Хартахай Феоктист [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ХАРТАХАЙ Феоктист Аврамович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: греко-російський.

Літератор, філософ, просвітник, етнограф, громадський діяч.

З міщанської родини. Батько, Хартахай А., – чиновник Маріупольського грецького суду.

Народився між 7 і 25 березня 1836 р. в с. Чердаклах Маріупольського повіту Катеринославської

губернії Російської губернії (нині – с. Кременівка Володарського району Донецької області

України).

Помер 25 березня 1880 р. в м. Маріуполі Катеринославської губернії Російської губернії (нині – м.

Маріуполь Донецької області України). Похований на місцевому цвинтарі. Могила не збереглася.

Закінчив Олександрівське (Запорізьке) повітове училище, Катеринославську гімназію (1858),

навчався на історико-філологічному факультеті Харківського (1858-1859) і Київського (1859),

закінчив східний факультет Петербурзького (1860-1861) університетів.

Працював кореспондентом журналу «Сучасник» (1863-1866), учителем російської мови і

словесності, історії і географії в низці гімназій Варшавського учбового округу (1866-1875),

директором Маріупольських чоловічої та жіночої гімназій (1876-1880).

Кавалер російських орденів св. Ганни 3-го ступеня (1871), св. Станіслава 2-го ступеня (1874).

Друкувався в журналах «Сучасник», «Вісник Європи».

Як літератор-просвітник дебютував статтею «Ігнатій, митрополит Готфійський і Кафейський»

(1860).

Потім настала черга статей «З приводу «Живописної України», «Жіночий бунт в Севастополі»

(1830), дослідження «Історична доля кримських татар» (1866).

Перу Х. також належать книги «Історична доля кримських татар», «Християнство в Криму»,

навчальних посібників «Буквар і книга для читання в народних школах», «Російські прописи для

народних шкіл».

Укладав словник румеїв.

Брав участь у похованні Т. Шевченка і виступив з прощальним словом (1861).

З владою порозуміння не знаходив: за участь в студентських заворушеннях був виключений з

Петербурзького університету, заарештований і запроторений до Петропавловської фортеці (1861).

Після звільнення перебував під таємним наглядом поліції.

На відзнаку заслуг у сфері просвітництва Х. в Маріупольській гімназії було засновано стипендію

його імені (1898).

За розпорядженням міністра народної освіти російської імперії в Маріупольській гімназії

дозволили повісити портрет її засновника (1899).

У свою чергу, пам’ять про видатного педагога і просвітителя належним чином не увічнена ні в с.

Чердакли (Кременівка), ні в Маріуполі.

Життю та творчості Х. присвятили свої книги А. Проценко «Феоктист Хартахай: народний

просвітник» (2006), С. Калоєров «Феоктист Хартахай» (2007).

Перевидано «Буквар і книгу для читання в народних школах» нашого земляка (2003).

Серед друзів та близьких знайомих Х. – Т. Шевченко, І. Александрович, М. Некрасов, М.

Чернишевський, М. Добролюбов та ін.

***

СХИЛЬНІ ДО ЗРАДНИЦТВА

, з громадянського кредо Ф. Хартахая

Татарські утиски з благородних, гордих і патріотичних греків, виробив зовсім протилежних

людей, схильних до лукавства, рабського приниження, зрадництва, лицемірства тощо.

НАРІКАЛИ НА ХАНА, з книги Ф. Хартахая «Християнство в Криму»

Ігнатій (останній митрополит Готії і Кафи) запропонував християнам вихід (з Криму). Християни,

вважаючи, що духовний їх батько став агентом системи підкупу росіян, прийняли пропозицію

недовірливо, не розуміючи всієї важливості пропозиції російського уряду.

Звістка про вихід християн розійшлася всім Кримом; татари з межовим обуренням говорили про

вихід і нарікали на хана, який байдуже ставиться до розпорядження росіян.

З свого боку, і християни не менше татар опиралися виходу. Ось що говорили євпаторійські греки

на залишити Крим: «Ми його світлістю ханом і батьківщиною своєю задоволені; від предків своїх

платимо данину своєму государеві, і хоч шаблями нас рубати будуть, то ми все ж нікуди не

підемо».

Вірменські християни в проханні до хана говорили: «Ми слуги ваші і піддані триста років тому, як

живемо в державі вашої величності в задоволенні і ніколи від вас неспокою не відчували. Нині ж

нас хочуть звідси вивести. Заради Бога, Пророка і предків ваших нас, бідних рабів ваших, просимо

від такої напасти позбавити, за що за вас Бога благати будемо невпинно.

ЛИХОДІЙСТВО ЗАЛИШАЛОСЯ БЕЗКАРНИМ, з книги Ф.