Крестовский Всеволод [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

ситих і голодних, мабуть, на добрих і

злих, на чесних і безчесних.

ТАК БОЖЕВІЛЬНО І ШАЛЕНО, романс В. Хрестовського «Під запашною гілкою бузку»

Под душистою ветвью сирени

С ней сидел я над сонной рекой,

И, припав перед ней на колени,

Ее стан обвивал я рукой...

Проносилися дымные тучки.

На лице ее месяц играл,

А ее трепетавшие ручки

Я так долго, так страстно лобзал...

Погребальные свечи мерцали,

В мрачных сводах была тишина,

Над усопшей обряд совершали –

Вся в цветах почивала она...

Со слезой раздирающей муки

Я на труп ее жадно припал

И холодные мертвые руки

Так безумно, так страстно лобзал...

РАДІ ПОМЕРТИ, з книги В. Хрестовського «Улани цесаревича Костянтина»

З самого початку царювання імператора Олександра Павловича політичні обставини були

смутними. Розмови про політику стали головною темою в суспільстві, де утворилися дві партії:

мирна і військова. Перша хотіла нейтралітету й миру з Францією, друга наполягала на союзі з

Англією для оголошення війни Наполеонові. Проте якщо розбіжність в думках існувала у вищому

петербурзькому товаристві, в середовищі державних вельмож, то російський народ одноголосно

був за війну, і, особливо, армія.

Безліч молодих людей вступали в новостворювані або перетворювані полки. Щодня чекали

повеління виступити за кордон. Всі готувалися до війни – і війна незабаром була оголошена.

3-го серпня 1805 року, улани цесаревича, залишивши в Сквирі запасний ескадрон, рушили з

Махновки в Брест-Литовськ, а з Бресту, через Радом і Краків, на Тропау і далі до Ольмюцу. Похід

цей чудовий тим, що був здійснений за дотримання найстрогішої дисципліни і зразкового

порядку. Здавалося, ніби полк йде не на війну, а на парад, і таким же точно чином виконала цей

похід і вся російська гвардія, про що згодом не раз з похвалою відгукувався цесаревич Костянтин

Павлович.

15-го листопада росіяни разом з австрійцями почали наступальні дії і рушили проти ворога

п’ятьма колонами. Улани знаходилися у складі п’ятої колони, відданої під начальство князя

Ліхтенштейну.

20-го листопада над околицями Аустерліца зійшло прекрасне, сяюче сонце і о восьмій годині

ранку пролунав перший бойовий постріл. Нічого говорити про дуже відомі подробиці цієї справи,

програної нами завдяки нетямущості австрійських теоретиків. Ми розповімо тільки про той епізод, в якому взяв безпосередню участь полк цесаревича.

Колона князя Ліхтенштейна, будучи затримана на шляху своєму іншими військами, не потрапила

вчасно на призначене нею місце і знайшла його вже у владі французів, а полки нашої гвардії (що

теж не потрапили куди слід) в повному відступі, за вельми великих втрат. Французи висунули

проти них стрільців і ціла низка батарей відкрила жорстокий вогонь по відступаючих гвардійцях.

У цю критичну хвилину прибув на рисях загін Ліхтенштейна і прилучився до лівого флангу

гвардії. Цесаревич, обрадуваний прибуттям сильного підкріплення, прискакав до свого полку, що

йшов попереду інших, привітався з людьми, обійняв і поцілував Меллера-Закомельського і,

звернувшись до фронту, сказав:

– Хлоп’ята, пам’ятаєте, чиє ім’я ви носите! Не видавай!

– Раді померти! – вигукнули всі в один голос і стримали слово.

БРАВ УЧАСТЬ В ОБЛАВАХ, зі спогадів І. Путіліна*

Я сам супроводжував його (Хрестовського В. – авт.) нетрями, разом з ним переодягаючись в

жебрацьке вбрання: він разом зі мною брав участь в облавах в різних кублах; при ньому, навмисне

при ньому, я допитував в своєму кабінеті багато злочинців і волоцюг, які потрапили потім в його

роман.

Нарешті я особисто давав йому для виписок справи розшукового відділення, якими він широко

користувався, тому що майже всі дійові особи його твору – живі, існуючі люди, відомі йому так

само близько, як і мені, тому що з більшістю з них я мав можливість його познайомити.

* Путілін І. – начальник Петербурзької розшукової поліції.

ПОЗАДУ НАС ОПУСТИЛАСЯ СТІНА, зі спогадів М. Лєскова

Це було влітку. Ми утрьох: Хрестовський, я і ще хтось, здається, Мікешин, втім, точно не

пам’ятаю, гуляли й зустріли знайомого Хрестовському детектива, який і запропонував нам

відправитися до «Малинник». Ми, звичайно, охоче погодилися.

…До нас зараз же підсіли місцеві пані і зажадали пригощання. Вони пили горілку, а ми їли