загрузка...
Перескочить к меню

Волынский Ефим (fb2)

файл не оценён - Волынский Ефим [Справочник-дайджест] 23K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ВОЛИНСЬКИЙ Яким Львович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Теоретик мистецтва, театральний критик. Справжнє прізвище – Флексер Хаїм Лейбович. Один з

фундаторів символізму на теренах Російської імперії.

З міщанської родини. Батько, Волинський Л., – торгівець книгами.

Народився 21 квітня (3 травня) 1861 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині

– адміністративний центр однойменної області України).

Помер 6 липня 1926 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Житомирську гімназію (1879), навчався в 5-й петербурзькій гімназії (1879-1880), звідки

з-за конфлікту с викладачем був виключений. Закінчив юридичний факультет Петербурзького уні-

верситету (1881-1886).

Працював в журналі «Північний вісник» (1889-1899), завідуючим репертуарною частиною театру

В. Комісаржевської (1905-1906), оглядачем і редактором відділу газеті «Біржові відомості», завіду-

ючим відділом видавництва «Всесвітня література» (1920-1926).

Друкувався в газетах «Світанок», «Біржові відомості», журналах «Російські критики», «Північний

вісник», «Життя мистецтва».

Як літератор дебютував на сторінках газети «Світанок» кореспонденцією про сирітський дім

(1880).

Потім настала черга книг: «Російські критики» (1896), «Боротьба за ідеалізм», «Леонардо да Він-

чі» (обидві – 1900). Остання викликала шалену полеміку, порівняну хіба що з «Кодом да Вінчі»

сьогодення. Що, між іншим, не завадило італійцям обрати автора почесним громадянином Мілана

та присвоїти його ім‘я кімнаті в бібліотеці Леонардо да Вінчі (1908).

Скандальну реакцію викликала і «Книга великого гніву» (1903), в якій В. різко розкритикував усі

літературні течії, не зачепивши хіба що Л. Толстого. Виступаючи за «духовну революцію» у суспі-

льстві, ведучи боротьбу за повну автономію літературної критики від публіцистики, В. налашту-

вав проти себе представників чи не всіх художніх течій. А невдовзі за те, що він осмілився висуну-

ти своє, зовсім не алілуйне, бачення спадщини А. Григор‘єва, В. Бєлінського, М. Добролюбова, В.

Майкова, М. Чернишевського, опоненти виступили єдиним фронтом і піддали сміливця небаченій

обструкції.

В. – автор фундаментальних досліджень «М. С. Лєсков» (1898), «Царство Карамазових» (1901)

«Ф. М. Достоєвський» (1906), «Чотири Євангелія», «Проблема російського балету» (обидві –

1922), «Книга радощів. Абетка класичного танцю» (1925), «Рембрандт», «Бесіди за круглим

столом» (обидва – 1926).

В. започаткував і очолював Школу російського балету в Петрограді (1921-1926).

Наш земляк – один з фундаторів і теоретиків символізму. Залишаючись ідейним одинаком, В.

врешті-решт розгубив багатьох друзів.

Доробки В. нині надзвичайно ціняться: так, на одному з московських аукціонів за його «Леонардо

да Вінчі» просили $8000 (2006).

Серед друзів та близьких знайомих В. – Л. Толстой, А. Чехов, М. Лєсков, М. Горький, М.

Чуковський, Ф. Сологуб, Л. Гуревич, Г. Гуковський, М. Лохвицька, Д. Мережковський, З. Гіппіус

та ін.


***

ВІВАТ ІДЕАЛІЗМУ

, з творчого кредо Я. Волинського

Лише ідеалізм може розтлумачити мистецтву

ЄДНАЙМОСЯ З БОЖЕСТВЕНИМ, з політичного кредо Я. Волинського

Символізм є поєднання в художньому зображенні світу явищ з світом божества.

ПІДВАЛЬНИЙ ШОПЕНГАУЕР, з оцінки Я. Волинським творчості Ф. Сологуба

Декадентство Сологуба з ранніх його вагомих кроків по літературному шляху було живим

внутрішнім процесом.

…Вірші мене вразили своєю ясною простотою, якоюсь невловимою прозаїчністю в якнайтоншому

поетичному повороті думки.

СФІНКС СТАВ ЛЮДИНОЮ, з рецензії на книгу Я. Волинського «Леонардо да Вінчі» в газеті

«W. von Seidlitz»

Автор може гордитися тим, що поступово змінив Леонардо із загадкового і спокусливого сфінкса

на ...зрозумілу людську фігуру, яка, з одного боку, відкриває широкі перспективи майбутнім

науковим дослідженням і, з іншого боку, зосереджує в собі боротьбу двох епох, античності з

сучасністю.


ЧЕНЕЦЬ-ЕНЦИКЛОПЕДИСТ, зі спогадів В. Гаєвського

Меблювання його небагатої петербурзької квартири складалося, головним чином, з книжкових

шаф і книжкових полиць. Старовинні фоліанти, гросбухи й солідні томи оточували цю людину,

яка читала всіма європейськими мовами і, здавалося, увібрала в себе чи не всю книжкову

премудрість.

За типом культури це був російський енциклопедист, а за зовнішнім виглядом він віддалено

нагадував освіченого флорентійського ченця.


БЕЗ ТЕБЕ Я НЕ ВМІЮ ЖИТИ, з листів З. Гіппіус Я. Волинському

15 січня 1894 року

І без тебе я не вмію жити... Ми віддали один одному занадто багато. І я прошу як милості

в Бога, щоб навчив він серце не любити!

27 лютого 1895 року

...Боже, як би я хотіла, щоб вас усі любили! Я змішала свою душу з вашою, і похвали та

огуди вам діють на мене, ніби звернені до мене самої.

Я й не помітила, як все перемінилося. Тепер хочу, щоб усі визнали значущість людини,

яка мене кохає.. .

28 лютого 1895 року

Невже Ви колись були таким ніжним, такий м’яким, такий попереджувальним, делікатним, милим,

особливо милим і таким, що давали мені таємничі надії на безмежне? Саме мені! Тепер Ви –

вимогливі й фамільярні, як після року шлюбу. Ви мене кохаєте – о, звичайно! Проте кохаєте без

пориву і жаху, все на своєму місці, кохання повинне текти по моральному руслу, не виходячи за

береги моральності.

4 березня 1895 року

...Я хочу з’єднати кінці життя, зробити повне коло, бажаю кохання не того, яким воно

буває, а... яким воно повинно бути і якого ми з вами гідні. Це не задоволення, не щастя –

це велика праця, не всякий на таку здатен. Проте ви здатні – і гріх, і сором був би такий

дарунок Бога перетворити на щось веселе і непотрібне...


ЗАТРИМАЙТЕ ВІРШІ, з листа С. Єсеніна Я. Волинському

Я. Л. Волинському

Не знаючи як Вас по-батькові, вибачаюсь за те, що звертаюся за прізвищем і за прохання,

котрим, не виключено, Вас потурбую.

Місяців півтора тому назад я передав Ієроніму Ієронімовичу (Ясинському – авт.) аби він

передав Вам (не маючи змоги зустрітися особисто, оскільки я перебуваю на військовій

службі) п’ять віршів. Вірші ці поки що не з’являлися, і я набираюся сміливості

потурбувати Вас, якщо деякі з них готуються до друку, затримати «Про друзів веселих» і

«Про красний вечір задумалась дорога».

Сергій Єсенін.


РОЗБИВ АНДРЄЄВА УЩЕНТ, з книги С. Сергєєва-Ценського «Спогади»

Мені здавалося тоді неможливим, щоб хтось не повторив думки Блока. І раптом до мене

підібрався між стільців якийсь низенький, сухуватий, гостроголовий чоловічок і запитав мене на

вухо:

– Як ви знаходите оповідання?

– Чорт знає що! – сказав я йому теж на вухо.

Він схопив мою руку і потиснув її обома своїми, і очі у нього заблищали, і знову до мого вуха:

– Спасибі вам! А то я вже почав думати, що збожеволів! Як ваше прізвище?

Я сказав, хто я. Він зрадів ще більше і зашептав :

– А я – Яким Волинський. Дивлюся довкруги, – бачу – божевілля! Подивився на вас, – ото, гадаю

– дивиться вереснем! Значить, – ще не все загинуло!

І ледве договорив щось захоплене хтось третій, як Волинський відірвався від мене і вискочив

прямо до столу, за яким сидів Андрєєв. І заговорив, поглядаючи раз у раз на мене, так що мені

вже, нарешті, стало ніяково. З гарячої промови його у мене уціліло в пам’яті лише «енергетичний

детермінізм», проте це словосполучення дасть уявлення про те, в якому регістрі говорив Яким

Волинський.

Він почав із загального задуму і розбивав всю споруду Андрєєва.

Маленький і худенький, але з гучним голосом, він діяв тоді, як тургенєвський «Степовий король

Лір», що розкидав колоди будинку. Після такого виступу-розгрому Андрєєву не залишалося вже

нічого більше, як з робленою добродушністю запросити всіх до накритих для вечері столів.


НЕ СХОЖИЙ НА ІНШИХ РЕДАКТОРІВ, з розвідки І. Корецької «Символізм»

Подією в історії російського символізму було призначення Я. Волинського літературним

редактором петербурзького журналу «Північний вісник». Яким Львович, на відміну від решти всіх

редакторів решти всіх журналів, охоче друкував твори символістів...


СКАНДАЛЬНА ФІГУРА, з нарису В. Іванова «Яким Волинський. Повна біографія»

На початку 1900-х рр. Волинський читає в обох столицях і в Ризі лекції з російської літератури. У

них звучали настільки нищівні випади проти всіх письменників, окрім Л. М. Толстого, що

Волинський став абсолютно скандальною фігурою і опинився в повній літературній ізоляції.

З Л. М. Толстим Волинський пов’язувало вирішення деяких релігійних питань, що турбували його

– про злиття іудаїзму з християнством, про створення якоїсь ідеальної релігії, в якій поєднувалося

б «безпосередньо-релігійне відчуття» Толстого з метафізичним розмахом Достоєвського. Ці

побудови були породженою властивістю Волинського до абстрактного мислення, його

«символістичним» сприйняттям світу і творчості письменників.


ВОРОГ КУЛЬТУРИ, з статті Л. Пільда «Тургенєв в символістській критиці»

Я. Волинський …не погоджується з Мережковським, оскільки, на відміну від нього, вважає, що

розвиток російської літератури ХIХ століття – це процес, якому явно властива спадкоємність.

Лінія «естетизму», за Волинським, розпочалася з Пушкіна і надалі не уривалася, проте у

виникненні такої ілюзії свідомості винні, в першу чергу, радикальна критика 1860-х років, а також

пізніші інтерпретатори літературного процесу й, зокрема, Тургенєв.

У Пушкінській промові 1880 року Тургенєв, на думку Волинського, невиправдано вказав на зміну

орієнтації російської літератури в 1860-і роки: «Тургенєв політиканствував і заради компромісу, заради громадянського ефекту, заради уявної історичної справедливості, жбурляв у публіку

блискучі слова – з пишним, проте фальшивим змістом».

За високої оцінки Тургенєва-художника і дійсного інтересу до його творчості, Волинський...

вважає, що Тургенєв не брав участі в координації літературного процесу, а, навпаки, сприяв

поглибленню хаосу російського культурного життя (порівн. у Мережковського: «ворог

культури»).


КОМЕДІЯ КОХАННЯ, з статті «Яким Волинський» на allbestpeople.com

Навколо Волинського впродовж життя кипіли пристрасті: його обожнювали й ненавиділи,

хвалили й лаяли, про його книги люто сперечалися.

За вдачею й світоглядом Волинський був переконаним пасеїстом: у яку б сферу він не втручався –

критика, театр, мистецтвознавство, – він починав з перегляду керівних ідей, закликаючи

повернутися до першоджерел, очистити форми мистецтва, що склалися, від пізніших нашарувань.

Він усюди шукав першооснову, і шукав несамовито. «Він умів трудитися з такою самовідданістю,

з якою молилися стародавні відлюдники», – писав про нього Костянтин Федін.

…До кінця XIX століття остаточно сформувалися погляди Волинського, і він «ставить попереду

всього внутрішній духовний початок, владу душі, моралі, вільної волі». Виходячи з такої

ідеалістичної позиції, Волинський закликав вождів народництва боротися не за соціально-

політичне перевлаштування суспільства, а за духовну революцію, тобто спочатку перебудувати

людину, а вже потім суспільство.

Статті на цю тему, зібрані в книзі Волинського «Боротьба за ідеалізм», вийшли 1900 року. Книга

викликала різке неприйняття і справа, і зліва. Незадоволені були й ліберали, й консерватори.

Таке ж незадоволення викликав Яким Волинський своєю спробою переглянути естетичні погляди

Бєлінського, Добролюбова і Чернишевського.

…І останній штрих з особистого життя романтика та ідеаліста Волинського. Це – його дивний

багаторічний роман із Зінаїдою Гіппіус. Вона вимагала від Якима Львовича «чудес кохання»,

подвигів в ім’я кохання, а він з якихось причин ухилявся від них (боявся? не хотів? не міг?). У

результаті ці відносини перетворилися на «комедію кохання».

Бідний Волинський... Не повезло в коханні. Зате повезло в історії літератури й мистецтва. Там він

– велетень!




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...