Бунге Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Бунге Николай [Справочник-дайджест] 22 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БУНГЕ Микола Християнович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Економіст, державний діяч. Голова Кабінету міністрів Російської імперії.

З лікарської родини.

Народився 11 (23) листопада 1823 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 3 (15) червня 1895 р. в с. Царському Селі Російської імперії (нині – м. Пушкін

Ленінградської області РФ).

Закінчив 1-у київську гімназію, юридичний факультет Київського університету (1845).

Працював в Ніжинському ліцеї князя Безбородька (1845-1850), Київському університеті (1850-

1865), керував Київським відділенням Державного банку (1865-1880), товаришем міністра

фінансів (1880-1881), міністром фінансів (1881-1886), головою Кабінету міністрів і членом

Державної ради (1887-1895).

Член-кореспондент (1859), академік (1890) Петербурзької академії наук

Експерт Редакційної комісії з підготовки реформи 1861 року.

Очолював фінансову комісію Київської міської Думи, ініціював створення біржі та товариства

взаємного кредиту.

Друкувався в журналах «Вітчизняні нотатки», «Руський вісник», «Журнал для акціонерів»,

«Збірник державних знань», «Економічний дороговказ», «Університетські вісті», газеті «Киянин».

Наш земляк, чудово знаючись на західних економічних моделях, як міг, відстоював свободу

підприємництва, ідею глибинних буржуазних реформ в аграрному секторі, критикував

соціалістичні і комуністичні утопії. Він – автор цілісної програми соціально-економічних реформ,

яка включала в себе, між іншим, створення робітничих союзів, залучення їх до участі в розподілі

прибутків підприємств, розвиток приватної селянської земельної власності. Б. брав активну участь

в розробці реформи 1861 р.

На посаді міністра фінансів він щедро фінансував металургію та машинобудування, значно

розширив державне будівництво залізничних шляхів, запровадив викуп приватних об’єктів,

намагався навести лад в бюджетній сфері й грошовому обігу. За час його роботи на цій посаді був

скасований соляний податок (1880), прийняті закони про обов’язковий викуп, скорочена його сума

(1881), створений Селянський поземельний банк (1882), збільшений державний земельний

податок (1883), відбулася заміна чиншового податку викупними платежами (1886).

Велика заслуга Б. в удосконаленні трудового законодавства: насамперед, це заборона

використання будь-якої праці малолітніх і жінок в нічну зміну на текстильних фабриках,

регламентація тривалості робочого дня, обмеження свавілля роботодавців.

Під безпосереднім керівництвом Б. здійснювалася підготовка до проведення грошової реформи:

вилучалися з обігу кредитні білети, збільшувався золотий запас.

За ініціативою нашого земляка почав виходити «Вісник фінансів, промисловості і торгівлі» (1885).

Цивілізована позиція міністра викликала невдоволення, в першу чергу, правих сил, представники

яких звинувачували нашого земляка в «нерозумінні умов російського життя, захопленні згубними

західноєвропейськими теоріями». Це і спричинило відставку.

Серед наукових доробків Б. – книги «Теорія кредиту» (1852), «Курс статистики» (1865), «Основи

політичної економіки» (1870), «Поліцейське право» (1873-1877), «Про відновлення постійної

грошової одиниці в Росії» (1878), «Начерки політико-економічної літератури» (1895).

Його перу також належать розвідки «Банкові закони і банкова політика», «Держава і економічний

зиск».

Пішовши у відставку, наш земляк написав політичний заповіт «Потойбічні нотатки», в якому мова

йшлася про перспективи економічних перетворень, удосконалення державного управління,

національне питання, адресувавши його Олександрові III з вимогою прочитати лише після смерті

автора. Сталося так, що Б. царя пережив. «Потойбічні нотатки» потрапили до Миколи ІІ. Той

ними, схоже, не скористався. Проте деякі з ідей нашого земляка пізніше успішно реалізував в ході

реформ П. Столипін.

В рейтингу публічних людей, який опублікував журнал «Новий час», перше місце посів Б. (1876).

Ще за життя Б. в Київському університеті з’явилися дві стипендії його імені (1872). А вже після

смерті перших студентів прийняло училище його імені (1907).

Що стосується особистого життя, то, заклопотаний безкінечними справами, одружитися наш

земляк так і не встиг.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – С. Вітте, Олександр III, М. Лоріс-Меліков, О. Абаза та ін.


***

РАБ ВІТЧИЗНИ НЕ