Гофштейн Давид [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Гофштейн Давид [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ГОФШТЕЙН Давид Наумович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: єврейський.

Поет, перекладач.

З міщанської родини. Батько, Гофштейн Н., – землероб.

Народився 25 липня (6 серпня) 1889 р. в м. Коростишеві Радомишльського повіту Київської

губернії Російської імперії (нині – районний центр Житомирської області України).

Розстріляний більшовиками 12 серпня 1952 р. в одній з московських луб’янських катівень. Місце

поховання – не відоме.

Навчався в хедері, екстерном склав іспити за гімназичний курс (1913), навчався в Київському

комерційному інституті.

Член бюро єврейської секції Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (1927).

Член Єврейського антифашистського комітету.

Друкувався в газетах «hа-Арец», «Новий час» «Давар», «Гедім», «Гаарец», «Кунтерс», журналах

«Потік», «Проліт».

Працював співредактором журналу «Потік» (1920-1924),

Як літератор дебютував нарисом і віршами і київській газеті «Новий час» (1917).

Його перу належать книги «Обабіч доріг, «Місто» (обидві – 1919), «Троєр» (1922), «Лірика»

(1923), «На світлих руїнах» (1927), «Вибрані твори» (1937), «Вибрані твори» (1948), двотомник

«Вірші і поеми» (1977).

Переклав на ідіш Т. Шевченка, О. Пушкіна, Ш. Руставелі.

За звинуваченнями в «дрібнобуржуазних поглядах» виключений з Всеукраїнської спілки

пролетарських письменників (1929).

Заарештований у т.зв. справі Єврейського антифашистського комітету (1948).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – А. Кушніров, І. Яців (Шпігельман), М. Шагал, Д.

Бергельсон, Н. Штіф, Х. Бялік, Л. Стронгін, А. Шльонський, Е. Подрядчик, А. Бараш, У. Грінберг, Л. Озеров, Л. Квітко та ін.


***

СІЯТИ ЖИТТЯ,

з життєвого кредо Д. Гофштейна

Женіть смерть, відгоньте її далеко, оріть глибоко і сійте життя.


Я ЗНОВУ СПІВАЮ, з вірша Д. Гофштейна «Мій світ» у перекладі В. Звягінцевої

Мой мир, вот я опять к тебе пришел!

Едва лишь я простился с ночи гранью -

Мой взгляд ответил твоему сиянью.

Вновь надо мной высоких сводов сень.

Мой мир, вот я опять к тебе пришел,

Чтоб светлым, вдохновенным был мой день.

У праздничного входа я опять

Ударил в гулкий колокол огромный,

И сердце стало тихо подпевать

Напеву без единой ноты темной.

Биеньем бодрым сердце рвется прочь

Из клетки ребер, ставшей тесной, душной;

Губами, чтобы жажду превозмочь,

Тянусь к росинке утренней воздушной.

Я вновь пою, вновь речи дар обрел.

Мой мир, вот я опять к тебе пришел.


ВОЛОК З СОНЯЧНИХ ПЛЯМ, з вірша Д. Гофштейна «Серце сміється» в перекладі А.

Старостіна

Сиянье доверху залило дол

И все еще льется.

Опушки его собирают в подол,

И сердце смеется...

Светлеют леса от холмов до болот,

И мхи – серебристей...

И бредень из солнечных пятен плывет

По кочкам, по листьям...


ІНШИХ СЛІВ НЕ МАЮ, з листа Д. Гофштейна А. Лесіну в 1925 р.

Я в країні Ізраїлю. Одного цього для мене так багато, що я готовий повторювати ці слова тисячу

разів, інших слів у мене немає, та я й не шукаю їх, аби передати повністю моє потрясіння.


ЗБИРАВ КНИГИ, зі спогадів Ф. Гофштейн

На початку 1925 року ми з Гофштейном виїхали до Берліна. Пробувши там деякий час виїхали до

Палестини. На човні, що відпливав з Трієста, було немало туристів зі всього світу. ...1 квітня ми

прибули поїздом з Олександрії до Єрусалиму. ...Один рік провів Гофштейн в Ерец-Ісраель.

...Час був важкий. Було важко знайти роботу в маленькій країні. Туга за синами Шамаю і Гілелю, у

яких кількома роками раніше померла мати – перша дружина Гофштейна, була дуже великою.

Радянська віза, яку Давид одержав на рік, закінчувалася. Прийшов лист з Києва: батько Давида

писав, що діти дуже нудьгують, а в школі їм все частіше нагадують, що їх батько залишив СРСР...

В кінці березня 1926 року Давид виїхав, а я з шеститижневою донечкою Левією залишилася в

Тель-Авіві. ... Хто міг уявити, що наша розлука продовжиться три довгих і важких роки? Не

зважаючи на всі зусилля Давида, Радянський Союз кілька разів відмовляв мені в дозволі приїхати

до мого чоловіка і батька нашої дитини.

З останньою надією я написала листа тодішньому міністрові закордонних справ СРСР М.

Литвинову. В кінці березня 1929 року ми з Левією прибули до Києва.

...Все життя Давид збирав книги. Якщо десь знаходив стару