загрузка...
Перескочить к меню

Крестовский Всеволод (fb2)

- Крестовский Всеволод [Справочник-дайджест] 22K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ХРЕСТОВСЬКИЙ Всеволод Володимирович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач. Автор першого словника кримінального жаргону на теренах Російської

імперії.

З дворянської родини.

Народився 10 (22) березня 1839 р. в с. Малій Березянці Таращанського повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – Ружинський район Житомирської області України).

Помер 18 (30) січня 1895 р. в м. Варшаві (Польща). Похований в петербурзькій Олександро-

Невській лаврі; перепохований на Літературних містках Волкового цвинтаря.

Навчався в першій Петербурзькій гімназії (1850-1857), на юридичному факультеті Петербурзького

університету (1857-1861).

Служив в Ямбурзькому уланському полку (1868-1874), на Тихоокеанській ескадрі (1880-1881),

чиновником особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторові (1882-1884),

Міністерства внутрішніх справ (1884-1887), редактором газети «Варшавський щоденник» (1892-

1895).

Кавалер: російських орденів св. Ганни 3 ступеня з мечами, св. Станіслава 2 ступеня з мечами, св.

Володимира 4 ступеня з мечами і бантом; сербського Таківського хреста 4 ступеня; румунського

ордена «Fraceria Dunari», Чорногорського ордена князя Данила 3 степеня.

Друкувався в газетах «Урядовий вісник», «Московські відомості», «Громадянин», «Петербурзький

аркуш», журналах «Нива», «Лелітка», «Гудок», «Всесвітня ілюстрація», «Російське слово»,

«Кругозір», «бібліотека для читання», «Модний магазин», «Оса», «Колючка», «Загальноцікавий

вісник», «Світоч», «Вітчизняні нотатки», «Епоха», «Морський збірник», «Зоря», «Всесвітня

праця», «Час», «Історичний вісник», «Російський світ».

Як літератор дебютував в журналі «Загальноцікавий вісник» перекладом оди Горація «До Хлори»

(1857).

Потім настала черга оповідань і повістей «Офіцерша», «Листування двох повітових панянок»

(обидва – 1857), «Поспіль і поруч», «Кохання дворових» (обидва – 1859), «Сфінкс», «Не перший і

не останній», «Бісеня», «Пропаще, але миле створіння» (усі – 1861), «Бджолярник» (1862),

«Буянов – мій сусід» (1869), «Діди» (1875), «На траві» (1876), «В гостях у еміра Бухарського»

(1887).

Наш земляк – автор романів «Петербурзькі нетрі» (1864), «Панургова отара» (1869), «Поза

законом» (1872), «Дві сили» (1874), «Темрява єгипетська» (1888), «Тамара Бендавід» (1889-1890),

«Торжество Ваала» (1891).

Перу К. також належать книги «Вірші» (1862), «Петербурзькі типи», «Петербурзькі

золотопромисловці», «Фотокартки петербурзького життя» (усі – 1865), «Нариси кавалерійського

життя» (1892).

К. – автор лібрето опер М. Римського-Корсакова «Псковитянка».

Вірші поета «Під запашною гілкою бузку», «Пробач, на вічну розлуку» стали популярними

романсами, а балада «Ванька-ключник» – відомою народною піснею.

Перекладав Т. Шевченко, Алкея, Анакреона, Горація, Сапфо, І. Гете, Г. Гейне.

Що стосується особистого життя, то письменник з гучним скандалом розлучився з дружиною,

відомою актрисою В. Гриньовою (1876). Під час шлюборозлучного процесу його образив

присяжний повірений. Наш земляк викликав того на дуель, а коли той відмовився, кинув боягузу

рукавичку в обличчя, що викликало новий судовий процес, який К. все-таки виграв. А ось напади

преси з цього приводу гостро переживав.

Після смерті його звинуватили в тому, що роман «Петербурзькі нетрі» він вкрав у М.

Пом’яловського (1895). З цього приводу на прохання сина нашого земляка збирався навіть

третейський суд.

У Росії впродовж останніх років перевидана ціла низка доробків К., а за романом «Петербурзькі

нетрі» знято багатосерійний телевізійний художній фільм «Петербурзькі таємниці».

Серед друзів та близьких знайомих Х. – М. Лєсков, Ф. і М. Достоєвські, В. Водовозов, М.

Скобелєв, С. Лісовський, Л. Мей, І. Гурко, Д. Писарєв, К. Галахов, М. Черняєв, В. Ратч, С.

Шубінський, Є. Єрмолова, А. Григор’єв, Ф. Берг, К. Вільбоа, М. Пом’яловський, І. Путілін та ін.


***

ДІЛЮ НА СИТИХ І ГОЛОДНИХ

, з творчого кредо В. Хрестовського

Я беру тільки те, що мені дає життя. Страва, що смачно підноситься ним, – я відзначаю, що воно

смачне; огидне – так і говорю, що огидне. Для мене в цьому відношенні не існує ніяких каст і

станів – письменник-романіст повинен стояти зовні гуртових пристрастей...

Для мене немає ні аристократів, ні плебеїв, ні панів, ні міщан – для мене існують одні лише люди

– людина існує. І цих людей замість всяких каст я ділю на ситих і голодних, мабуть, на добрих і

злих, на чесних і безчесних.

ТАК БОЖЕВІЛЬНО І ШАЛЕНО, романс В. Хрестовського «Під запашною гілкою бузку»

Под душистою ветвью сирени

С ней сидел я над сонной рекой,

И, припав перед ней на колени,

Ее стан обвивал я рукой...

Проносилися дымные тучки.

На лице ее месяц играл,

А ее трепетавшие ручки

Я так долго, так страстно лобзал...

Погребальные свечи мерцали,

В мрачных сводах была тишина,

Над усопшей обряд совершали –

Вся в цветах почивала она...

Со слезой раздирающей муки

Я на труп ее жадно припал

И холодные мертвые руки

Так безумно, так страстно лобзал...

РАДІ ПОМЕРТИ, з книги В. Хрестовського «Улани цесаревича Костянтина»

З самого початку царювання імператора Олександра Павловича політичні обставини були

смутними. Розмови про політику стали головною темою в суспільстві, де утворилися дві партії:

мирна і військова. Перша хотіла нейтралітету й миру з Францією, друга наполягала на союзі з

Англією для оголошення війни Наполеонові. Проте якщо розбіжність в думках існувала у вищому

петербурзькому товаристві, в середовищі державних вельмож, то російський народ одноголосно

був за війну, і, особливо, армія.

Безліч молодих людей вступали в новостворювані або перетворювані полки. Щодня чекали

повеління виступити за кордон. Всі готувалися до війни – і війна незабаром була оголошена.

3-го серпня 1805 року, улани цесаревича, залишивши в Сквирі запасний ескадрон, рушили з

Махновки в Брест-Литовськ, а з Бресту, через Радом і Краків, на Тропау і далі до Ольмюцу. Похід

цей чудовий тим, що був здійснений за дотримання найстрогішої дисципліни і зразкового

порядку. Здавалося, ніби полк йде не на війну, а на парад, і таким же точно чином виконала цей

похід і вся російська гвардія, про що згодом не раз з похвалою відгукувався цесаревич Костянтин

Павлович.

15-го листопада росіяни разом з австрійцями почали наступальні дії і рушили проти ворога

п’ятьма колонами. Улани знаходилися у складі п’ятої колони, відданої під начальство князя

Ліхтенштейну.

20-го листопада над околицями Аустерліца зійшло прекрасне, сяюче сонце і о восьмій годині

ранку пролунав перший бойовий постріл. Нічого говорити про дуже відомі подробиці цієї справи,

програної нами завдяки нетямущості австрійських теоретиків. Ми розповімо тільки про той епізод, в якому взяв безпосередню участь полк цесаревича.

Колона князя Ліхтенштейна, будучи затримана на шляху своєму іншими військами, не потрапила

вчасно на призначене нею місце і знайшла його вже у владі французів, а полки нашої гвардії (що

теж не потрапили куди слід) в повному відступі, за вельми великих втрат. Французи висунули

проти них стрільців і ціла низка батарей відкрила жорстокий вогонь по відступаючих гвардійцях.

У цю критичну хвилину прибув на рисях загін Ліхтенштейна і прилучився до лівого флангу

гвардії. Цесаревич, обрадуваний прибуттям сильного підкріплення, прискакав до свого полку, що

йшов попереду інших, привітався з людьми, обійняв і поцілував Меллера-Закомельського і,

звернувшись до фронту, сказав:

– Хлоп’ята, пам’ятаєте, чиє ім’я ви носите! Не видавай!

– Раді померти! – вигукнули всі в один голос і стримали слово.


БРАВ УЧАСТЬ В ОБЛАВАХ, зі спогадів І. Путіліна*

Я сам супроводжував його (Хрестовського В. – авт.) нетрями, разом з ним переодягаючись в

жебрацьке вбрання: він разом зі мною брав участь в облавах в різних кублах; при ньому, навмисне

при ньому, я допитував в своєму кабінеті багато злочинців і волоцюг, які потрапили потім в його

роман.

Нарешті я особисто давав йому для виписок справи розшукового відділення, якими він широко

користувався, тому що майже всі дійові особи його твору – живі, існуючі люди, відомі йому так

само близько, як і мені, тому що з більшістю з них я мав можливість його познайомити.

* Путілін І. – начальник Петербурзької розшукової поліції.


ПОЗАДУ НАС ОПУСТИЛАСЯ СТІНА, зі спогадів М. Лєскова

Це було влітку. Ми утрьох: Хрестовський, я і ще хтось, здається, Мікешин, втім, точно не

пам’ятаю, гуляли й зустріли знайомого Хрестовському детектива, який і запропонував нам

відправитися до «Малинник». Ми, звичайно, охоче погодилися.

…До нас зараз же підсіли місцеві пані і зажадали пригощання. Вони пили горілку, а ми їли яйця, єдине блюдо, яку міг рекомендувати нам буфетник, котрий добре знав детектива.

Підсіла до нашої компанії й жінка, яку Хрестовський назвав Щуром. Вона без церемонії влізла на

коліна до нашого супутника. Пам’ятаю невеликий, але досить характерний епізод: приятель наш

…тримав в руці, відкинутій на спинку стільця, цигарку. Довкола сиділи й ходили найогидніші

обідранці. Один з них, проходячи повз наш стіл, спокійнісінько схопив цю цигарку і почав палити.

Супутник наш схопився і зібрався провчити нахабу. Проте детектив утримав його, кажучи, що

затівати скандал тут небезпечно.

Коли цей інцидент було вичерпано, нас повели якимось довгим коридором дивитися внутрішні

приміщення. Йшли ми абсолютно спокійно, як раптом десь позаду почувся спочатку сильний

шум, буцімто від падіння на підлогу якогось великого тіла, потім вигуки: «Допоможіть, ріжуть,

вбивають».

– Звичайна історія, – відзначив детектив, – це тут трапляється.

Він не встиг закінчити початої фрази, як лемент про допомогу змінився вигуками: «Рятуйтеся,

поліція». Ми обернулися, і уявіть собі наше здивування. Коридору вже не було, ми знаходилися в

кімнаті: позаду нас опустилася зверху стіна, і коридор перетворився на кімнату.

Вийшли ми з «Малинника» іншим ходом – нас вивів детектив.


АВАНТЮРНИЙ РОМАН З ДЕТЕКТИВНОЮ ІНТРИГОЮ, з дослідження І. Скачкова «Життя

і творчість В. В. Хрестовського»

Успіх роману («Петербурзькі нетрі» – авт.) був величезним, і, за свідченням сучасника, він

«читався тоді нарозхват і добитися його в публічних бібліотеках було не легко; потрібно було

чекати черги місяць і більше». Сам автор назвав свій твір «книгою про ситих і голодних»,

підкреслюючи соціальну його спрямованість.

Проте заради об’єктивності слід сказати, що книга ця є поєднанням авантюрного роману з яскраво

вираженою детективною інтригою і твору гостро соціального, що показує, яка невимірна прірва

розділила «верхи» і «низи» російського суспільства, аристократію і міське «дно».


ЛІЖКА ЗАМІНИЛИ КОПИЦІ СІНА, з розвідки C. Макаренка «Всеволод Володимирович

Хрестовський»

У 1860 році Хрестовський одружився на 20-річній Варварі Дмитрівні Гриньовій – і, зважаючи на

невідбутну бідність, – поселився з молодою дружиною в порожній дачі на Петровському острові.

Не зважаючи на крайню мізерність обстановки (ліжка мешканцям замінювали копиці сіна), дача

стала улюбленим місцем зборищ талановитої пітерської молоді тієї епохи.

…Влітку 1867 року він відправився в пароплавне турне Волгою для участі в циклі літературних

вечорів. Потрапивши до Нижнього Новгорода, Всеволод Хрестовський став свідком волаючих

зловживань місцевого обер-поліцмейстера Лаппо-Старженецького і розпочав газетну кампанію

проти нього. Супротивник намагався притягнути Хрестовського до суду за наклеп, проте автор

був повністю виправданий, а його опонент з ганьбою вигнаний з посади.




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...