Кисунько Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Кисунько Григорий [Справочник-дайджест] 18 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КИСУНЬКО Григорій Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Конструктор, поет, мемуарист. Творець першої у світі системи протиракетної оборони А-35.

З селянської родини.

Народився 20 липня 1918 р. в с. Більманці Олександрівського повіту Катеринославської губернії

(нині – Куйбишевський район Запорізької області України).

Помер 11 жовтня 1998 р. в м. Москві (РФ). Похований на Новодівочому цвинтарі.

Закінчив Ворошиловоградський педагогічний інститут (1938), аспірантуру Ленінградського

педагогічного інституту ім. О. Герцена (1941), Ленінградське військове училище повітряного

спостереження, оповіщення і зв’язку (1942).

Служив в окремому радіобатальйоні Московського фронту (1942-1944), працював викладачем

Ленінградської академії зв’язку (1944-1950), начальником лабораторії №2 (1950-1952),

начальником відділу №31 КБ-1 (1953-1958) КБ-1, головний конструктор системи ПРО А-35 (1958-

1961), начальником ОКБ-30 і генеральним конструктором системи ПРО А-35 (1961-1963), першим

заступником відповідального керівника КБ-1 (1963-1966), директором і науковим керівником ОКБ

«Вимпел» (1966-1970), заступником генерального директора з наукової роботи ЦНВО «Вимпел»

(1970-1975), начальником відділу-4 ЦНВО «Вимпел» (1975), науковим консультантом

Міністерства оборони СРСР (1975-1987), завідуючим лабораторією відділу теоретичних проблем

АН СРСР (з 1987).

Член-кореспондент академії наук СРСР (1958).

Герой Соціалістичної Праці (1956).

Лауреат Ленінської премії.

К. – фундатор систем протиракетної оборони А-35, А-35 М, «Алдан». Американцям подібне

вдалося лише через два десятиліття.

Наш земляк – автор книги спогадів «Секретна зона» (1996).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Б. Бункін, С. Лебедєв, О. Губенко, B. Бурцев, М. Келдиш, С. Корольов, М. Янгель, П. Грушин, Ю. Вотінцев та ін.


***

ВІД ЧОГО СИВИНА

, з життєвого кредо Г. Кисунька

Не лише від років сивіє голова.

ПОЦІЛИЛИ В «КОСМІЧНУ МУХУ», зі спогадів Г. Кисунька

Дзвінок Хрущова по ВЧ спецзв’язку застав в полігонному «будиночку»... Микита Сергійович

привітав мене з успішним випробуванням протиракетної системи «А», поцікавився найближчими

планами і на закінчення сказав: «Це добре, що ви навчилися потрапляти своєю ракетою в муху в

космосі. Проте не забувайте, що треба навчитися управлятися з роями цих мух».


ЛЕДЬ НЕ ПРОПИЛИ РІДНУ МОВУ, з книги Г. Кисунька «Секретна зона»

Був у мене ще один прийом, який мав позбавляти кожного, з ким я зустрічався, думки про моє

селянське походження: в україномовному студентському середовищі я спочатку говорив лише

«по-міському». У той час на півдні України ще існувало розділення мов на «міську» (російську) і

«селянську» (українську), і мені, нібито корінному городянинові, довелося імітувати поступове

освоєння своєї рідної мови. Заразом удавано осягав сенс «незрозумілих» слів з селянського

лексикону. Наприклад, співають «Пропив ярма ще й занози». А що це таке – занози, які можна

пропити?


РАКЕТА ВИЙШЛА НА РАКЕТУ, з пісні Г. Кисунька «Про 4 березня»

Просеребрив на небе след,

Ракета вышла на ракету.

Мы этот миг сквозь толщи лет

Передадим, как эстафету.


ПІД ТИСКОМ, з статті Г. Кисунька в газеті «Правда»

Зрозуміло, що його (договір СТАРТ-2 – авт.) було нав’язано під добре спланованим

американським тиском з метою зруйнувати систему потенційного стримування і водночас

зміцнення ядерного потенціалу США. Після виконання цього договору в протистоянні

стратегічних сил США і Росії встановиться необмежений американський диктат аж до нового

ядерного роззброєння Російської Федерації під прицілом США.


РІВНЯННЯ ЧЕТВЕРТОГО СТУПЕНЯ, зі спогадів О. Кисунька

Після своєї відставки батько активно займався розробками в космічній області. Якось йому

терміново знадобилося рівняння четвертого ступеня, а потрібних книг під рукою не знайшлося.

Пізно вночі він подзвонив мені і попросив підказати йому. Я, звичайно, не зміг з ходу точно все

пригадати. Запропонував перенести розмову на ранок. Проте другого дзвінка не було. Тоді я сам

вийшов на зв’язок і запитав, чи потрібне ще рівняння, на що батько відповів: «Я його вже вивів».


ВВАЖАВ ІНАКШЕ, з доповіді О. Толкачова на конференції «40-річчя першого знешкодження

балістичної ракети засобами ПРО», присвяченій пам’яті Г. Кисунька

В ті роки керівництво країни сформулювало декілька стратегічних завдань в оборонній області.

Зокрема, необхідно було розробити оборонну систему, здатну забезпечити перехоплення

балістичних ракет, які несуть ядерний або термоядерний заряд. Для цього у складі

Конструкторського бюро-1, що займалося проблемами ППО, було створено СКБ-30. Перед

колективом стояло надскладне завдання.

Думки фахівців розділилися. Багато хто стверджував, що ця проблема взагалі нерозв’язна, в

усякому разі в осяжному майбутньому. Меншина на чолі з Григорієм Васильовичем Кисунько

вважала інакше і вже мала план проведення робіт на найближчий період.

Особливі складнощі викликало завдання забезпечення виявлення і подальшого супроводу

головних частин балістичних ракет. Для вирішення цієї проблеми в небачено короткі терміни був

розроблений експериментальний радіолокатор РЕ-1 з величезним на ті часи п’ятнадцятиметровим

повноповоротним дзеркалом. Його розвернули на створеному для цієї мети полігоні в Казахстані

на березі озера Балхаш поблизу станції Сари-Шаган.


КОНСТРУКТОРСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ, з статті К. Смирнова «Зате ми робили антиракети»

Генеральним конструктором першої радянської системи протиракетної оборони (ПРО) був

Григорій Кисунько. Особа – не меншого масштабу, ніж Сергій Корольов та інші наші космічні

конструктори. Знайомлячи Корольова і Кисунько, керівник ВПК Дмитро Устинов сказав, що той,

хто робить ракети, і той, хто їх збиває, повинні знати один одного в обличчя.

Потім ці дві людини, загалом кожен – з непростим характером, працювали до самої смерті

Корольова в прихильності один до одного.

Якось Кисунько дуже допоміг Корольову в драматичній «збійній» ситуації при підготовці старту

ракети з кулькою першого супутника. І нікому не сказав про це ні слова. У відповідь на подяку

махнув рукою: «Що ви, Сергію Павловичу, звичайна конструкторська солідарність».


СИСТЕМА НЕ ЗАІРЖАВІЛА, з статті О. Долініна і О. Багатирьова «Той, що сказав «А» про

ПРО»

4 березня 1961 року бойові обслуги Збройних Сил СРСР вперше здійснили перехоплення головної

частини балістичної ракети протиракетою В-1000. ...Пригадаємо, як починалася протиракетна

оборона і хто стояв біля її витоків.

Це був генерал-лейтенант Григорій Васильович Кисунько. ...Декого дратувала його

безкомпромісність. Знаходилися «доброзичливці», які в сталінські часи писали на нього супліки.

Але справа перемогла все.

Система Кисунька не заіржавіла і до цього дня. Ідеї його могутньо пробиваються через пласти

часу. І на практиці, і в «чистій» науці внесок Кисунька незаперечний.

Саме йому належать піонерні роботи з теорії розповсюдження електромагнітних хвиль в

радіохвилеводах. Саме Кисунько створив системний напрям в прикладній радіофізиці, ключову

роль в якому грають розробка і застосування електронно-обчислювальних машин у великих

системах в режимі реального часу.

І все ж зоряна година Кисунька пробила 4 березня 1961 року. Цього дня його система «А» –

експериментальний полігонний комплекс – заявила про себе в повний голос. Тоді її головна

ударна сила – спеціальний перехоплювач Петра Грушина (протиракета, яка іменується в

просторіччі Ганнушкою) – розвалила на шматки «Сандал» – балістичну ракету Р-12 Михайла

Янгеля з головною частиною, «пожертвувану» для випробування стратегічними ракетниками.

…Помер Григорій Васильович у 80-річному віці. «За декілька годин до смерті, вночі, – розповідає

вдова конструктора Броніслава Ісаївна, – Гриша сказав: «Мені потрібно подзвонити хлоп’ятам. Я

вирішив завдання, яке вони мені дали».


ЦІНУВАВ ДРУЖБУ, зі спогадів О. Губенка

З першої ж зустрічі з Г. В. Кисуньком у нас склалися відносини взаєморозуміння і

відповідальності в рішенні таких складних задач. Будівельник і учений – ми довгі роки життя і

роботи йшли поряд, допомагаючи один одному, вселяючи упевненість в справу, якій служили.

Як виявилось, знали ми один одного дуже давно, проте за давністю років не підозрювали про це.

Свого часу я будував в Маріуполі великий завод, і ось якось привели мені школяра-

десятикласника, який запевняв, що йому необхідно 4 труби. ‘Навіщо вони тобі?’ – запитав я у

хлопчини, який не був схожий на хулігана. Він доводив, що труби йому потрібні для монтажу

радіопередавача. – «Якщо не вийде, поверну», – сказав він. Я наказав видати йому все необхідне –

сам теж захоплювався моделюванням.

Пройшли роки, ми зустрілися з хлопчиною, тепер уже Генеральним конструктором, і не впізнали

один одного. Хіба міг я уявити, що юнацькі затії так далеко зайшли у допитливого хлопця. І вже

роки опісля, коли разом нам довелося побувати в Маріуполі, ми пригадали цю історію, визнали в

ній героїв і довго із сумом обіймалися.

Видно, вже тоді судилося народитися нашій чоловічій дружбі, яку я цінував усе життя. Доля

розпорядилася так, що мені довелося поховати його, проводити в останню дорогу туди, звідки

немає повернення. Але якщо Бог повеліє, я б і там хотів бути з ним разом.