Бирт Густав [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

проявляв незадоволеність заходами влади і особливо з початку 1929 р., коли

становище німців-колоністів погіршало і розпочався еміграційний рух в німецьких колоніях.

...Утримуючи німецькі колонії від впливу на низ з боку Радвлади, не допускаючи втілення в життя

заходів Радвлади з радянізації німецьких колоній. Це було основним завданням консула Вальтера

на цей період.

РОЗСТРІЛ ЗАМІНИЛИ КОНЦТАБОРОМ, з пропозиції слідства судовій «трійці» ДПУ УССР

від 23 лютого 1934 р.

Подати на розгляд Судтрійки ДПУ УРСР, порушивши клопотання про застосування до

обвинуваченого Бірта вищої міри соціального захисту – РОЗСТРІЛУ.

Довідка:

Обвинувачений Бірт перебуває під вартою в Спецкорпусі ДПУ СРСР. Речдоказів у справі немає.

Уповноважений ОО УВО і ДПУ УРСР Байковський

«Згоден»

Нач. 2 відділення ОО УВО Ратинський

«Затверджую»

Начальник особливого відділу УВО і ДПУ УРСР Александровський

Пропоную десять років концтабору. Обвинувальний висновок затверджую.

Із запропонованою мірою соц. захисту – 10 років к.т. (концтаборів – авт.) згоден

Прокурор (підпис)

ЕТАПОМ НА ПІВНІЧ, з витягу з протоколу № 20/580 засідання Судової «трійки» при Комісії

ДПУ УССР від 23 лютого 1934 р.

Ухвалили:

Бірта Густава Яковича направити до виправного трудтабору строком на ДЕСЯТЬ років, рахуючи

термін з 15/1-34 р.

8/VIII-34 при № 325542 відправлений етапом з Київського будинку попередньго ув’язнення до

Півн. табору с. Кемь.

СИН ВІДПОВІВ ЗА БАТЬКА, з кореспонденції «Наш час» на kirche.sky.net.ua У картотеці № 161 (справи депортованих) Управління МВСУ в Харківській області зберігаються

справи на 1845 «осіб німецької національності», яких майже в одну ніч в серпні 1941 року

примусово посадили до вагонів-»худобовозів» і відправили до Північного Казахстану, є і справа

«спецпоселенця» Бірта Ернста Густавовича.

...У 1950 р. його звільнили з «Головмуки» м. Петропавловська, де він працював вантажником і

слюсарем, «за шкідництво» (не роздумуючи довго, швидко знайшли «ворога народу», винного за

несправність якогось механізму). У 1953 р. юнак трудився лебідчиком місцевого цегельного

заводу №1.

23 червня 1955 р., проживаючи в м. Свердловську по вул. Марата 5-а, кв.1, навчаючись в музично-

педагогічному училищі, подавав заяву до спеціальної комендатури, домагаючись дозволу на час

канікул з’їздити до рідних в м. Петропавловськ.

ВІРОГІДНОГО НАСТУПНИКА ЗААРЕШТУВАЛИ, з розвідки О. Ліценберга «Євангельсько-

лютеранська церква в Російській історії (ХVI-XX ст.)»

Багато хто з переселенців приїжджав до Росії тому, що удома їх гнобили як єретиків і сектантів.

Схильність до ідеалів вільної від ієрархічних структур церкви, розповсюдження відособлених

пієтистських груп з набожністю у дусі руху пробудження, особливе становище ...братів і сестер в

громадах із самого початку привнесли напругу в новостворювану лютеранську церкву. Все це

відчутно в лютеранських громадах і нині.

Репресії і гоніння зі всією силою упали на православну церкву. У 30-і роки вже не було пощади і

лютеранам. Боротьба з «куркульством» зачепила багатьох членів громад та їхніх родин. У містах

були закриті останні лютеранські церкви, їх майно конфісковане, пастори арештовані, значна їх

частина – знищена.

...Деякі пастори намагалися в цей важкий час емігрувати з Росії до Німеччини. У 1931 р. нарком

Литвинов підписав список з 10 пасторів, дозволивши їм виїзд з країни. Дивно, що з пасторів, які

увійшли до цього списку, вдалося виїхати лише двом чи трьом. Інших заарештували.

Проти їхньої еміграції виступали не лише радянські органи, але й церковне керівництво. У

кожному окремому випадку для виїзду за кордон консульство вимагало згоди обох єпископів, яку

пасторам одержувати не вдавалося.

У 1934 р. керівництво церкви зазнало значних втрат. У цей рік в країні арештовано і засуджено 15

пасторів. А в ніч з 26 на 27 квітня 1934 р. помер 69-річний єпископ Т. Мейєр. Московська вища

церковна рада залишилася без керівника. На траурному богослужінні було вирішено, що керувати

обома консисторіями буде А. Мальмгрен, хоча всі розуміли, що остаточний розпад церковної

організації – лише питання часу.

Звичайно, за інших обставин не уявлялося б можливим, щоб двома церковними радами, та ще й

семінарією, керувала одна особа. Проте в тих умовах іншого виходу не було. Московська вища

церковна рада складалася тільки з 2