Волынский Ефим [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

не всю книжкову

премудрість.

За типом культури це був російський енциклопедист, а за зовнішнім виглядом він віддалено

нагадував освіченого флорентійського ченця.

БЕЗ ТЕБЕ Я НЕ ВМІЮ ЖИТИ, з листів З. Гіппіус Я. Волинському

15 січня 1894 року

І без тебе я не вмію жити... Ми віддали один одному занадто багато. І я прошу як милості

в Бога, щоб навчив він серце не любити!

27 лютого 1895 року

...Боже, як би я хотіла, щоб вас усі любили! Я змішала свою душу з вашою, і похвали та

огуди вам діють на мене, ніби звернені до мене самої.

Я й не помітила, як все перемінилося. Тепер хочу, щоб усі визнали значущість людини,

яка мене кохає.. .

28 лютого 1895 року

Невже Ви колись були таким ніжним, такий м’яким, такий попереджувальним, делікатним, милим,

особливо милим і таким, що давали мені таємничі надії на безмежне? Саме мені! Тепер Ви –

вимогливі й фамільярні, як після року шлюбу. Ви мене кохаєте – о, звичайно! Проте кохаєте без

пориву і жаху, все на своєму місці, кохання повинне текти по моральному руслу, не виходячи за

береги моральності.

4 березня 1895 року

...Я хочу з’єднати кінці життя, зробити повне коло, бажаю кохання не того, яким воно

буває, а... яким воно повинно бути і якого ми з вами гідні. Це не задоволення, не щастя –

це велика праця, не всякий на таку здатен. Проте ви здатні – і гріх, і сором був би такий

дарунок Бога перетворити на щось веселе і непотрібне...

ЗАТРИМАЙТЕ ВІРШІ, з листа С. Єсеніна Я. Волинському

Я. Л. Волинському

Не знаючи як Вас по-батькові, вибачаюсь за те, що звертаюся за прізвищем і за прохання,

котрим, не виключено, Вас потурбую.

Місяців півтора тому назад я передав Ієроніму Ієронімовичу (Ясинському – авт.) аби він

передав Вам (не маючи змоги зустрітися особисто, оскільки я перебуваю на військовій

службі) п’ять віршів. Вірші ці поки що не з’являлися, і я набираюся сміливості

потурбувати Вас, якщо деякі з них готуються до друку, затримати «Про друзів веселих» і

«Про красний вечір задумалась дорога».

Сергій Єсенін.

РОЗБИВ АНДРЄЄВА УЩЕНТ, з книги С. Сергєєва-Ценського «Спогади»

Мені здавалося тоді неможливим, щоб хтось не повторив думки Блока. І раптом до мене

підібрався між стільців якийсь низенький, сухуватий, гостроголовий чоловічок і запитав мене на

вухо:

– Як ви знаходите оповідання?

– Чорт знає що! – сказав я йому теж на вухо.

Він схопив мою руку і потиснув її обома своїми, і очі у нього заблищали, і знову до мого вуха:

– Спасибі вам! А то я вже почав думати, що збожеволів! Як ваше прізвище?

Я сказав, хто я. Він зрадів ще більше і зашептав :

– А я – Яким Волинський. Дивлюся довкруги, – бачу – божевілля! Подивився на вас, – ото, гадаю

– дивиться вереснем! Значить, – ще не все загинуло!

І ледве договорив щось захоплене хтось третій, як Волинський відірвався від мене і вискочив

прямо до столу, за яким сидів Андрєєв. І заговорив, поглядаючи раз у раз на мене, так що мені

вже, нарешті, стало ніяково. З гарячої промови його у мене уціліло в пам’яті лише «енергетичний

детермінізм», проте це словосполучення дасть уявлення про те, в якому регістрі говорив Яким

Волинський.

Він почав із загального задуму і розбивав всю споруду Андрєєва.

Маленький і худенький, але з гучним голосом, він діяв тоді, як тургенєвський «Степовий король

Лір», що розкидав колоди будинку. Після такого виступу-розгрому Андрєєву не залишалося вже

нічого більше, як з робленою добродушністю запросити всіх до накритих для вечері столів.

НЕ СХОЖИЙ НА ІНШИХ РЕДАКТОРІВ, з розвідки І. Корецької «Символізм»

Подією в історії російського символізму було призначення Я. Волинського літературним

редактором петербурзького журналу «Північний вісник». Яким Львович, на відміну від решти всіх

редакторів решти всіх журналів, охоче друкував твори символістів...

СКАНДАЛЬНА ФІГУРА, з нарису В. Іванова «Яким Волинський. Повна біографія»

На початку 1900-х рр. Волинський читає в обох столицях і в Ризі лекції з російської літератури. У

них звучали настільки нищівні випади проти всіх письменників, окрім Л. М. Толстого, що

Волинський став абсолютно скандальною фігурою і опинився в повній літературній ізоляції.

З Л. М. Толстим Волинський пов’язувало вирішення деяких релігійних питань, що турбували його

– про злиття іудаїзму з християнством, про створення якоїсь