Голота Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ГОЛОТА Петро Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З міщанської родини.

Народився 21 грудня 1811 (2 січня 1812) р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер не раніше 1857 р. Точні дата і місце – не відомі.

Навчався в київському повітовому училищі, закінчив Київську губернську гімназію (1824-1830),

морально-політичне відділення Московського університету (1830-1835).

Працював викладачем Московського кадетського корпусу (1836-1842).

Друкувався в журналі «Поголос».

Як літератор дебютував оперою в віршах «Чародій» (1831).

Проте основною темою творчості Г. стала тема національної та релігійної самоідентифікації украї-

нського народу (наскільки актуально звучить і сьогодні!). Про це – написані ним історичні рома-

ни «Іван Мазепа» (1832), «Наливайко, або Часи страждань Малоросії» (1833), «Хмельницькі, або

Приєднання Малоросії» (1834), «Пройдисвіт, або Малоросійський зух» (1845), «Унія, або Часи

страждань Малоросії» (1847), «Заруцький, гетьман війська Запорізького. Історичний роман зі сму-

тних часів Росії. 1606-1612» (1857).

Подальша доля Г. невідома.

Наш земляк мав тертя з владою. Його п’єси «Волинський» і «Кардинал Рішельє» як до друку, так

і до постановки заборонила цензура.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – О. Сенковський, Р. Зотов, І. Гур’янов, С. Любецький та ін.

***

ЛЮДСЬКЕ І БОЖЕ

, з життєвого кредо П. Голоти

Людина припускає, а бог розподіляє.

ЗБАГАТИВ РОСІЙСЬКУ БЕЛЕТРИСТИКУ, з книги Д. Чижевського «Історія української

літератури»

Численні українські романтичні письменники теж збагатили українську школу російської

літератури: Боровиковський, Костомаров, Чужинський, Куліш, Стороженко та навіть і Шевченко,

– російські його повісті, свого часу не видані. Інші писали лише по-російськи: випадково, як тло в

авантюрному романі «Черниця», змальовує поміщицький український побут Погорільский

(Перовський, 1787 – 1836), майстер фантастичної новели. Знаємо кілька авторів історичних

романів: П. Голоту («Мазепа» 1832, «Наливайко» 1833, «Хмельницький» 1834, широко вжито

українську мову, пісні, побутовий матеріал), О. Чуровського («Запорізькі наїзди» 1837), О.

Кузмича («Козаки» 1843, «Набіг в степу» 1844, «Хмельницький» 1846 і т. д.), В. Кореневського

(«Гетьман Остряниця» 1846). В цей час починається і літературна діяльність Г. Данилевського

(1829 – 90), який у своїх перших оповіданнях на українські теми ще досить близький романтиці

(казки, 1847 – 55), а потім переходить до натуралістичних та реалістичних малюнків. Як авторів

натуралістичних нарисів з українського життя треба згадати М. Ковалевського (1848 та пізніше),

К. Котляревського (1851 та пізніше) і т. д. В 50-х рр. видрукував роман «Брати-близнята» та

оповідання з українського життя Олекси Стороженка, який незабаром почав друкувати свої твори

українською мовою. В 50-х роках починає писати і продуктивний, стилістично невиразний Д. Л.

Мордовець (Мордовцев, 1830-1905), в перших працях якого на українські теми є відгуки

історичної романтики, але пізніші твори стоять вже поза межами романтики.

Інтерес української школи російської літератури для історії української культури безсумнівний.

Для історії літератури він менший. Але «адаптація» багатьох творів її і тепер би могла бути

корисною, як вдалися, наприклад, переклади українською мовою «Бурсака» Наріжного або

окремих творів Гоголя.

НАЛИВАЙКО, з книги П. Симоновського «Короткий опис про козацький малоросійський народ і

про військові його справи»

Когда же между протчимъ и самой ВЂрЂ Греческо-Россійской начато быть утЂсненіе, а Рымско-

Кафолической распространеніе, ибо уже въ Кіе†Рымскія церкви, монастыри и школы заведены

были, и для соединенія обЂихъ Церквей Малороссійское Духовенство созывано 1595 года на

соборъ въ Брестье Литовское, съ тЂмъ, чтобъ и въ Малой Россіи Папу признано за главу, а

Греческаго Константинопольского Патріярха, къ которому тогда Малороссійское Духовенство

принадлежало, оставлено, чЂмъ опять Козаки будучи огорчены, хотя за силу повелЂнія

Королевскаго отъ нападеній на Турковъ и Татаръ поудержались, всчали дЂлать аттаки на Русь и

Литву, гдЂ неслыханныя причинили разоренія и грабительства по предводительству шефа своего,

Гетьмана Наливайка.

О чемъ извЂстясь Республика, многія насылала къ нимъ