

Зовні Єрмоленко теж красива. У сценічному відношенні вона поступалася, але голос її – гарячий, виразний – справляв сильне враження.

ВРАЖАЮЧА СЦЕНІЧНА І ДРАМАТИЧНА ТОЧНІСТЬ, з рецензії Б. Асаф’єва «Валькірія» в

Маріїнському театрі»

Образ Брунгільди невимовно складний для втілення. Злити в єдине безперервне ціле те, що

відбувається в душі Брунгільди, перетворення її з божества в людину – тяжке і відповідальне

завдання.

...Артистку типово слов’янського вигляду, якою є Єрмоленко-Южина, втілення образу Валькірії

повинне притягати і чарувати, але й утрудняти, оскільки слов’янська м’якість, задушевність, простота і ласкавість лише поступово вимальовуються в зовіншності Брунгільди під впливом

шляху, пройденого від співчуття до страждання. Сувора і владна Валькірія не відразу

поступається віянню хвилі людяності і спершу більше дивується, ніж співчуває.

Тому тлумачення і втілення Брунгільди, створюване Єрмоленко-Южиною, залишаючись

прекрасним в чисто вокальному і музичному відношенні впродовж усієї опери, стає сценічно і

драматично глибоко точним і особливо вражаючим лише з моменту суду над нею і до занурення в

сон.

«НЕЩАСЛИВА» ФРАНЧЕСКА, з книги Н. Саліної «Життя і сцена»

Ми знали, що Рахманінов пише оперу «Франческа да Ріміні», призначаючи партію самої

Франчески А. В. Нежданової. І правильно. Чарівний тембр її голосу повинен був цілком підійти до

партії. Раптом стало відомо, що Нежданова відмовилася співати, оскільки для неї партія

виявилася занизькою.

Через деякий час знову новина: Рахманінов віддав партію Франчески Н. С. Єрмоленко-Южиній. У

неї голос був незрівнянний, лився чудовою дзвінкою хвилею, вона ж стояла байдуже і лише

розкривала рот. Жінка вона була чудова, але актриса слабка. Знов закулісна сенсація: «Єрмоленко

відмовилася співати, оскільки партія виявилася для неї зависокою».

Рахманінов наступного, з клавіром під пахвою спіймав мене в театрі, привів на порожню сцену, де

не прибрали ще рояль після якоїсь балетної репетиції, розкрив клавір і сказав: «Надіє Василівно, я

написав казна-що, ніхто не може співати: одній – низько, інший – високо. Я дам всі пунктуації, все, що ви захочете, спробуйте заспівати».

І я цілий місяць учила і репетирувала ... цю нещасливу Франческу.

ВИСТУПИ ЗАХОПИЛИ, з монографії Л. Короткіної «З чудових сивих каменів минулого

будуйте світле майбутнє»

Реріх потрапив у Парижі, як він повідомляв в листах до нареченої, в «краще російське

товариство». Він зустрічався з ректором Варшавського університету, професором-психіатром П. І.

Ковалевським, з польським письменником і юристом К. Валишевським, відомим юристом,

професором цивільного права в Московському університеті Ю. С. Гамбаровим.

Микола Костянтинович відвідував концерти і театри. У листах на батьківщину він повідомляв про

нові спектаклі, про концерти молодої російської співачки з «чарівним і сильним голосом», які його

захопили. Це була, мабуть, відома в майбутньому співачка Н. С. Єрмоленко-Южина, що виступала

у той час в Парижі.

АМАЗОНКА-ВАЛЬКІРІЯ, з статті О. Москальця «Наталія Єрмоленко-Южина: забуття після

еміграції»

У 1964 році під час гастролей Великого театру до «Ла Скала» радянські артисти з благоговінням

розглядали фотографії Єрмоленко-Южинойї в музеї прославленого театру. Але про долю самої

співачки на той час їм не було відомо вже нічого...

Родина киянина Степана Дмитровича Плуговського жила на Верхній Солом’янці, на тодішній

вулиці Великій, 58. Звідти його донька Наталка часто їздила на Пирогова, 5, де розташовувалися

музичні курси З. І. Худякової, і на Маловолодимирську, 31 (нині – вулиця Олеся Гончара), до

свого педагога співачки Марії Зотової.

...Зовнішність амазонки-валькірії і щонайпотужніший голос дозволяли їй не тільки справлятися з

неймовірними вокальними складнощами вагнерівських партій, але й виглядати ідеальним

сценічним втіленням епічних героїнь-воячок. Нижні ноти співачки були настільки насиченими, що

до її репертуару увійшла навіть партія Марини Мнішек в «Борисі Годунові» Мусоргського, зазвичай виконувана меццо-сопрано.

Виступаючи партнеркою Шаляпіна, Єрмоленко-Южина співала головні партії в таких спектаклях, як «Юдіфь», «Мефістофель», «Демон», «Князь Ігор», «Псковитянка». Саме з її участю пройшов

дебют Шаляпіна в «Піковій пані» на сцені Великого театру.

Статті про Єрмоленко-Южину в радянських енциклопедіях і музичних словниках незмінно

закінчувалися фразою: «З 1924 року живе в Парижі». Так було до початку 80-х. І ніхто не

замислювався щодо секрету «кавказького» довголіття співачки, яка, якщо вірити довідникам, прожила мало не сто років.

Насправді все виявилося набагато сумнішим – вона передчасно померла в 1937 році. Проте на

батьківщині про це дізналися... мало не через півстоліття.

ЗА НУЛЬОВОЇ ТЕМПЕРАТУРИ, з статті В. Голєва «Кустодієв і шуба Шаляпіна»

Кустодієв був мав сил відірвати очі від рум’яного обличчя Шаляпіна, від його багатої шуби.

Здавалося, і брови непомітні, білясті, і очі бляклі, сірі (не те що у південців), а красень! Співак –

геній, і його зовнішність повинна зберегтися для нащадків. А шуба! Яка шуба на ньому!

— Федоре Івановичу! Попозували б мені в цій шубі, – попросив Кустодієв.

— Чи добре, Борисе Михайловичу? Шуба хороша так, можливо, але крадена вона, – пробурчав

Шаляпін!

— Жартуйте, Федоре Івановичу?

— Та ні. Тиждень тому одержав її за концерт від якоїсь установи. Грошей або муки у них не було

мені заплатити. Ось і запропонували шубу.

-Ну, ми її ...на полотні. Бо занадто вона гладка та шовковиста.

Кустодієв узяв олівець, папір, почав робити начерк, швидко і весело поглядаючи на Шаляпіна.

Рука відразу знайшла легкість в малюнку, а лінії – музичність.

— Потерпіть трішки, Федоре Івановичу... Чимось ви неначе засмучені?

Шаляпіну хотілося сказати: обурений він тим, що в театр набрали нових хористів, які не знають

музичної грамоти, що Єрмоленко-Южина має співати мало не за нульової температури, що в

театрі маса безладу...

Сказати все це Кустодієву? Художникові, який працює в нетопленій майстерні? Скаржитися на

тяжкість життя людині, прикованій до візка?

МАНДРІВНИЙ СОБАКА, з кореспонденції О. Мінаєвої «Літературні кафе Санкт-Петербурга

початку XX століття»

Найпростіші, дерев’яні не фарбовані столики і табурети «Мандрівної собаки» довершували

меблювання головного залу. Посередині стояв круглий стіл з тринадцятьма табуретами навколо. У

правому кутку поміщалася невелика естрада. Камін Фоміна і розпис стелі Судєйкіним

довершували романтичне убрання підвалу.

Концертна програма новорічного вечора була підготовлена заздалегідь, однак здійснити її

повністю не вдалося.

Відвідувачі «Собаки» того вечора були квінтесенцією аристократичного Петербургу: Є. Лопухова, Т. Карасевич, М. Фокін, Б. Романов, П. Журавленко, Є. Попова, М. Каракаш і Н. Єрмоленко-

Южина...

НА КОРИСТЬ НЕЗАМОЖНИХ СТУДЕНТІВ, з оголошення в газеті «Голос Москви» від 8

листопада 1908 р.

«Пісні каторжан»

У четвер, 4 груд., в залі Благородних зборів, відбудеться концерт на користь незаможних студентів

московського університету «земляцтва Польщі». Організатори – Н. С. Єрмоленко-Южина і Д. Х.

Южин.

У концерті візьмуть участь: пані Грановська, Клопотовська, Ерарська, п.п. Чарін, Гризунов, Запорожець й ін.; хор студентів вперше виконає пісні каторжан, записані в Сибіру композитором

Гартевельдом.

ВОКАЛ ЗА НУЛЬОВОЇ ТЕМПЕРАТУРИ, бувальщина

У той день Б. Кустодієв малював портрет Ф. Шаляпіна. І помітив, що великий співак чимось

сильно стурбований. Тож і запитав маестро:

– Ви чимось обурені?

Шаляпину хотілося сказати: обурений він тим, що в театр набрали нових хористів, які не знають

музичної грамоти, що Єрмоленко-Южина співає мало не за нульової температури, що в театрі

маса безладу.

Сказати усе це Кустодієву? Художникові, який працює в нетопленій майстерні? Скаржитися на

життя людині, прикованій до коляски?

І Шаляпін відбувся жартом.