Ефименко Петр (fb2)

- Ефименко Петр [Справочник-дайджест] 22 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



ЄФИМЕНКО Петро Савович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Етнограф, фольклорист, краєзнавець, статистик.

З міщанської родини. Батько, Єфименко С., – городничий; дружина, Єфименко О., – історик;

донька, Єфименко Т., – поетеса; син, Єфименко П., – археолог.

Народився в 1835 р. в с. Великому Токмаку Бердянського повіту Таврійської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Запорізької області України).

Помер 7 (20) травня 1908 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Катеринославську гімназію, навчався на словесному відділенні Харківського (1855-1857)

і Московському університетах (1858-1859).

Працював красноуфімським повітовим суддею Пермської, онезьким повітовим суддею

Архангельської губерній, чиновником Холмогорського повітового управління, секретарем

Архангельського губернського статистичного комітету (1864-1871), чиновником з особливих

доручень Воронезької казенної палати (1871-1872), секретарем Саратовського губернського

статистичного комітету (1872-1876), чиновником з особливих доручень при Чернігівському

губернаторові (1876-1883), секретарем Харківського губернського статистичного комітету (1883-

1907).

Член Російського географічного товариства.

Член Московського археологічного товариства.

Друкувався в газетах «Чернігівські губернські відомості», «Архангельські губернські відомості»,

журналах «Київська старовина», «Слово», «Нотатки географічного товариства», «Юридичний

вісник», «Судовий журнал», «Вісті Товариства природознавства, антропології і етнографії»,

«Журнал міністерства народної освіти».

Автор програм з вивчення цивільного звичайного права (1877) та поземельної громади (1878).

Перу Є. також належать наступні доробки: «Провінціалізми Архангельської губернії. Демонологія

жителів Архангельської губернії. Загадки. Гикавка і гиківниці. Прислів’я і приказки», «Пам’ятки

мови і народної словесності, записані в Архангельській губернії» (обидва – 1864), «Ярило,

слов’яно-руське божество», «Програма для збирання відомостей про народні марновірства і

вірування в Південній Росії» (1868), «Збірка народних юридичних звичаїв Архангельської

губернії», «Про старожитності Архангельської губернії», «Заволоцька чудь» (усі – 1869), «Посаг

за звичаєвим російським правом селян Архангельської губернії», «Родина архангельського

селянина» (обидва – 1873), «Збірка малоруських заклинань» (1874), «Матеріали з етнографії

російського населення Архангельської губернії» (1877-1878), «Договір найму пастухів» (1878),

«Узаконення про договір найму прикажчиків» (1880), «Дослідження кустарних промислів

Сумського повіту» (1882), «Матеріали до вивчення економічного стану селян Харківської

губернії» (1884), «Програма для опису побуту сільського населення Харківської губернії» (1891).

З владою порозуміння не знаходив: а участь в Харківському «Пасквільному комітеті» і

Московському таємному гуртку «вертепників» заарештований і запроторений до Алексєєвського

равеліну Петропавловської фортеці(1859). Засуджений до заслання під поліцейським наглядом

Пермської губернії (1860).

На знак посилення покарання переведений спочатку Архангельська (1861), а потім – до Онеги

(1862).

У подальшому мешкав під наглядом к Воронежі, Самарі, Чернігові, Харкові.

Серед друзів та близьких знайомих Є. – В. Антонович, О. Потебня, Ф. Лебединцев, М. Сумцов, А.

Іконников, М. Чалий, Є. Ківлицький, Я. Станіславський, П. Житецький, Д. Багалій, В. Горленко та

ін.


***

ПРИКАЗКИ «ПРИВ’ЯЗАНІ» ДО МІСЦЕВОСТІ,

з професійного кредо П. Єфименка

Етнографія надає великого значення тим з місцевих прислів’їв і приказок, які застосовуються до

жителів відомого краю і місцевості... Цікавинки подібного роду народної словесності полягають в

тому, що вона служить влучною характеристикою населення і місцевостей, яких стосується.

БУВ ТА Й ВТІК, з дослідження П. Єфименка «Демонологія жителів Архангельської губернії»

Ті пастухи, які знаються з лісовиком, зовсім не пасуть худоби, сам лісовик пасе. За що вони

приносять йому данину: перше яйце, одержане від попа під час христосування (на перший день

Великодня), або одношерстну (однієї масті) худобину. Яким чином вони віддають йому цю

данину, оповідачі не могли мені пояснити, а передали тільки те, що пастухи мають з ним

перемовини, і що вони бачаться з ним.

...Ходив лісник лісом, стріляв птахів, і прийшов до хатинки ночувати; хатинку витопив, поставив

варити птаха, а сам ліг на лавку відпочивати. Раптом загавкала собачка на дворі, і бачить–

пхається в двері на зразок людини незвичайного росту; потім зайшов до хатинки, тримає немовля

в руках і повертає його перед вогнищем, хоче відігріти його. Немовля плаче в руках, нарешті

чхнуло. Лісовик говорить: з нами Святий Дух, яко з нами Бог. Він (лісовик) залишив немовля,

...все виломив, вибив, та й втік; а немовля у мужика залишилося. Лісовик украв його у когось.

ТИН – МІДНИЙ, з молитви на сон, записаної П. Єфименком

Біля нашого двору Ісусова молитва, Миколина огорожа – тин мідний, ворота залізні, амінем

замкнені, а на хоромах свята вода.


ВІД ЧАКЛУНА І ЧАКЛУНКИ, з оберегів, записаних П. Єфименком

Опускається з небес Микола швидкий помічник з двадцятьма учнями, сідає Микола на три печери

кам’яні, подає Миколі швидкий помічник три луки золотосмугі і три стріли золотопері, стріляє

Микола і зберігає мене раба Божого (ім’ярек) від нівечення і від нівечениці, від чаклуна і від

чаклунки.


ПОЧНЕ СТРІЛЯТИ, з замовляння від хвороб, записаних П. Єфименком

На океані-морі стоїть золотий стілець, на золотому стільці сидить св. Микола, тримає золотого

лука, натягує шовкову тятивку, накладає розжарену стрілу, стане стріляти уроки і призери, стане

стріляти батькову думу і материнську думу і братів думи, всіх людей думи.


ВІДКРИВ ІМЕНА ЗЕМЛЯКІВ, з розвідки А. Зиля «До краю землі»

Через Архангельськ пролягли шляхи багатьох українців. Починаючи з часів поразки Івана Мазепи,

до цього північного міста, як до пересильного пункту, прямували ті, для кого визначили адресою

«замолювання гріхів» ...Соловецький монастир. Відомий український етнограф XIX сторіччя

Петро Єфименко першим знайшов у справах архангельського архіву імена українців – священика

Святайла і його сина Никанора. Серед засланців до Архангельська був генеральний осавул Дмитро

Милорадович і його сини Федір та Іван, сердюцький полковник Яків Покотило. А за ними були

нові і нові партії каторжан, яких везли сюди не з власної волі, як і Павла Платоновича

Чубинського, котрий прибув сюди 24 листопада 1862 року на адміністративне поселення ...як

небезпечний елемент, активний виконавець «обурливих» пісень.

СЕБЕ НЕ ШКОДУВАВ, з статті О. Дмитренка «Єфименко Петро Савович»

Єфименко не шкодував сил на копітку працю збирання матеріалів народного побуту. Доробки

його особливо цінні тому, що всяке своє твердження він підкріплює рукописними актами, з

величезними зусиллями знайденими і ретельно розробленими.


ДУЖЕ ПРОСТО І... ТЕПЛО, зі спогадів Д. Багалія

Харківське життя сім’ї Єфименків було дуже просте, починаючи з приміщення і закінчуючи

меблями (і тепер пригадую скрипучий диван в їхній кімнаті), одягом (вовча шуба П. С. Єфименка).

Однак квартири, в яких мешкали Олександра Яківна і Петро Савович, привертали до себе всіх, хто

мав насолоду познайомитися з ними.

З близьких знайомих ...можу нагадати про Бориса Григоровича Столпнера, своєрідного єврея-

філософа, автодидакта, самоука, котрий був близький Олександрі Яківні своїми філософськими

поглядами, якими захоплювалася і вона.

П. С. Єфименко брав участь в харківській громаді того часу, до якої входили ранніх шістдесятих

років і знаменитий О. О. Потебня, а в мій час – ...дослідник старозайманкового землеволодіння А.

Л. Шиманов, Микола Федорович Сумцов, Я. С. Станіславський, я та інші.


ПОДРУЖЖЯ, з нарису «О. Я. Єфименко» на uic.nnov.ru

Олександра Яківна зустрілася з людиною, яка стала її чоловіком, вірним товаришем, однодумцем, вчителем. Це був Петро Савович Єфименко – засланець з України... (Народник за ідейними

переконаннями і етнограф за науковими інтересами, П. С. Єфименко вирізнявся неймовірною

працездатністю, широтою кругозору, добрим серцем, умінням привернути до наукової роботи

здібних учнів і спрямувати їхні зусилля в певне русло. Особливо цінні були його бібліографічні

вказівки і консультації в галузі етнографії і української історії). У 1870 р. молоді люди

обвінчалися в холмогорській церкві.

Слабке здоров’я Петра Савовича, постійне стеження поліцейських чинів, важке матеріальне

положення та інші негаразди і нелади переслідують молоду родину, проте, не зважаючи ні на що,

Олександра Яківна багато і наполегливо працює.

...Впродовж тривалого часу подружжя Єфименків клопоче перед владою про дозвіл виїхати в

центральні області Росії. Нарешті дозвіл одержано. У 1873 р. П. С. і О. Я. прибули до Воронежа,

де прожили близько року.

...Переїзд родини до України співпав за часом з посиленням самодержавної реакції і національного

пригноблення українців. Відомий царський указ від 18 травня 1876 р. про заборону друку

українською мовою неухильно проводився в життя жандармами, цензорами, міністерськими

чиновниками. Переслідувалося все передове, інакомисляче. Така суспільна атмосфера, звичайно,

не сприяла діяльності О. Я., проте з перших днів мешкання в Харкові вона активно включилася в

наукове життя; у середовищі місцевої інтелігенції родина Єфименків знайшла підтримку у важкий

для неї час. Петро Савович і Олександра Яківна брали найдіяльнішу участь в організації

краєзнавчого історичного гуртка, в роботі історико-філологічного товариства, створеного при

Харківському університеті.

Гостинний будинок подружжя Єфименків став місцем, де збиралися і обговорювали важливі

наукові проблеми і питання суспільного життя багато представників харківської інтелігенції. Про

привітність господарів свідчать спогади, нотатки їх сучасників.

... Продовжував хворіти Петро Савович. Проте він, не маючи змоги працювати самотужки,

підбирає матеріали для доробків Олександри Яківни, ефективно допомагаючи їй.

Незабаром доля завдала багатодітній родині ще одного підступного удару: після тяжкої хвороби

померли доньки Петра Савовича і Олександри Яківни – Віра та Олександра.

Нелегким залишалося матеріальне становище, адже, по суті, єдиним годувальником родини була

Олександра Яківна. Проте вона продовжувала наполегливо і багато працювати: вивчала

історіографічну спадщину і документи, писала популярні історичні нариси, які протягом 1901-

1902 рр. опублікувалися в Москві.

Революційні події 1905-1907 рр. в Росії сприйняли співчутливо. Як згадував Г. Хоткевич, в

будинку на Чернишевського, де тоді мешкали Єфименки, часто переховувалися революційно

налаштовані молоді люди. Понад те, в роботі підпільних студентських гуртків брав активну участь

молодший син П. С. і О. Я. – Петро, згодом відомий археолог, академік АН УРСР.

Новий етап в біографії подружжя Єфименків наступив в 1907 р., після переїзду до Петербургу.

Прибувши до столиці на запрошення керівництва Вищих Бестужевських жіночих курсів для

читання лекцій з історії України, Олександра Яківна відразу ж підготувала блискучий курс,

приступила до проведення практичних занять.

У 1908 р. родину Єфименків спіткало нове нещастя – помер Петро Савович... У Петербурзі він

продовжував тяжко хворіти, часто втрачав свідомість.