Ефименко Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ЄФИМЕНКО Петро Савович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Етнограф, фольклорист, краєзнавець, статистик.

З міщанської родини. Батько, Єфименко С., – городничий; дружина, Єфименко О., – історик;

донька, Єфименко Т., – поетеса; син, Єфименко П., – археолог.

Народився в 1835 р. в с. Великому Токмаку Бердянського повіту Таврійської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Запорізької області України).

Помер 7 (20) травня 1908 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Катеринославську гімназію, навчався на словесному відділенні Харківського (1855-1857)

і Московському університетах (1858-1859).

Працював красноуфімським повітовим суддею Пермської, онезьким повітовим суддею

Архангельської губерній, чиновником Холмогорського повітового управління, секретарем

Архангельського губернського статистичного комітету (1864-1871), чиновником з особливих

доручень Воронезької казенної палати (1871-1872), секретарем Саратовського губернського

статистичного комітету (1872-1876), чиновником з особливих доручень при Чернігівському

губернаторові (1876-1883), секретарем Харківського губернського статистичного комітету (1883-

1907).

Член Російського географічного товариства.

Член Московського археологічного товариства.

Друкувався в газетах «Чернігівські губернські відомості», «Архангельські губернські відомості»,

журналах «Київська старовина», «Слово», «Нотатки географічного товариства», «Юридичний

вісник», «Судовий журнал», «Вісті Товариства природознавства, антропології і етнографії»,

«Журнал міністерства народної освіти».

Автор програм з вивчення цивільного звичайного права (1877) та поземельної громади (1878).

Перу Є. також належать наступні доробки: «Провінціалізми Архангельської губернії. Демонологія

жителів Архангельської губернії. Загадки. Гикавка і гиківниці. Прислів’я і приказки», «Пам’ятки

мови і народної словесності, записані в Архангельській губернії» (обидва – 1864), «Ярило,

слов’яно-руське божество», «Програма для збирання відомостей про народні марновірства і

вірування в Південній Росії» (1868), «Збірка народних юридичних звичаїв Архангельської

губернії», «Про старожитності Архангельської губернії», «Заволоцька чудь» (усі – 1869), «Посаг

за звичаєвим російським правом селян Архангельської губернії», «Родина архангельського

селянина» (обидва – 1873), «Збірка малоруських заклинань» (1874), «Матеріали з етнографії

російського населення Архангельської губернії» (1877-1878), «Договір найму пастухів» (1878),

«Узаконення про договір найму прикажчиків» (1880), «Дослідження кустарних промислів

Сумського повіту» (1882), «Матеріали до вивчення економічного стану селян Харківської

губернії» (1884), «Програма для опису побуту сільського населення Харківської губернії» (1891).

З владою порозуміння не знаходив: а участь в Харківському «Пасквільному комітеті» і

Московському таємному гуртку «вертепників» заарештований і запроторений до Алексєєвського

равеліну Петропавловської фортеці(1859). Засуджений до заслання під поліцейським наглядом

Пермської губернії (1860).

На знак посилення покарання переведений спочатку Архангельська (1861), а потім – до Онеги

(1862).

У подальшому мешкав під наглядом к Воронежі, Самарі, Чернігові, Харкові.

Серед друзів та близьких знайомих Є. – В. Антонович, О. Потебня, Ф. Лебединцев, М. Сумцов, А.

Іконников, М. Чалий, Є. Ківлицький, Я. Станіславський, П. Житецький, Д. Багалій, В. Горленко та

ін.

***

ПРИКАЗКИ «ПРИВ’ЯЗАНІ» ДО МІСЦЕВОСТІ,

з професійного кредо П. Єфименка

Етнографія надає великого значення тим з місцевих прислів’їв і приказок, які застосовуються до

жителів відомого краю і місцевості... Цікавинки подібного роду народної словесності полягають в

тому, що вона служить влучною характеристикою населення і місцевостей, яких стосується.

БУВ ТА Й ВТІК, з дослідження П. Єфименка «Демонологія жителів Архангельської губернії»

Ті пастухи, які знаються з лісовиком, зовсім не пасуть худоби, сам лісовик пасе. За що вони

приносять йому данину: перше яйце, одержане від попа під час христосування (на перший день

Великодня), або одношерстну (однієї масті) худобину. Яким чином вони віддають йому цю

данину, оповідачі не могли мені пояснити, а передали тільки те, що пастухи мають з ним