загрузка...
Перескочить к меню

Бибиков Виктор (fb2)

- Бибиков Виктор [Справочник-дайджест] 21K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




БИБИКОВ Віктор Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, літературний критик. Псевдонім – І. Вікторов.

Виховувався, як байстрюк, матінкою-одиначкою.

Народився 9 (21) квітня 1863 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 15 (27) березня 1892 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Закінчив п’ять класів Київської гімназії №1.

Був актором, працював у залізничному управлінні, одному з київських банків.

Друкувався в газеті «День», журналах «Цілина», «Гусляр», «Зірка», «Північний вісник», «Нива»,

«Батьківщина», «Живописний огляд», «Спостерігач».

Як літератор дебютував нарисом «З життя божевільних» в київській газеті «Зоря» (1882).

Б. написав повісті і романи «Дуель», «Чисте кохання», «Слабак» (усі – 1887), «Дуель. Діти» (1888),

«Моя мати» (1889), «Друзі-приятелі», «Перша гроза» (обидва – 1890), «Страждальці» (1891),

Наш земляк – автор збірників «Оповідання» (1888), «Маруся» (1889), літературно-критичних

доробків «Три портрети» (1890), «Еміль Золя» (1891).

Перекладав з французької.

На жаль, життя склалося так, що два роки Б. провів у психіатричній лікарні.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – А. Чехов, Л. Толстой, В. Брюсов, М. Галунковський, Л.

Гуревич, М. Лохвицька, І. Ясинський, М. Лєсков, Л. Майков, М. Мінський, В. Острогорський, Д.

Менделєєв та ін.


***

ПАМ’ЯТАТИ ПРО ОБОВ’ЯЗОК

, з життєвого кредо В. Бибикова

Людина має поєднувати задоволення з обов’язком.


ПОВСЮДИ ОБМАН, БРЕХНЯ І ЛИЦЕМІРСТВО, з оповідання В. Бибикова «Зустріч»

Я ... неквапливо спустився пологим схилом до першого баштану. Біля крайньої грядки старанно

скопував рихлу чорну землю високий хлопець в полинялій кумачевій сорочці і пістярвих синіх

штанях. ...Я підійшов ближче. Побачивши мене, той підвів голову, і ми подивилися один на

одного.

– Малиновський! – вигукнув я.

Лопата випала з його рук, ми стрімко обнялися і міцно поцілувалися. ...Я не впізнавав у цій худій, замореній молодій людині з видовженим обличчям і запалими очима завжди здорового, рум’яного

Малиновського, із здивуванням дивився на його сорочку, на його босі, в подряпинах, брудні, але

не засмаглі ноги, і мене уразили його худі груди з ключицями, що видалися.

– Що ти тут робиш? – перервав я мовчання.

– Як бачиш, працюю! – почулася відповідь стомленим голосом, і рукавом сорочки він витер

спітніле лице.

...Багато гамору наробило звільнення Малиновського, особливо коли дізналися, що він залишив

гімназію з переконання, що освіта непотрібна розкіш і класицизм отупляє мізки...

Через рік ходили чутки, що Малиновський виїхав до Сербії на війну...

Потім я надовго втратив його із виду.

– ...Що ти поробляєш? – запитав я.

– Я тобі вже говорив, що працюю; але якщо ти цією відповіддю не задовольняєшся... – І він

продовжував тим голосом, яким в гімназії відповідав твердо вивчений урок: – Ти знаєш, що я

завжди захоплювався і метався від однієї іграшки до іншої. Я шукав цілі в житті, справжньому

житті, і не знаходив її ніде: скрізь – обман, брехня і лицемірство!


СИМПАТИЧНЕ ОБДАРУВАННЯ, з оцінки роману В. Бибикова «Чисте кохання» Є. Гаршиним

Бибиков має симпатичне обдарування. У своєму романі він проявляє прагнення бути справжнім

натуралістом і з принадною педантичністю описує кожну дрібницю в кімнаті, кожну шпильку в

головці своєї героїні, але відчувається, що це удаване, за яким ховається поетична душа, здатна до

пориву, до пафосу в тому благородному сенсі цього слова, який затвердив за ним на мові критики

незабутній В. Г. Белінський.


ЗНАВ УСЕ ВИДАТНЕ, зі спогадів С. Венгерова

Майстрів слова, принаймні російського, він вивчив з рідкісною досконалістю. Маючи прекрасну

чудову пам’ять і на поезію і на прозу, він знав ледь не все, що є видатного в руській літературі

останнього століття. Цілими сторінками підряд він міг цитувати Тургенєва, Толстого,

Достоєвського, а з поетів в будь-який час міг продекламувати на пам’ять цілі поеми не лише

першорядного значення – Пушкіна та Лермонтова, але й якого-небудь «Ченця» Козлова.

Ним опановувало при цьому щире захоплення, він мабуть проникався всією красою твору.


РАДІВ, МОВ ДИТИНА, з книги П. Бикова «Силуети далекого минулого»

Молодий, передчасно померлий белетрист Віктор Іванович Бибиков, якому Лєсков симпатизував і

якого вважав багатообіцяючим, дав йому для перегляду книжку з своєю повістю «Друзі-приятелі»

(прототипи головних героїв – сам В. Бибиков та І. Ясинський – авт.). Лєсков тримав її тиждень, проте всю поцяткував зауваженнями на полях і на вклеєних аркушиках. Бибиков захоплювався

цими зауваженнями, розчулювався такою увагою старого, заслуженого майстра слова до молодого

письменника і, одержавши книжку від Лєскова, прибіг до мене поділитися своєю радістю.

– Ось, навмисне погляньте, – говорив Віктор Іванович, – які дивно


Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...