Лятошинский Борис [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ЛЯТОШИНСЬКИЙ Борис Миколайович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: радянсько-російський.

Композитор, диригент, педагог.

З педагогічної родини. Батько, Лятошинський М., – вчитель.

Народився 22 грудня 1894 р. (3 січня 1895 р.) в м. Житомирі Волинської губернії Російської

імперії (нині – адміністративний центр однойменної області України).

Помер 15 квітня 1968 р. в м. Києві СРСР (нині – столиця України).

Закінчив юридичний факультет Київського університету (1918), Київську консерваторію (1919).

Працював викладачем Київської (1920-1968) та Московської (1935-1938; 1941-1944)

консерваторій.

Народний артист УРСР (1968).

Двічі лауреат Державної премії СРСР (1946; 1952).

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1971).

Як композитор дебютував «Квартетом для фортепіано, скрипки, альта i віолончелі» (1913).

Потім настала черга опер «Золотий обруч» і «Щорс», п’яти симфоній, п’яти струнних квартетів,

двох інструментальних тріо, низки увертюр, сюїт, балад, поем, кантат; музики до театральних

постановок («Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, «У пущі» Лесі Українки), кінофільмів («Іван»,

«Тарас Шевченко», «Григорій Сковорода», «Іван Франко», «Кармелюк»).

Л. оркестрував опери М. Лисенка «Тарас Бульба», «Енеїда», Р. Глієра «Шахсенем» та балети.

Обробляв народні пісні (для голосу і фортепіано, для хору)

Третю симфонію критики злагоджено лаяли (1951).

Епістолярна спадщина Л. зберігаються в Російському державному архіві літератури і мистецтв

(Москва) у фонді 2085, котрий донині не загальнодоступний.

В м. Житомир землякові встановлено пам’ятник, в м. Київ – меморіальна дошка.

Його ім’я носять Ім’ям Лятошинського названо Київський камерний хор, Харківське музичне

училище і одна з вулиць столиці України (1977).

До 110-річчя від дня народження Л. Національний банк України випустив ювілейну монету

номіналом 2 гривні (2005).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Шамо, Л. Спасокукоцький, Л. Грабовський, Р. Гліер, Л.

Ревуцький, В. Косенко, Г. Таранов, С. Ріхтер, Л. Дичко, В. Сильвестров, І. Белза, Є. Станкович, І.

Карабиць та ін.

***

НЕ ЛЮБЛЯТЬ І НЕ РОЗУМІЮТЬ,

з творчого кредо Б. Лятошинського

Слухачі люблять музику, але не розуміють її; композитори розуміють, але не люблять; критики –

не люблять і не розуміють.

ЗМУШУЮТЬ ЗВИКАТИ, з епістолярію Б. Лятошинського від 1 травня 1940 р.

Загалом і в цілому з 10-ти випадків мене в 9-ти обов’язково лають. Хочеш не хочеш, а звикнеш.

ЧЕРГОВА НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ, з епістолярію Б. Лятошинського від 27 січня 1952 р.

Симфонія лежить в шафі, і мені навіть неприємно дивитися на цю нещасну партитуру, наскільки

це несправедливо і неприємно з нею вийшло.

ВРАЖАВ МУЗИЧНОЮ ЕРУДИЦІЄЮ, зі спогадів Є. Станковича

Відчувалося, що Лятошинський – фігура в музичному мистецтві надзвичайно поважна. Він просто

вражав своєю колосальною музичною ерудицією, якнайширшим знанням стосовно минулого і

сьогодення...

Читав з аркуша будь-яку партитуру XX сторіччя будь-якої складності.

ТВОРЧІСТЬ ОХРЕЩУАЛИ АНТИНАРОДНОЮ, з статті «Непересічна особистість» на

інтернет-порталі orthodoxy.org.ua

Визнання до композитора прийшло не відразу. Недивно, що його ім’я відоме не кожному.

Творчість Лятошинського називали антинародною. За його неповторний стиль, який увібрав

елементи української і європейської культури, Бориса Миколайовича не всі розуміли, забороняли, критикували.

Музика, ця граціозна натхненниця, «не відпускала» маестро ні на мить. Опери, симфонії, романси, концерти для фортепіано з оркестром, фортепіанні мініатюри; навчання, а згодом викладання в

консерваторії.

«Усе, що я написав, якоюсь мірою автобіографічне. Можливо, навіть з дитинства» – відкрився

Борис Миколайович, уже будучи професором консерваторії. Його батько дуже полюбляв спів,

розучував з дітьми українські народні пісні. Пам’ятав композитор і роки, проведені в Немирові, куди переїхала їхня сім’я. Веселі ярмарки були єдиною розвагою в місті. Там уперше почув

задушевні кобзарські думи. А в надвечір’ї плив негучний благовіст монастирських дзвонів...

Твори Лятошинського непересічні. Сучасні виконавці дуже рідко беруть їх до свого репертуару –

надто вони складні. Композитор по-своєму відтворював бачення епохи, її звучання.

ВПИСАВ МУЗИКУ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ, з реферату О.