Державин Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Державин Николай [Справочник-дайджест] 24 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ДЕРЖАВІН Микола Севаст’янович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Літературознавець, історик, філолог, славіст, педагог. Перший ректор Ленінградського

університету на теренах СРСР.

З інтелігентної родини. Батько, Державін С., – учитель.

Народився 3 (15) грудня 1877 р. в с. Преславі Бердянського повіту Таврійської губернії Російської

імперії (нині – Приморський район Запорізької області України).

Помер 26 лютого 1953 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на

Літературних містках Волковського цвинтаря.

Закінчив Симферопольську гімназію (1896), навчався в Петербурзькому університеті (1896-1897),

закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут ім. кн. Безбородька(1897-1900).

Працював учителем Батумської (1900-1904), 1-ї Тифліської (1904-1907), викладачем (1911-1917),

зав. кафедрою слов’янознавства (1917-1922), ректором (1922-1925) Петербурзького університету,

директором (1931-1934), завідуючим ленінградського відділення (1947-1953) Інституту

слов’янознавства АН СРСР.

Академік академії наук СРСР (1931).

Почесний член Болгарської академії наук (1946).

Почесний член академії наук БРСР (1946).

Почесний доктор Софійського університету (1944).

Член-кореспондент константинопольського Руського археологічного інституту (1903).

Лауреат Державної премії СРСР (1948).

Кавалер ордена Станіслава 2-го ступеня (Російська імперія), ордена св. Олександра 2-го ступеня

(Болгарія), ордена Народного звільнення (Югославія).

Спеціалізувався з проблем слов’янської історії, етногенезу слов’ян, російської і болгарської

літератур, фольклору, етнографії.

Як учений дебютував в газеті «Етнографічний огляд» статтею «Нариси побуту південно руських

болгар» (1898).

Потім настала черга доробків «Російські бури» (1901), «Звичай викрадання наречених в прадавній

час і його втілення у весільних обрядах у сучасних народів» (1905), «Болгарська колонія в Росії

(Таврійська, Херсонська, Бессарабська губернії)» (1914-1915), «Література незалежної Польщі»

(1916), «Основи методики викладання російської мови і літератури в середній школі» (1917),

«Мертвий дім» у російській літературі XIX ст.» (1923), «Минуле і думи» (1924), «Т. Г. Шевченко

та О. Бодянський», «Перун в слов’янському фольклорі», «Творчість Т. Г. Шевченка в його

історичному і ідеологічному оточенні» (усі – 1932), «Творчість Т. Г. Шевченка в його історичному

та ідеологічному оточенні» (1932-1939), «Герцен і слов’янофіли» (1939), «Походження

російського народу» (1944), «Герцен і Польща» (1945), «Слов’яни у давнину» (1946), «О. І.

Герцен. Літературно-художня спадщина» (1947), «Історія Болгарії» (1945-1948), «Іван Вазов.

Життя і творчість» (1948), «Христо Ботєв, поет-революціонер» (1948).

Усього перу Д. надежить понад 500 праць з історії, археології, етнографії, палеографії,

мовознавства.

Болгарські міста Свиштов і Пловдив обрали Д. своїм почесним громадянином, а в Софії одна з

вулиць носить його ім’я.

У м. Санкт-Петербурзі (РФ) на честь нашого земляка встановлена меморіальна дошка, на якій

написано «В цьому будинку з 1931 р. по 1953 р. мешкав академік Микола Севастянович Державін,

видатний слов’янознавець та історик» (1960).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – М. Дринов, М. Марр, О. Шахматов, Л. Мілетич, П.

Сушкін, О. Браудо, П. Славейков, І. Єфремов, В. Шор, М. Арнаудов та ін.


***

НЕ ПХАТИСЯ

, з життєвого кредо

М. Державіна

Розумний вгору не піде.

ЕТРУСКИ МИ, з дослідження М. Державіна «Походження російського народу»

Слов’яни вже з перших віків нашої ери займали значні простори на території Центральної і

Східної Європи [від р. Дону і верхів’їв pp. Оки і Волги – на сході і до р. Ельби (слов’янське Лаба) і

басейну її припливу – р. Заали – на заході; від Егейського моря, північного причорномор’я і

Приазов’я – на півдні і до Балтійського узбережжя і Ладозького озера – на півночі].

...Різнорідність ...історичного розвитку древніх слов’ян на сході, півдні і заході займаної ними

великої території, в своєрідному для кожного з названих районів культурному, політичному,

економічному і етнографічному оточенні, привела слов’янські племена з часом до природного

територіального відособлення і територіальних племінних угрупувань. В результаті цього

утворилися три великі територіальні групи слов’янських племен – східна, південна і західна.

До часу виникнення у слов’ян перших державних об’єднань три основні племінні групи значно

розійшлися у своєму політичному і культурному розвитку. Це перебувало в тісному зв’язку з

міжнародним політичним, культурним і господарським оточенням кожної з них. Так виникли

сучасні три групи слов’янських народів: східні слов’яни (великороси, українці і білоруси), західні

слов’яни (чехи, словаки, серби-лужичани, поляки і поморські кошуби із словинцями) і південні

слов’яни (словенці, хорвати, серби, македонці і болгари).

...Ми вже знаємо..., що попередниками російського народу, як і його мови на усій займаній ним

нині території, були народи глибокої старовини, котрі стояли у своєму культурному і мовному

розвитку на до-індоєвропейській або яфетичній стадії розвитку. На півдні і південному сході

європейської частини ...в першому тисячолітті до нашої ери це були кіммерійці, ...потім скіфи і

сармати, відомі старогрецьким авторам, починаючи принаймні з V ст. до н.е. Названими народами

не вичерпується, проте, увесь етнографічний склад населення східноєвропейській частині нашого

Союзу в давнину. У нього входили також етруски й деякі інші народи.


ЧИНИВ СПРОТИВ РУСИФІКАЦІЇ НА КАВКАЗІ, з оцінки діяльності М. Державіна М.

Марром

Молодий педагог М. С. Державін, фахівець з російської мови і літератури, без всяких наукових

зв’язків в Петербурзі, мав знайти вихід на місці, в Тифлісі, в самий розпал культурних гонінь на

національні мови Кавказу. Як низка росіян, що викладали свою рідну мову грузинам (слід сказати

до їх честі – з чуйною увагою до національного почуття учнів), М. С. Державін не вступив до

фаланги русифікаторів, і ...в межах русифікаторської наукової організації учбового округу, поза

великодержавною тенденцією, яка нав’язувалася, ...зайнявся етнографією і помістив шість нарисів

...про гурійських грузинів, про артвинських вірменів, про малоазійських греків, про абхазів, про

козаків Кубані, частково в «Матеріалах для опису місцевостей і племен Кавказу» і частково – в

«Відомостях Кавказького відділення Російського географічного товариства».


ПРИМА БОЛГАРСЬКОЇ МЕДІЄВІСТИКИ, з статті М. Савова «Микола Севаст’янович

Державін (1877-1953 рр.)»

Услід за К. Іречеком Микола Севаст’янович є найбільш відомим іноземним істориком в Болгарії.

Упродовж усього свого життя М. Державін детально вивчає становище болгарських переселенців

у Росії, збирає найбагатший етнографічний матеріал, намагається розібратися в душі і серці

болгарина. Велика любов і повага Миколи Державіна до болгарського народу затвердилися

особливо сильно після його відвідування Болгарії в 1903 р. і 1909-1910 рр. До цього часу

відноситься і його зближення з представниками болгарської патріотичної інтелігенції і, передусім, з поетом Пенчо Славейковим, якого М. Державін вважав своїм «натхненником у вивченні

болгарського життя і літератури».

...Узимку 1943-1944 рр. акад. Державін читає перед болгарськими емігрантами в Москві лекції з

болгарської історії. Вони видані 1946 року в Болгарії, а згодом служать основою для великої 4-

томної праці, виданої в 1945-1948 рр. Найціннішим і новим у викладеному М. Державіним

являється те, що він першим в болгарській медієвістиці поставив питання про створення

болгарської держави з наукової точки зору.

Після війни вже в похилому віці Микола Севаст’янович продовжує свою плідну науковупрацю з

вивчення болгарського етносу.


ОДНОЗНАЧНИЙ І ПОЛІТИЧНО ЗААНГАЖОВАНИЙ, з розвідки С. Тємушева «Життя і

творчість у двох вимірах і епохах (Як супровід перевидання монографії радянського славіста

академіка М. С. Державіна)»

Готується перевидання роботи радянського славіста академіка М. С. Державіна «Походження

російського народу...», уперше виданою масовим накладом в роки Великої Вітчизняної війни.

...Щоправда, навіть у той час вона не внесла в розуміння усього різноманіття питань, по суті, нічого нового.

...У повній відповідності з глоттогеною теорією М. С. Державін уявляв виникнення «російського

народу» як поступовий процес, який розпочався ще в доісторичні часи і розвивався через

міжплемінні схрещування, які трансформували попередню племінну спадщину в новому

племінному утворенні.

«Російський народ» або «російські слов’яни» – ці дефініції використовуються ученим для

позначення східних слов’ян в цілому. Наслідуючи його міркування, господарсько-економічний і

культурно-історичний розвиток «російського народу» привів до поступового складання «трьох

нових етнографічних і культурно-історичних утворень – великоросів, українців (малоросів) і

білорусів, трьох братських народів, ...кожен з яких утворював особливу націю і всі разом у своїй

єдності – російський народ як потужне племінне ціле».

...Особливе місце радянський академік відводив в етногенезі слов’ян трипільській культурі III тис.

до н. е., бачить в її носіях протослов’ян.

...Монографія М. С. Державіна, безумовно, досить однозначно і політично заангажовано трактує

украй складну наукову проблему.


ЧЕСНИЙ ПАРТІЄЦЬ, з спецповідомлення «Як проходять вибори нових дійсних членів і членів-

кореспондентів в АН СРСР» А. Жданову від 16 січня 1939 р.

З семи осіб чотири – явно махрові чорносотенці... Свідомо чи несвідомо був підібраний таким

чином склад Експертної комісії з мови і літератури? Словом, вийшло так: посадили двох

академіків, котрі безумовно будуть втілювати лінію партії і уряду, і протипоставили махрових

чорносотенців..., які цю лінію будуть по-всякому зривати...

Уранці, 10 січня, до двох академіків (Орлов і Державін) хтось підкинув тов. Петросяна і таким

чином «ліва» група була посилена. Незважаючи на те, що тов. Петросян і не вчений, він чесний

партієць і чудово зорієнтований на завданнях радянської науки. А тому своїми принциповими

установленнями він відчутно підсилював виступи Державіна і Орлова.


ЯКАСЬ СВОЛОТА, з розвідки А. Блюма «Як вибирали в академіки (за секретними

повідомленнями держбезпеки)»

Начальник Ленінградського НКВС постійно називає «махровими чорносотенцями» шанованих

учених... З більшою підставою він міг віднести до «чорносотенців» саме «лівого» М. С. Державіна.

«Ще відвертіші риси пристосуванства, – свідчить мемуарист, якому, безумовно, можна довіряти, –

викрилися в діяльності Миколи Севаст’яновича Державіна. В минулому член Руського народу, він

став після революції... очільником групи «лівої професури»... Розповідали, що коли Державін

звільнив з Університету аспірантку кафедри російської літератури Нікольську на тій підставі, що її

батько був відомим монархістом, керівник Нікольської В. М. Перетц надіслав ректорові

коротеньку записку: «Дорогий Миколо Севаст’яновичу, якась сволота звільнила з Університету

Нікольську, доньку Вашого товариша по Союзу руського народу. Сподіваюся, що Ви їй

допоможете». Нікольську поновили».


З РОТА СИПАВСЯ ІНІЙ, з інтерв’ю С. Гейченка А. Ларіонову

Ви навчалися в перші роки після Жовтня... Щось було у вашому студентському житті

принципове відмітним, особливим?!

– Це були роки дивної відваги. Університет не опалювався, усі втомилися від громадянської війни, голоду. Але усі жадали нового життя. Я ніколи не забуду: видний професор Микола

Севаст’янович Державін читає лекції, а у нього іній сипався з рота, тому що в залі двадцять

градусів морозу...

А яке мовчання, яка тиша, яке натхнення!

І у викладача, і у всіх студентів. Як усі жадали знань, яке було високе почуття дяки, яка була

дружба, яке було товариство, яка була взаємодопомога тоді.


ТОВАРИША ВИРУЧАЙ, бувальщина

У свій черговий приїзд до Болгарії М. Державін дізнався, що Софійським народним судом на п’ять

років позбавлення волі засуджений відомий історик літератури і фольклорист Михайло Арнаудов

– за те, що він ...був міністром в останньому уряді Болгарії до 9 вересня 1945 р.

Російський учений негайно відправився до резиденції голови Ради міністрів Болгарії Георгія

Димитрова. Можна тільки здогадуватися про що під час цього рандеву йшлося, але вже

наступного дня М. Арнаудова не лише звільнили, але й надали можливість повернутися до

наукових досліджень.