Никулин Лев [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

НІКУЛІН Лев Веніамінович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, журналіст, дипломат. Справжнє прізвище – Ольконицький Лев Володимирович.

Псевдонім – Анжеліка Саф’янова.

З інтелігентської родини. Батько, Ольконицький В., – актор.

Народився 8 (20) травня 1891 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 9 березня 1967 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив Одеське комерційне училище (1910), навчався в Сорбонні (1910-1911), закінчив

Московський комерційний інститут (1911-1917).

Працював завідувачем літературною частиною кіноательє «Біофільм», в Культосвіті і

політорганах Червоної Армії і Балтійського флоту, на дипломатичній роботі, директором

Челябінського обласного книжкового видавництва.

Лауреат Державної премії СРСР (1952).

Один з фундаторів журналу «Іноземна література».

Друкувався в газетах «Кримський вісник», «Вісті», «Правда», журналах «Дон», «Селянка»,

«Вогник», «Радянський воїн», «Робітниця».

Як літератор дебютував віршами в газеті «Кримський вісник» (1910).

Потім настала черга прозових творів: «Зрадник» (1914), «Чотирнадцять місяців в Афганістані»

(1923), «Ніяких випадковостей» (1924), «Таємниця сейфа» (1925), «Бацила щирості» (1926),

«Банний лист», «Ні з того, ні з сього», «Привиди Арбатського ринку», «Ад’ютанти господа бога»

(усі – 1927), «Час, простір, рух» (1933), «Урал Південний» (1943), «Відгадувач думок» (1948),

«Росії вірні сини» (1950), «Московські зірки» (1954-1957), «Мертві брижі» (1965).

Перу нашого земляка також належать книги «Люди російського мистецтва» (1947), «Федір

Шаляпін» (1954), «Чехов. Бунін. Купрін» (1960), «Люди і мандри. Спогади» (1962).

О. – автор п’єс «Душа Москви», «Земляки».

За життя мав тритомне видання творів (1956).

За романами нашого земляка знято художні фільми «Над безмовністю вічності» і «Скерцо

диявола» (1916), а також популярний серіал «Операція «Трест».

Серед друзів та близьких знайомих Н. – В. Маяковський, Б. Єфімов, Є. Крігер, М. Горький, О.

Блок, С, Єсенін, Л. Рейснер, А. Луначарський, І. Бабель, Ю. Олеша,О. Фадєєв, О. Толстой, М.

Кольцов, К. Станиславський, Ф. Шаляпін, Л. Кассіль, Б. Лавреньов та ін.

***

МОЛОДЬ ЕПАТУЄ СВІТ,

з поетичного кредо Л. Нікуліна

Чужды всяческой этики,

Звоном новеньких лир

Молодые поэтики

Эпатируют мир.

ХЛОПЧИК З СКОРБОТНИМ ОБЛИЧЧЯМ, зі спогадів Л. Нікуліна «Сергій Єсенін»

Уперше я побачив його 1918 року, серед літа, в одному з тих московських кафе, де спроможні

панове в той голодний рік ласували справжньою кавою з цукром і здобними булочками.

...Поступово спроможні панове перекочували до України, до гетьманської держави, і власники

кафе для залучення нових клієнтів назвали своє підприємство «Музичною табакеркою» і за

недорогу плату випускали на естраду поетів. Поети читали вірші випадковій публіці – естетам в

довгополих візитках і кольорових жилетах, співробітникам банно-пральних загонів, що окопалися

в тилу, – так званим земгусарам, захопленим ученицям театральних шкіл; але приходили сюди й

поціновувачі поезії, головним чином провінціали – лікарі, вчителі, студенти.

Найменше виявляли цікавість до виступаючих на естраді самі поети, вони зазвичай сиділи не в

круглому залі, а в сусідній кімнаті і читали один одному вірші – свої, чужі...

...Словом, в «Табакерці» був звичайний вечір, який не обіцяв нічого чудового, коли раптом усі

принишкнули – з круглого залу донісся молодий, чистий і свіжий голос, і в ньому відчувалося

щось привабливе, закличне.

На ньому не було чумарки, він не був обстрижений в дужку, як деякі поети з селян, не було і чобіт

з лаковими халявами. Світло-сірий піджак облягав його струнку фігуру і дуже йшов йому – таке

уміння з витонченою недбалістю носити міський костюм я бачив ще у однієї людини, що вийшла з

народних низів, – у Шаляпіна.

Невимушено і просто Єсенін читав вірші, не підкреслюючи їх сенсу, не натискаючи по-

акторському на виграшні строфи, і вірші доходили, що називається, брали за серце, притому читав

він без тіні якогось місцевої говірки.

Успіх він мав великий. Легко зістрибнувши з естради, сів на місце, за столик. Була довга перерва –

поети розуміли, що читати після Єсеніна невигідно.

...Я зустрічав Єсеніна досить часто в Клубі поетів на Тверській вулиці ...в Книжковій лавці

поетів...

Є люди, котрі бачили Єсеніна у важкі для нього і для його оточення хвилини; мені пощастило – я

ніколи не бачив у стані втрати людської гідності.

... Потім пам’ятаю прощання з померлим в Будинку друку. У труні лежав хлопчик зі змученим, скорботним обличчям...

СПРАВЖНІЙ ТЕАТР, з книги Л. Нікуліна «Люди російського мистецтва»

Це був справжній театр (нині – Житомирська обласна філармонія – авт.), затишний і благородний

зал з ложами бенуара і бельетажу, з чудовою акустикою.

Зал був майже круглий, і слово, вимовлене на сцені пошепки, чулося так, ніби вам прошепотіли

його на вухо.

Плафон театру був розписаний літаючими пухкими купідонами і млосно всміхненими музами, лірами і гірляндами.

ПРИГОДНИЦЬКИЙ СЮЖЕТ ПОМНОЖЕНИЙ НА ІСТОРИЧНІ ФАКТИ, з передмови Л.

Кассіля до роману Л. Нікуліна «Мертві брижі»

Я пам’ятаю, як в роки студентства зачитувалися його романом «Ніяких випадковостей»

(«Дипломатична таємниця»), що вийшов 1927 року в «Роман-газеті». А років дванадцять опісля, коли мені довелося ... відвідати Іспанію, де в ті роки йшла жорстока громадянська війна, де народ

прагнув не допустити до влади фашистів, ми читали на нашому човні «Листи про Іспанію» Льва

Нікуліна.

А ось не так давно романіст дав нам нову книгу – «Мертві брижі». Захоплюючий, майже

пригодницький сюжет спирається тут на точні, досконально вивчені автором історичні факти. Так, це справжній роман-хроніка.

Багато що з того, що може здатися нам сьогодні майже неймовірним, чимось схоже на авантюрні

ходи тих фабул, якими користуються автори ...детективних творів, в даному випадку повністю

відповідає історичній правді, подіям, що відбувалися насправді.

Досвідчений літератор, котрий відмінно володіє багатьма жанрами, Л. В. Нікулін зумів чудово

організувати і побудувати свій роман-хроніку. Книга читається, починаючи буквально від

першого рядка, із захоплюючим інтересом.

ПОЛЯКІВ НЕ ДРАТУВАТИ, з роману Л. Нікуліна «Мертві брижі»

Потім Боярин Василь (він же Ртищев) оголосив, що Федоров (він же Якушев) зробить важливе

повідомлення.

З шанобливим подивом Потапов слухав Якушева. Він знав його як чиновника міністерства шляхів

сполучення в чині дійсного статського радника, світського балакуна і шанувальника хороших

жінок, а тут, в такій складній грі, перед ним з’явився тонкий і розумний актор, знавець людських

душ, котрий відмінно вивчив своїх партнерів. А серед них були і не дурні і дуже небезпечні діячі.

Найперше Якушев дав точний аналіз очільників влади в Польщі і Фінляндії, в країнах, що

привертали особливу увагу російських монархістів.

– ...Я і наш друг і побратим (погляд і напівуклін убік Потапова) їдемо до Польщі. Ми збираємося

поставити перед польським генштабом важливі для нас питання – створення не одного, а двох

«вікон» на кордоні. Ми маємо на увазі розташувати на території Польщі, уздовж польсько-

радянського кордону, загони російської кінноти під виглядом робочих на угіддях польських і

російських землевласників. Ви розумієте, панове як це важливо!

Пригадаємо Савінкова. Йому вдалося сконцентрувати на польському боці декілька десятків тисяч

багнетів і шабель під прапором «Союзу захисту батьківщини і свободи». Невже нам не вдасться

створити декілька невеликих за чисельністю загонів, які можуть послужити авангардом у разі

військового конфлікту між Польщею і Радами?

– ...У жодному випадку не дратувати поляків, вдавати, що наш уряд поважатиме суверенітет і

шанувати майбутнього главу держави – Пілсудського..., – так закінчив Якушев.

ЧАСТИЙ ГІСТЬ, з замітки «Крим у творчості письменника» на lyrica.crimea.edu Лев Нікулін вперше приїхав до Севастополя в 1909 році вісімнадцятирічним хлопцем.

1910 рік. Нікулін знову в Криму. Протягом місяця живе в Балаклаві, оглядає Ялту, морем

відправляється на Кавказ. Перебування на кримській землі і морська подорож знайдуть

віддзеркалення в романі «Московські зірки».

У 1916 році за сценаріями Нікуліна знімаються фільми – ...письменник присутній на зйомках в

Місхорі.

Нікулін – частий гість Криму. Лікується, відпочиває і працює в Ялті. У 1938-1939 роках разом з О.

Фадєєвим працює над кіносценарієм «Перекоп».

У 1954 році на запрошення Морської бібліотеки Нікулін приїжджає до Севастополя. Виступає на

літературному вечорі. У дар бібліотеці передає роман «Росії вірні сини» і нарис «Федір Шаляпін».

СЦЕНИ БІЛЬШОВИЦЬКИХ РОЗСТРІЛІВ, з електронної добірки «Заборонені книги

російських письменників і літературознавців»

Нікулін Л. В. «Записки супутника». Т.1. – М.: Рад. література, 1933. – 233 с. – 5250 екз.

«Записки супутника» входять до його автобіографічного роману-хроніки «Час, простір, рух».

Нарікання могли викликати згадки небажаних персон, вилучених згодом книг тощо. Зокрема, така

фраза: «Якось на літературному вечорі Ілля Еренбург читав «Молитву про Росію» – реакційні, контрреволюційні вірші («потім він від них відрікся»).

Йдеться про Москву 1918 р. і вірші, що увійшли до однойменної збірки, згодом конфіскованої.

Серед дійових осіб – И. Гумільов, Ф. Раскольников і деякі інші персонажі, імена яких пізніше

викреслювалися з книг.

Претензії міг викликати розділ «Кронштадт, 18 березня 1921 року», в якому зображені, хоч і з

чисто офіціозних позицій, Кронштадтське повстання, сцени жорстокого його придушення, розстрілів тощо.

НОГИ В РУКИ, з нарису Б. Єфімова «Інший Нікулін»

Київ 19-го року. До кінця липня, тобто сьомого місяця перебування в ньому радянської влади, місто опинилося під подвійною загрозою – зі сходу насувалися «добровольчі» війська генерала

Денікіна, а із заходу – загони Симона Петлюри.

У ці тривожні дні ми зустрілися з Нікуліним біля величезної будівлі на розі Хрещатику і Прорізної

вулиці – Народного комісаріату у військових справах України, де я працював у редакційно-

видавничому відділі, а Нікулін – політосвіти.

– Ну, Льова, – звернувся до нього я, – що ви скажете за становище?

– Я скажу за становище, – відповів Нікулін, підхоплюючи мою жартівливу «одеську» інтонацію, –

що для того, аби зберегти голову, треба ноги брати в руки.

Після цього нехитрого каламбуру він став серйознішим і додав:

– Однак це легко сказати. А ви знаєте, що Київ оточений з усіх боків. Потяги не ходять. Єдиний

шлях – це вгору Дніпром. Але на пароплав Політуправління далеко не всіх беруть, кожне місце на

рахунку.

Події склалися так, що Нікулін все-таки зміг пробитися на пароплав, а мені не вдалося...

СТУКАЧ-НАДОМНИК, епіграма невідомого автора на Л. Нікуліна

Никулин Лев, стукач-надомник,

Недавно выпустил двухтомник.

ДЕ БАБЕЛЬ, епіграма невідомого автора на Л. Нікуліна

Каин, где Авель?

Никулин, где Бабель?

ЩЕНЯ КІ-КА-ПУ, бувальщина

У молодості Лев Веніамінович Нікулін товаришував з Маяковським. Відомий експромт

Маяковського, сказаний, коли Нікулін прийшов до нього в гості: «С писателем Никулиным не

выпить коньяку ли нам».

У 1924 році вийшла збірка «Читець-декламатор», в якому є утішні пародії Нікуліна. Він узяв за

основу знаменитий вірш «У попа была собака, он ее любил, она съела кусок мяса, он ее убил» і

припустив, що б написали на цей сюжет Мандельштам, Маяковський, Пролетарський поет, яких

тоді було дуже багато, та Ігор Сєвєрянін.

У версії Маяковського є такі слова: «Короче, короче строка: нужна шляпа из фетра, пишет одна

рука в день больше километра. В Бахмуте, Бомбее иль в Яссах – где было забыл – собака сожрала

мясо – и поп ее убил».

Пролетарський поет гуркотить: «Заводом в небе солнц толпа, железо молот бил. Была собака у

попа, и поп ее любил. Гудок гудка гудку гудок, железный лязг зубил, поставил мясо в холодок, пес

слопал, поп убил».

По контрасту з цим дуже смішно читати поему про собаку нібито Ігоря Северяніна: «У попа у

грезера был породистый пинчер, у попа у грезера был щенок Ки-ка-пу. Ах, судите законом ну хотя

бы Линча, но щенок был милее экстазюру-попу»...