Бродский Исаак [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

БРОДСЬКИЙ Ісак Ізраїлевич

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Художник.

З міщанської родини. Батько, Бродський І., – землевласника і торговельник.

Народився 25 грудня 1883 р. (6 січня 1884 р.) в с. Софіївці Таврійської губернії Російської імперії

(нині – Бердянський район Запорізької області України).

Помер 14 серпні 1939 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на

Літературних містках Волкового цвинтаря.

Навчався в Одеському художньому училищі (1896-1902), Петербурзькій академії мистецтв (1902-

1908).

Працював викладачем (1932-1934), директором (1934-1939) ленінградської Всеросійської академії

мистецтв.

Член Товариства ім. А. Куїнджі.

Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1932).

Учасник виставок, організованих Товариством південноросійських художників, Товариством

пересувних художніх виставок.

Серед найвідоміших доробків раннього періоду: «Ворота церковної огорожі» (1905), «Теплий

день» (1908), «Сірий день» (1909), «Гірський пейзаж», «Портрет дружини» (обидва – 1910),

«Казка», «Портрет з дочкою», «Італія» (усі – 1911), «Опале листя», «Зима» (обидва – 1913),

портрет О. Д. Талалаєвої (1915), «Літній сад» (1916), «Зимовий пейзаж» (1920), портрет О. М.

Горького (1937).

В творчій біографії Б. мав місце й інший бік, той, який можна охрестити, як офіціозний. Він,

наприклад, – автор досить об’ємної Ленініани, полотен на кшталт «Червоний похорон» (1906),

«Урочисте відкриття II конгресу Комінтерну» (1924), «К. Ворошилов на лінкорі «Марат»,

«М. Фрунзе на маневрах» (обидві – 1929), «К. Ворошилов на лижній прогулянці» (1937). Недарма

колеги охрестили митця «придворним художником», звинувачуючи в тому, що він допомагає

фальсифікувати історію.

Полотна Б. нині зберігаються в державному музеї російського мистецтва (м. Київ, Україна),

міському художньому музеї (м. Бердянськ, Україна), Третьяковській галереї (м. Москва, РФ),

Державному російському музеї, музеї квартирі І. Бродського (обидва – м. Санкт-Петербург, РФ),

приватних колекціях.

Перу художника також належить книга «Мій творчий шлях» (1965).

Ім’я нашого земляка присвоєно Бердянському музеєві (Україна), будинок, в якому жив, прикрашає

меморіальна дошка (м. Санкт-Петербург, РФ).

У м. Санкт-Петербург функціонує музей-квартира І. Бродського (1949). Його прізвище носила й

одна з вулиць міста на Неві (1940-1991), проте їй повернуто попередню назва «Михайлівська».

На відміну від офіційного, ранній Б. цінується донині: наприклад, за його «Ворота церковної

огорожі» на одному з російських аукціонів виставили за стартовою ціною $30000.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Рєпін, К. Костанді, О. Лактіонов, О. Горький, Л. Іоріні, Г. Ладиженський, О. Грицай, Я. Ціонглінський, П. Мясоєдов, В. Сєров, В. Беклемішев, Ю.

Неприпцев та ін.

***

МРІЯ ЗБУЛАСЯ

, з життєвого кредо І. Бродського

У себе на батьківщині, в Бердянську, я вважав необхідним створити музей. Це мені вдалося.

СПРАВА ЖИТТЯ, з творчого кредо І. Бродського

Від Рєпіна я сприйняв його ставлення до мистецтва, любов і серйозний підхід до мистецтва як

справи життя.

І НАШИМ, І ВАШИМ, з статті «Великі художники» на great-artists.info

Перша російська революція 1905-1907 років відгукнулася й в Академії, де проходили мітинги з

червоними прапорами. Студенти вимагали демократизації внутрішнього розпорядку вищого

художнього закладу. Бродського вибирають у Раду старост, але наступає смуга реакції і його як

політично неблагонадійного виключають . Навіть повторна здача вступних іспитів не відкриває

перед ним дверей Академії. Лише заступництво Рєпіна й ректора Беклемішева змінюють ситуацію

на краще.

Успіхи Бродського настільки значні, що Рада академії продовжує своєму вихованцю строк

закордонного відрядження. Ранні добутки молодого митця привертають увагу вишуканою

барвистістю, ювелірним лінійним проробленням деталей, оптимізмом поетичного світовідчування.

Ця лінія цілком укладається в русло європейського модерну, трохи салонного своєю пряною

екзотичністю, підвищеною колірною й графічною витонченістю.

Найяскравіше особливості його стилістики виявилися в пейзажних роботах і портретах. Кращим

пейзажем, на думку експертів, стала картина «Зимовий пейзаж» (1920). Вона сповнена майже

брейгелівського розмаху, а образ, за всіх відмінних рис ювелірної