Шпербер Манес [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ШПЕРБЕР Манес

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: французький.

Письменник, публіцист, філософ, соціолог.

З міщанської родини.

Народився 9 вересня 1905 р. в с. Заболотові Австро-Угорської імперії (нині – с. Заболотів

Снятинського району Івано-Франківської області України).

Помер в 1984 р. в м. Парижі (Франція).

Працював викладачем Берлінського університету (1928-1933).

Як літератор і вчений дебютував науковими рефератами «Масова психологія» і «Психологія

революціонера» (1922).

Потім настала черга есе «Аналіз тиранії», «Сім запитань про насильство», «Чому Гітлер став

союзником Сталіна», «Чому Сталін став союзником Гітлера», «Петербурзька політика 1939 року».

Перу нашого земляка також належать романи «Глибше, ніж безодня» (1951), «Як сльоза в океані»

(1952), «Водоноси» (1974), «Недобудований міст» (1975), «По той бік забуття» (1977).

Ш. під час першої світової війни разом з батьками емігрував до Відня (1914). Потім перебрався до

Берліна і, нарешті, Парижа.

З приходом у Німеччині до влади нацистів, був позбавлений роботи, кинутий до в’язниці (1934).

На батьківщині Ш., у с. Заболотів Снятинського району Івано-Франківської області, йому

встановлено пам’ятник.

Книга Ш. «Як сльоза в океані» вийшла в Москві у видавництві «Художня література» (1992), а

«Даремне попередження» – в Києві у видавництві «Гамаюн» (2002).

У свою чергу, паризьке видавництво «Альбен Мішель» видрукувало книгу О. Манноні «Гігант

Свободи», присвячену нашому землякові (2004).

З нагоди 100-ліття з дня народження Ш. у м. Снятин відбувся святковий вечір, що пройшов

українською та німецькою мовами (2005).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – А. Адлер, А. Мальро, М. Джілас, Б. Кун, А. Кестлер, Р.

Зорге, М. Бухарін та ін.

***

НЕ УТОПІЧНЕ МАРНОВІРСТВО,

з життєвого кредо М. Шпербера

Надія, яку я пов’язував з батьківщиною Жовтневої революції, живилася не утопічним

марновірством, а презирливою огидою до суспільного устрою, котрий 15 років тому спровокував

безглузду світову війну, наймасовішу бійню в історії, а зараз продовжує своє існування ціною горя

і злиднів.

ПРЕЗИРЛИВА ОГИДА ДО КАПІТАЛІЗМУ, зі спогадів М. Шпербера

Шматувати папери і жбурляти до унітазу не годиться (мова про Німеччину 30-х років минулого

століття – авт.), сусіди звернуть увагу, що безперервно зливають воду. Вони зрозуміють причину і

побіжать до поліції.

Спалювати в печі – теж не дуже добре, навіть взимку, коли димучі труби не впадають в очі.

Справа йде поволі, доводиться спалювати аркуш за аркушем і розбивати золу, інакше обвуглений

рукопис можна буде прочитати.

…Жодна розсудлива людина не вірила, що комуністи підпалили рейхстаг. Багато хто не

сумнівався, що це робота наці, їм необхідна була провокація, аби видати вже підготовлений…

декрет, котрий практично відміняв гарантовані конституцією цивільні права.

Немало знайшлося й тих, хто вважав, що нацисти самі не підпалювали, але вони спровокували

підпал...

Через тиждень, 5 березня, приголомшена країна вибирала новий рейхстаг.

...Були... чинники, які впливали безпосередньо чи опосередковано на те, що я багато що в

Радянському Союзі схвалював і навіть приймав з натхненням. Яке це було невимовне задоволення

для нас їздити країною, де нікому не потрібно боятися безробіття. Саме ми, чиє дитинство і рання

юність пройшли між 1914 і 1924 роками, абсолютно по-дитячому захоплювалися енергією

творення нового.

ПРАВДУ ЗАМОВЧУВАЛИ, з статті М. Шпербера «Убитий, я буду жити»

У передсвітанкові години осінньої ночі 1948 року радянська міліція провела широкомасштабну

акцію, яка поклала кінець культурному життю мільйона восьмисот тисяч євреїв – єдино уцілілих з

п’яти мільйонів євреїв, котрі мешкали до війни в імперії Сталіна. Коли наступив день, їх

організації, школи, друкарні, видавництва і газети перестали існувати. У Росії, Україні, Білорусії, країнах Прибалтики і в анексованій східній Польщі були арештовані єврейські вчителі,

письменники, журналісти, інші культурні діячі. Це відбулося у великих містах – за мовчання, яке

панує зазвичай на цвинтарях забутих селищ.

Коли місяць потому щоденна газета єврейських робітників Нью-Йорка «Форвертс» опублікувала

цю приголомшливу новину, проти неї, за звичаєм, розвернули могутню наклепницьку кампанію; як завжди, вона була