Эренбург Илья [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ЕРЕНБУРГ Ілля Григорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Письменник, перекладач, журналіст, громадський діяч.

З родини службовців. Батько, Еренбург Г., – інженер.

Народився 14 (27) січня 1891 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 31 серпня 1967 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Навчався в 1-й Московській гімназії.

Працював кореспондентом газет «Ранок Росії» (1915-1917), «Вісті» (1936-1939), «Червона зірка»

(1941-1945).

Віце-президент Всесвітньої Ради миру (1950).

Двічі лауреат Державних премій СРСР (1942; 1948).

Лауреат Ленінської премії (1952).

Кавалер французького ордена Почесного легіону.

Друкувався в газетах «Біржові відомості», «Ранок Росії», «Слову – свободу», «Новини дня»,

«Влада народу», «Вісті», «Правда», «Літературна газета», «Червона зірка», журналах «Геліос»,

«Вечори», «Російська книга», «Нова російська книга», «Роман-газета», «Політичний щоденник».

Як літератор дебютував книгою віршів «Вірші» (1910).

Потім настала черга наступних поетичних збірок: «Я бачу» (1911), «Буденність» (1913), «Вірші

про переддні» (1916), «Молитва за Росію» (1918), «Вірність» (1941).

Перу нашого земляка також належать романи «Надзвичайні пригоди Хуліо Хуреніто і його

учнів...» (1922), «Життя і загибель Миколи Курбова» (1923), «Кохання Жанни Ней», «Горлохват»

(обидва – 1924), «Бурхливе життя Лазіка Ройтшванеца», «В Проточному провулку» (обидва –

1927), «Москва сльозам не вірить» (1932), «День другий» (1933), «Книга для дорослих» (1936),

«Що людині треба» (1937), «Падіння Парижу» (1941), «Буря» (1947), «Дев’ятий вал» (1952),

повість «Відлига» (1956).

Е. – автор літературно-критичних есе, літературних портретів, серед яких «Французькі зошити»,

«Перечитуючи Чехова», «Портрети російських поетів», «А все-таки вона крутиться».

Залишив книгу спогадів «Люди, роки, життя» (1965).

За активну антифашистську пропаганду Гітлер особисто розпорядився зловити і повісити нашого

земляка.

Роман «Кохання Жанни Ней» екранізований режисером Г. Пабстом (1926).

Що стосується особистого життя, то з владою у нього виникали тертя. Так, за участь в

антицарській діяльності Е. виключили з шостого класу гімназії; пізніше – заарештували (1908).

Наш земляк змушений був емігрувати до Парижу (1908-1917) та Берліну (1921-1924).

У свою чергу, публікацію роману «Бурхливе життя Лазіка Ройтшванеца» в СРСР заборонили і

видрукували лише через шістдесят років (1989).

Серед друзів та близьких знайомих Е. – А. Ейнштейн, І. Бунін, М. Горький, В. Маяковський, О.

Блок, М. Бухарін, Л. Арагон, М. Цвєтаєва, О. Фадєєв, П. Пікассо, Б. Пастернак, М. Волошин, Г.

Козинцев, М. Кольцов, П. Елюар, К. Шмідт, В. Брюсов, Д. Рівера, А. Моділ’яні, М. Шагал, Г.

Аполлінер, М. Жакоб, К. Бальмонт, В’яч. Іванов, О. Толстой, Ю. Айхенвальд, Л. Троцький, В.

Каменєв та ін.

***

НЕ ОПИНИТИСЯ ПІД КОЛЕСАМИ ЧАСУ

, з життєвого кредо І. Еренбурга

Час обзавівся тепер швидкохідною машиною. А автомобілю не можна крикнути «зупинися, я хочу

розгледіти тебе детальніше!» Можна лише сказати про збігле світло його вогнів.

Можна, – і це теж результат, – опинитися під його колесами.

СПОВІДЬ, з книги І. Еренбурга «Люди, роки, життя»

Багато хто з моїх однолітків опинився під колесами часу. Я вижив – не тому, що був сильнішим чи

більш прозірливим, а тому, що бувають часи, коли доля людини нагадує не розіграну за всіма

правилами шахову партію, а лотерею.

...Вона книга – авт.), зрозуміло, украй суб’єктивна, і я зовсім не претендую дати історію епохи...

Ця книга не літопис, а швидше сповідь.

ЯСКРАВІШИЙ ЗА ІНШИХ, з оцінки творчості І. Еренбурга О. Блоком

Він яскравіше за всіх знущається з себе; і тому вже незабаром всі ми любитимемо виключно

Еренбурга.

ПЕРО НЕ ВСТИГАЄ ЗА ІСТОРІЄЮ, з статті І. Еренбурга «Досить» в газеті «Червона зірка» від

11 квітня 1945 р.

Здався неприступний Кенігсберг, здався через дванадцять годин після завірень берлінського радіо, що ніколи росіянам не бути в Кенігсберзі. Перо літописця не встигає за історією.

...Бувають агонії, сповнені величі. Німеччина гине жалюгідно – ні пафосу, ні гідності. Пригадаймо

пишні паради, берлінський «Спортпалас», де так часто Адольф Гітлер гарчав: він завоює світ. Де

він тепер? У якій щілині? Він привів Німеччину до безодні і тепер вважає за краще