загрузка...
Перескочить к меню

Загоровский Павел (fb2)

файл не оценён - Загоровский Павел [Справочник-дайджест] 19K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




ЗАГОРОВСЬКИЙ Павло Леонідович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Психолог, педагог.

З міщанської родини.

Народився 26 серпня (7 вересня) 1892 р. в с. Пенязевичах Радомишльського повіту Київської

губернії Російської імперії (нині – с. Українка Малинського району Житомирської області

України).

Помер 27 листопада 1952 р. в м. Воронежі СРСР (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Закінчив Житомирську гімназію (1911), історико-філологічний факультет Московського

університету (1915).

Працював викладачем Курської військової школи командирського складу та Інституту народної

освіти (1920-1923), Воронезьких державних університету і педагогічного інституту (з 1923).

Організатор воронезького міського літературного об’єднання «Чорнозем».

Спеціалізувався з проблем педології і вікової психології.

Друкувався в газеті «За педагогічні кадри».

Автор книги «Особливості поведінки першого шкільного дитинства. Школяр I ступеня» (1930).

Серед друзів та близьких знайомих З. – В. Маяковський, О. Мандельштам, В. Кораблінов, Н.

Штемпель, М. Виставкін, І. Плотніков, В. Пузанов та ін.


***

НЕ ЗУПИНЯТИСЯ

, з професійного кредо П. Загоровського

Педагог втрачає право називатися педагогом, якщо він зупиняється в своєму розвиткові.

МУСИВ УТРУТИТИСЯ ЗАГОРОВСЬКИЙ, з ровідки С. Зініна «С. О. Єсенін та його оточення»

Смерть С. Єсеніна викликала серед любителів поезії неоднозначні оцінки. 1 жовтня 1926 року з

доповіддю виступив І. Д. Беляєв, намагаючись довести, що основними мотивами в творчості

Єсеніна є релігія і кохання. Така оцінка викликала бурхливу реакцію присутніх, яка загрожувала

перейти в колотнечу. Лише втручання професора Павла Леонідовича Загоровського, великого

знавця літератури, втихомирило пристрасті.

І. Беляєв з опонентами не погодився і в 1927 році видав накладом 2000 примірників книгу

«Справжній Єсенін: Соціально-психологічний етюд». ...Поетику С. Єсеніна І. Беляєв розглядав як

психічно хвору людину, котра опинилася між двома епохами.


СПРАВУ ПРОДОВЖИЛИ УЧНІ, з статті В. Чернікова «Справи музейні. Не просто сховище»

Двадцять років виповнилося музею історії Воронезького державного педагогічного університету.

...Напередодні ювілею оновили експозицію. Колекція поповнилася, зокрема, підручниками

початку двадцятого століття, предметами, що належали видатним викладачам вузу. Серед них –

професор Павло Загоровський, якому належать перші публікації про історію інституту на

сторінках газети «За педагогічні кадри».

На жаль, смерть перервала ту роботу, але справу Павла Леонідовича продовжили учні.


ЩЕПИВ ЛЮБОВ ДО ЛІТЕРАТУРИ, з кореспонденції І. Підкопаєвої «Культурне життя

Воронежа в роки становлення університету (1918-1925)»

Особливо хотілося б сказати про діяльність міського літературного гуртка у Воронежі. У 20-і роки

ним керував Павло Леонідович Загоровський, професор Воронезького університету, потім –

педагогічного інституту. Щочетверга, в маленькому кабінеті професора за адресою

«Піднабережна, 7» збиралися молоді літератори. Серед них були В. Кораблінов, А. Платонов, А.

Шубін.

Про діяльність цього гуртка, про Павла Леонідовича Загоровського, про той вплив, який він мав на

молоді розуми, детально описано в автобіографічній повісті Володимира Олександровича

Кораблінова «Азорські острови»: «Те, що Загоровський робив для нас, ще дуже молодих, не

уміщалося в поняття учення: він виховував нас, щепив любов до літературної праці».

Атмосферою творчості, вірою в щасливе майбутнє були наповнені сторінки літературної історії

Воронежа 20-х років.


СВІТСЬКА ГРЕЧНІСТЬ, з повісті В. Кораблінова «Азорські острови»

На самому розі двох вулиць – Манежної і Піднабережної – стояли два невеликих будинки: білий, двоповерховий, а навпроти, на пригірку високого тротуару, інший, забарвлений в нудний

жовтуватий колір, з шістьма вікнами, що виходять на вулицю. Ці два будинки були, так, вірно, і до

кінця життя залишаться в пам’яті як символічний образ моєї юності.

У одному з них, в одноповерховому, жив з своєю сім’єю воронезький адвокат, або, як говорили за

старих часів, повірений присяжний Ш. У іншому – двоповерховому – чудова людина, великий

знавець і цінитель поезії Павло Леонідич Загоровський.

...Ось – чорною клейонкою оббиті двері, візитна картка: «Павло Леонідович Загоровський». Що ж

отак тупцювати біля порогу, треба дзвонити. Ми пошукали кнопочку дзвінка, не знайшли, постукали. Двері відкрив сам господар.

– А-а! Чудово, чудово! Сюди, будь ласка...

Через крихітний передпокій завів нас до такого ж крихітного кабінетику, де була затишна тіснота

від книжкових полиць і людей; де пронизливий дівочий голос в загальному гулі голосів кричав

щось про балалайку, а похмурий, глухий бас уперто заперечував:


Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...