Волынский Ефим [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

ідеальної релігії, в якій поєднувалося

б «безпосередньо-релігійне відчуття» Толстого з метафізичним розмахом Достоєвського. Ці

побудови були породженою властивістю Волинського до абстрактного мислення, його

«символістичним» сприйняттям світу і творчості письменників.

ВОРОГ КУЛЬТУРИ, з статті Л. Пільда «Тургенєв в символістській критиці»

Я. Волинський …не погоджується з Мережковським, оскільки, на відміну від нього, вважає, що

розвиток російської літератури ХIХ століття – це процес, якому явно властива спадкоємність.

Лінія «естетизму», за Волинським, розпочалася з Пушкіна і надалі не уривалася, проте у

виникненні такої ілюзії свідомості винні, в першу чергу, радикальна критика 1860-х років, а також

пізніші інтерпретатори літературного процесу й, зокрема, Тургенєв.

У Пушкінській промові 1880 року Тургенєв, на думку Волинського, невиправдано вказав на зміну

орієнтації російської літератури в 1860-і роки: «Тургенєв політиканствував і заради компромісу, заради громадянського ефекту, заради уявної історичної справедливості, жбурляв у публіку

блискучі слова – з пишним, проте фальшивим змістом».

За високої оцінки Тургенєва-художника і дійсного інтересу до його творчості, Волинський...

вважає, що Тургенєв не брав участі в координації літературного процесу, а, навпаки, сприяв

поглибленню хаосу російського культурного життя (порівн. у Мережковського: «ворог

культури»).

КОМЕДІЯ КОХАННЯ, з статті «Яким Волинський» на allbestpeople.com

Навколо Волинського впродовж життя кипіли пристрасті: його обожнювали й ненавиділи,

хвалили й лаяли, про його книги люто сперечалися.

За вдачею й світоглядом Волинський був переконаним пасеїстом: у яку б сферу він не втручався –

критика, театр, мистецтвознавство, – він починав з перегляду керівних ідей, закликаючи

повернутися до першоджерел, очистити форми мистецтва, що склалися, від пізніших нашарувань.

Він усюди шукав першооснову, і шукав несамовито. «Він умів трудитися з такою самовідданістю,

з якою молилися стародавні відлюдники», – писав про нього Костянтин Федін.

…До кінця XIX століття остаточно сформувалися погляди Волинського, і він «ставить попереду

всього внутрішній духовний початок, владу душі, моралі, вільної волі». Виходячи з такої

ідеалістичної позиції, Волинський закликав вождів народництва боротися не за соціально-

політичне перевлаштування суспільства, а за духовну революцію, тобто спочатку перебудувати

людину, а вже потім суспільство.

Статті на цю тему, зібрані в книзі Волинського «Боротьба за ідеалізм», вийшли 1900 року. Книга

викликала різке неприйняття і справа, і зліва. Незадоволені були й ліберали, й консерватори.

Таке ж незадоволення викликав Яким Волинський своєю спробою переглянути естетичні погляди

Бєлінського, Добролюбова і Чернишевського.

…І останній штрих з особистого життя романтика та ідеаліста Волинського. Це – його дивний

багаторічний роман із Зінаїдою Гіппіус. Вона вимагала від Якима Львовича «чудес кохання»,

подвигів в ім’я кохання, а він з якихось причин ухилявся від них (боявся? не хотів? не міг?). У

результаті ці відносини перетворилися на «комедію кохання».

Бідний Волинський... Не повезло в коханні. Зате повезло в історії літератури й мистецтва. Там він

– велетень!