Олизар Густав [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Олизар Густав [Справочник-дайджест] 23 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ОЛІЗАР Густав-Генрік-Атанази Пилипович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Поет, мемуарист, перекладач.

З графської родини. Батько, Олізар П.-Н. – підчаший Великого князівства Литовського.

Народився 3 травня 1798 р. в маєтку Коростишеві Радомського повіту Київській губернії

Російської імперії (нині – районний центр Житомирської області України).

Помер 2 січня 1865 р. в м. Дрездені (Німеччина).

Закінчив Житомирську гімназію (1808), навчався в польському Кременецькому ліцеї (1808-1814).

Був маршалком дворянства Київської губернії (1821-1825).

Член Польського патріотичного товариства.

Автор низки поетичних збірок.

Книга «Мемуари» залишилася не виданою, її рукопис зберігається в Національній бібліотеці

Польщі.

Підготував і видав двотомне зібрання творів А. Фелінського.

За підозрою у співчутті декабристами нашого земляка заарештували і, доставивши до Петербурга, запроторили до Петропавловської фортеці (1826). Довести наявність «складу злочину» не вдалося

і його звільнили.

Вдруге О. заарештували в Києві і відправили до Варшави у зв’язку з двома масонськими

дипломами, виявленими в паперах, втрачених ним по дорозі до Києва. Знов виправдали і

звільнили, проте встановили таємний поліцейський нагляд.

Емігрував до Дрездена (1863).

Особисте життя нашого земляка рожевим ну було. Ще малюком він втратив матір (1801), а

юнаком – батька (1816). Був змушений розлучитися з першою дружиною, не отримав шансу

одружитися з М. Раєвською, котру потім кохав впродовж всього життя.

Серед друзів та близьких знайомих О. – С. Проскура, А. Фелінський, А. Міцкевич, О. Пушкін, О.

Грибоєдов, Т. Чацький, Є. Роговитин, Ф. Рудзьський, Я. Липоман, О. де Бальзак, П. Пестель, А.

Гродецький, М. Раєвський, С. Трубецькой, М. Бєстужев-Рюмін, М. і С. Муравйови та ін.


***

З’ЇДАЄ

СОРОМ

, з життєвого кредо Г. Олізара

Мені було соромно за те, що я вільний, коли стільки людей ще страждає.


ВІЩУН, з вірша Г. Олізара «Алоїзу Фелінському»

Gdym od zemsty niewdziecznych srogi cios odbieral,

Gdy los dzieci, majatek, nadzieje wydzieral,

Kiedym zycie przeklinal, gdym smierci zlorzeczyl,

I na Boga wyrzekal, ze mi skonac przeczyl.

Moja l za w twoim oku druga lze ujrzala

Usmiech spoczal na ustach, rozpacz oniemiala.


ЗАЛИШАЙМОСЯ ДРУЗЯМИ, з листа М. Раєвської Г. Олізару

Я отримала Вашого листа і пропозицію, яку Ви мені робите, дорогий графе; вона ще більш

прив’язує мене до Вас, не зважаючи на те, що я не можу її прийняти.

Аніскільки не сумнівайтеся в моїй пошані до Вас, моя поведінка має вас в цьому переконати і вона

ніколи не зміниться. Проте чи подумали Ви самі, дорогий графе, про те становище, в якому

перебуваєте? Батько двох дітей, розведений чоловік, на що у нас дивляться зовсім не так, як в

Польщі.

Я сподіваюся, це не позбавить нас можливості бачити Вас в нашому будинку, де Ви були прийняті

надзвичайно дружньо, будьте упевнені, що за всіх обставин можете розраховувати на мене, як на

справжнього друга.


ІСНУЄ НЕПЕРЕБОРНИЙ БАР’ЄР, з листа М. Раєвського Г. Олізару

Я... можу дати лише негативну відповідь.

...Найтяжчий обов’язок, який можна уявити, – це мені, дорогий графе, відповідати відмовою на

вашого листа, який я передчував. Мати право любити Вас як сина було б верхом моїх бажань, тим

паче, що, познайомившись з Вами в обстановці домашніх нещасть, я не сумнівався ні хвилини, що

Ви зуміли б зробити мою доньку щасливою. Але визначення, яке сильніше за нас, звело

непереборний бар’єр: це різниця наших релігій, образу думок, понять про обов’язок, нарешті, національностей.

Сказати Вам після цього, що ми сподіваємося як і раніше бачити Вас в нашому будинку як

кращого з друзів – означає засвідчити, що я ціную Вашу душу ще більше, ніж Ваше серце. Ви не

можете не зрозуміти, наскільки важка моя втрата і наскільки щирий мій жаль.


З ПЕТЕРБУРГА ВИСЛАТИ, з листа О. Аракчеєва М. Милорадовичу від 25 квітня 1824 р.

Государ імператор дізнався: по-перше, що київський губернський маршалок граф Олізар

непристойно говорив на останніх в Києві виборах про свободу селян; по-друге, що він належить

до таємного товариства, хоча існування таких строго заборонено.

З вищезазначених причин відмовлено йому з’явитися при дворі і рекомендуватися його

величності. З цих же причин його імператорська величність знаходить непристойним залишатися

йому, Олізару, в столиці і щонайвище повеліває, щоб ви наказали йому, Олізару, нині ж з С.-

Петербурга виїхати.

АРЕШТ, зі спогадів Г. Олізара

Мій арешт наступив 15 січня за досить комічних обставин: того дня запросив я на прислані свіжі

устриці. декількох наїжджих гурманів з російської знаті. Сніданок призначив на годину дня, а в

дванадцятій мене заарештували. Київський поліцмейстер поставив вартових біля дверей квартири

з наказом нікого не впускати, сам же зайнявся опечатуванням моїх паперів. У вікно, з другого

поверху, дивилися ми не без усмішки, як запрошені важливо в’їжджали в двір і як, угледівши

вартових, затуляли свої обличчя і прагнули щонайшвидше забратися геть, ніби на заражений

будинок напоролися!

...Коли вже опечатали всі папери і забрали все, що мали, я сказав поліцмейстерові Дурову, який

поспішав з від’їздом, що хоча вони й не запрошені на моє пригощання, але, оскільки сніданок

готовий і ні я в дорозі, ні вони нічого кращого в дорозі їсти не будемо, розумніше було б

приступити до гулянки, а потім вже розлучитися. Це торкнулося серця і залоскотало горло Дурова

і, напевно, перший це був випадок в епізодах політичних, коли поліція разом із заарештованим

тости проголошувала і навіть в передпокої останню пляшку шампанського випила з ним

«стременну чарку»!


УСМІШКА МУЗ, з вірша О. Пушкіна «Графу Олізару»

Певец! издревле меж собою

Враждуют наши племена:

То наша стонет сторона,

То гибнет ваша под грозою.

И вы, бывало, пировали

Кремля позор и плен,

И мы о камни падших стен

Младенцев Праги избивали,

...........................................

Но глас поэзии чудесной

Сердца враждебные дружит –

Перед улыбкой муз небесной

Земная ненависть молчит,

При сладких звуках вдохновенья,

При песнях лир...

И восстают благословенья.

На племена нисходит мир...


ВІНОК БЕЗСМЕРТЯ, сонет А. Міцкевича «Аю-Даг», присвячений Г. Олізару

Мне любо, Аюдаг, следить с твоих камней,

Как черный вал идет, клубясь и нарастая,

Обрушится, вскипит и, серебром блистая,

Рассыплет крупный дождь из радужных огней.

Как набежит второй, хлестнет еще сильней,

И волны от него, как рыб огромных стая,

Захватят мель и вновь откатятся до края,

Оставив гальку, перл или коралл на ней.

Не так ли, юный бард, любовь грозой летучей

Ворвется в грудь твою, закроет небо тучей,

Но лиру ты берешь – и вновь лазурь светла.

Не омрачив твой мир, гроза отбушевала,

И только песни нам останутся от шквала –

Венец бессмертия для твоего чела.


НАПРОРОКУВАВ ДОЛЮ ПОЕТА, з нарису І. Савицького «Пишаюся тим, що я волинянин»

Алоїзи Фелінський плекає поетичний талант юного Густава Олізара, якого вперше побачив

жвавим немовлям. Взявши на руки дитину, напророкував їй долю відомого поета. Потім уважно й

турботливо слідкував за вихованням і освітою Густава.

Пізніше Олізар писав, що Фелінський «мав велике бажання й доброту в підготовці молоді до

літературної праці». І під цим впливом він наважився надрукувати перші спроби.

Талант Густава розквітне, вірші цінуватимуться, завчатимуться напам’ять, навіть

порівнюватимуться з творами Міцкевича. Він стане відомим громадським діячем Російської

держави. Йому присвятить вірш О. С. Пушкін.

Фелінський був шляхетною людиною, доброю і лагідною. Г. Олізар , втративши батьків, нещасливий у першому шлюбі, переслідуваний владою, долаючи випробування долі, знаходив

розраду, підтримку і допомогу в «поета-віщуна і друга».


КЛАСИЧНИЙ ТРИКУТНИК, з статті М. Костриці «Цей легендарний Олізар»

З Пушкіним Олізара зближувало невдале сватання обох до Марії Раєвської, «нерчинської

засланниці», яка, вийшовши заміж за С. Г. Волконського, добровільно відправилася за ним в

сибірську каторгу. Обидва закоханих – і Пушкін, і Олізар – свої почуття до Раєвської залишили

для нащадків у віршах. А крім того присвятили їх один одному.

Ось як, по-шляхетному, з’ясувалося між суперниками ставлення до класичного «трикутника».


ВІД ПОСАДИ ВІДМОВИВСЯ, з нарису В. Сабріни «Декабристські мотиви»

Років чотири прожив Густав з молодою дружиною, і за цей час вона народила йому сина Кароля і

доньку Людвігу. Проте любовне сп’яніння виявилося недовгим. Сімейне життя розладналося.

Батьки Кароліни не тільки жили за рахунок зятя, а й намагалися зневажати ним. Коли їм це не

вдалося, вони умовили Кароліну змінити чоловіка. Нею захопився вельми вже немолодий генерал

Гогель, і вона разом з батьками й дітьми переїхала в інше місто до нового чоловіка, – а Густаву

довелося довго і важко оформляти розлучення.

...До кінця року в Києві не з’являвся. Але в лютому йому так чи інакше належало бути на чергових

виборах губернського маршалка. Він сподівався, що його переоберуть на новий трирічний термін.

Хоча маршалки повітів далеко не завжди його підтримували. Так, якось йому довелося розбирати

справу поміщика Богуславського повіту. Той так жорстоко поводився з кріпосними, що не можна

було не віддати його під суд. «Я не хотів його захищати, – згадував Олізар, – однак, на жаль, деякі

інстанції за нього вступилися, – я запропонував вихід зі становища, застосований Олександром

Першим в прибалтійських губерніях, тобто просив звільнити кріпосних цього поміщика, зарахувавши їх в державні селяни». На жаль, з дванадцяти маршалків повітів тільки двоє

підтримали цю пропозицію.

В кінці березня Олізар відправився до Петербургу. Знову обраний губернським маршалком, він

мав ділові доручення від київського дворянства. Як губернський предводитель, по приїзді до

Петербургу повинен був представитися імператорському двору. Він з’явився до Зимового палацу, і там черговий камергер заніс його ім’я в список осіб, що просять високої аудієнції.

...Втрата монаршої милості зачіпає в його особі все київське дворянство, представником якого він

має честь бути! Довелося того ж дня виїхати з Петербургу.

Тільки-но повернувся до Києва, як доброзичливці передали інформацію, що до Києва вже прибув

кур’єр з конфіденційним листом від Аракчеєва. Розслідування діяльності Олізара продовжувалося.

Тоді він, не чекаючи результатів, подав прохання про відставку. Після приниження, випробуваного в Зимовому палаці, вважав за краще бути приватною особою, не пов’язаною ні з

якою службою.


ЛІКИ ВІД КОХАННЯ, з дослідження Н. Богданової «Утіха серця»

На початку 1820-х років почали забудовуватися кримські землі в районі Аюдагу. Частину їх

придбав граф Густав Пилипович Олізар. Він став засновником маєтку «Кардіатрікон» (у перекладі

з грецького «ліки для серця», «утіха серця»). Правда, за наступного власника, князя Потьомкіна, ця поетична назва стала поступово мінятися: Патрікон, Атрікон, Артикон і, нарешті, «Артек».

Мимоволі виникає питання: у зв’язку з чим Г. Олізар так незвично назвав свій маєток?

...Навчання йому довелося перервати із-за хвороби батька. Разом з ним він виїжджає до Італії і

там, у віці 18 років, одружується на Кароліні де Мелло, доньці міністра Королівства Сардинія.

...У 1820 році відбулося знайомство Г. Олізара з родиною М. Раєвського, героя Вітчизняної війни

1812 року. Одна з доньок генерала, Марія Миколаївна, стала предметом захоплення і кохання

двадцятидвохрічного графа. Він клопоче про розлучення, і... одержує ввічливий, але вельми

категоричний лист від М. Раєвського.

Пригнічений відмовою, граф багато подорожує. У 1823 році опиняється в Криму, в Гурзуфі.

«Подорожуючи Південним берегом, потрапив, нарешті, сюди і був зачарований величчю диких

картин й іншими особливостями цього куточка. Скуповує ділянками землю, незабаром тут

оселяється» (з книги Л. Черейського «Пушкін і його оточення»). Зводить будинок, займається

виноградарством, але живе відлюдником.

Тяжко переживаючи особисту драму, шукає втіхи в красі південної природи і літературній праці.