Ильичевский Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ІЛЛІЧЕВСЬКИЙ Олексій Даміанович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач.

З чиновницької родини.

Народився 28 лютого (11 березня) 1798 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії

(нині – адміністративний центр однойменної області України).

Помер 6 (18) жовтня 1837 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Петербурзьку губернську гімназію (1811), Царсьськосільський ліцей (1811-1817), Працював чиновником Тобольського поштамту (1817-1823), міністерства фінансів (1825-1928), міністерства державного майна (1828-1837).

Член Вільного товариства любителів словесності, наук і мистецтв (1819).

Друкувався в газетах «Московський телеграф», «Новини літератури», журналах «Вісник Європи»,

«Для задоволення і користі», «Російський музеум», «Ліцейський мудрець», «Кабінет Аспазії»,

«Північний спостерігач», «Північні квіти», «Добромисний», «Пролісок».

Як літератор дебютував епіграмами в журналі «Вісник Європи» (1815).

Потім настала черга статті «Про огріхи в віршописанні» (1820), прозаїчного анекдоту «Історія

шпильки» (1829).

Наш земляк – автор книги «Досліди в антологічному жанрі» (1827).

Переклав «Лузіаду» Л. Камоенса, «Кримські сонети» А. Міцкевича.

Деякий час перебував під таємним жандармським наглядом за розмови про «рівність» (1826).

Помер внаслідок тяжкої тривалої хвороби.

Серед друзів та близьких знайомих І. – О. Пушкін, М. Язиков, К. Батюшков, Є. Енгельгард, А.

Дельвіг, В. Кюхельбекер, С. Пономарьова, І. Дмитрієв, В. Ізмайлов, Г. Батеньков та ін.

***

ЩАСТЯ – В ДОБРОДІЙНОСТІ

, з життєвого кредо О. Іллічевського

Стократ щаслива людина добродійна!

ПОТЕРПИ, КУМЕ, вірш О. Іллічевського «Грізний позичальник»

Пришел за долгом к Карпу Фока,

А тот готовил душу в рай:

«Давно прошло уж время срока,

Что ж деньги, слышишь ли? Отдай».

– Кум! Потерпи: жена, божуся,

Заплатит. – «Заплати-ка сам;

А денег не отдашь, клянуся, –

Я умереть тебе не дам».

ОДРУЖЕННЯ, чотиривірш О. Іллічевського «Неабиякі таланти»

Певицей дочерью Макар, прельщая франтов:

«Женитесь! говорит, талантов тьма у ней».

Ему ответствуют: «А много ли талантов,

Какие в древности имели курс рублей?».

БІДАК, чотиривірш О. Іллічевського «Осиротілий»

«Я бедный, брошенный отныне человек!

Ходи хоть по миру, без помощи, без цели:

И ближних и друзей лишаюся навек!»

– Все перемерли?

– Нет.

– Так что ж?

– Разбогатели.

ДАВИ ЙОГО, епітафія О. Іллічевського «Поганому архітекторові»

Земля! Дави его. Нескладные громады

Настроив, сам тебя давил он без пощады.

БУРХЛИВА НІЧ, етюд О. Іллічевського

Вечір настав; хмари згущувалися і закривали собою величне видовище сонця, що заходило.

Жадібні птахи зграями гуляли на березі ріки і карканням провіщали бурю. Жваві стада поспішали

з пасовищ і наповнювали сірчане повітря беканням. Працелюбний землероб залишав ріллю і, з

душевним смутком, тягся додому, ведучи втомлених волів своїх. Зляканий подорожній шукав у

густому лісі притулку, шукав спокійного місця, де б міг сховатися від грізної негоди. Пернаті

ховалися в дуплах і в широкому листі високих дерев. Морок посилився і небеса вкрилися млою.

Зашуміли вихори – і курява …піднялися стовпами. Пролунав грім; затряслося повітря; зашуміла

діброва; гуркіт відбився в гірських печерах; дощ і град випали на плодоносні ниви; обурилися

води, вдаряючись об каміння, і загрожували вийти з берегів своїх; блискавка виблискувала і

блідим сяйвом освітлювала предмети для того, аби представити очам відчайдушного поселянина

стражденну природу і лютість стихії. Вітри виють на горах, свистять в ущелинах скель, бунтують

серед чорного бору і виривають з коренем величезні дуби.

Тверді сосни валилися з горбів; стародавні ялини палали на кручах. Вогонь і дощ билися між

собою. Все рушилося; все тріщало. Жахливі хвилини! Горизонт горів від блискавок; землю

затоплювали люті дощі.

Довго продовжувався бурхливий термін: але потім громи ущухли; гроза перестала; похмурі хмари, які ніс вітер, почали зникати мало-помалу і відкрили на заході місяць, котра зблідла від променів

сонця, яке у всьому блиску показувалося на багряному сході. Води в радості блиснули пурпуром.

Квіти і трави