загрузка...
Перескочить к меню

Славский Ефим (fb2)

файл не оценён - Славский Ефим [Справочник-дайджест] 20K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:




СЛАВСЬКИЙ Юхим Павлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний діяч. Міністр середнього машинобудування СРСР.

З міщанської родини. Батько, Славський П., – селянин.

Народився 26 жовтня (7 листопада) 1898 р. в с. Макіївка Таганрозького округу Війська Донського (нині –

місто Донецької області України).

Помер 28 листопада 1991 р. в м. Москві РРСФР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому цвинтарі.

Закінчив Московський інститут кольорових металів і золота (1933).

Був ливарем (1912-1918), червоноармійцем, командиром взводу, комісаром ескадрону і полку (1918-1928), інженером, начальником цеху, головним інженером, директором Орджонікідзевського заводу

«Електроцинк» (1933-1940), директором запорізького Дніпровського (1940-1941), Уральського (1941-1945) алюмінієвих заводів, заступником наркома кольорової металургії СРСР (1945-1946), заступником

начальника 1-го Головного управління при РМ СРСР (1946-1953), начальником Головного управління,

першим заступником міністра (1953-1957), міністром (1957-1963) середнього машинобудування СРСР,

головою Державного виробничого комітету з середнього машинобудуванню СРСР – міністром СРСР (1963-1965), міністром середнього машинобудування СРСР (1965-1986).

Депутат Верховної Ради СРСР (1958-1989).

Двічі лауреат Державної премії СРСР (1949; 1951).

Лауреат Ленінської премії (1980).

Тричі Герой Соціалістичної Праці (1949; 1954; 1962).

Перу С. належить розвідка «Коли країна стояла на плечах ядерних титанів» (1993).

Почесний громадянин міст Зеленогорська Красноярського краю і Озерська Челябінської області

(обидва – РФ).

Серед друзів та близьких знайомих C. – І. Курчатов, Ю. Кузнєцов, А. Олександров, П. Ломако, П.

Андропов, А. Бріш, Б. Ванніков, Ю. Харитон, І. Семикін, Є. Веліхов, Б. Музруков, В. Хлопін та ін.


***

ВІРЮ У МИР

, з життєвого кредо Ю. Славського

Я завжди вірив у мир і завжди на нього працював.


РІШУЧИЙ ПРАГМАТИК, зі спогадів А. Сахарова

Людина він, поза сумнівом, великих здібностей і працездатності, рішучий і сміливий, досить

вдумливий, розумний і прагнучий скласти собі чітку думку з будь-якого предмету, в той же час

упертий, часто нетерпимий до чужої думки; людина, яка може бути і м’якою, ввічливою, і дуже

грубою.

За політичними і моральними установками – прагматик, щиро захоплений тією справою, на чолі

якої він поставлений, – і військовими її аспектами, і різноманітними мирними застосуваннями,

...глибоко любить техніку, машини, будівництво...

Відповідає характеру Славського його зовнішність – висока потужна фігура, сильні руки і широкі

похилі плечі, крупні риси бронзово-червоного обличчя, гучний, упевнений голос.


МАВ ФЕНОМЕНАЛЬНУ ПАМ’ЯТЬ, з статті Ю. Сафонова «Система Славського»

Його неможливо було уявити в міністерському кабінеті. Він увесь – рух. Любив сам усе побачити,

помацати, запам’ятати. До речі, про пам’ять. Вона у нього була феноменальною. Можливо, саме

завдяки ній він і став тим, яким ми його знали.

Юхим Павлович ніколи не вів ніяких записів. Варто йому раз поспілкуватися з людиною – і він на

все життя її запам’ятовував. Під його керівництвом перебувало 470 величезних комбінатів,

копалень, заводів, і куди б він не приїхав, він пам’ятав кожного – і не лише керівництво. Понад те, міг процитувати будь-кого, що той говорив або обіцяв в останню зустріч. Інших ця здатність

лякала, інших захоплювала, проте усіх підтягувала і дисциплінувала. Знали: йому вже не скажеш,

мовляв, я цього не міг обіцяти. І, що називається, лізли з шкіри, робили неможливе, аби

...виправдати довіру.

Останні два роки життя він провів в самоті і тузі за справжньою справою в Опалисі –

підмосковному будинку відпочинку. У цієї людини, що побудувала по всій країні десятки

сучасних міст і селищ, ніколи не було навіть маленького садового будиночка – не те що дачі. У

Опалисі виділили йому кімнатку, де він і приймав своїх друзів та учнів, які його відвідували.


«НЕ ВПІЗНАЮ», зі спогадів В. Багрянського

З 1975 року я працював головним інженером на будівництві Ігналинської атомної станції.

...Заходжу до його кабінету. Юхим Павлович сидить похмурий. Рука тіпається... Подивився він на

мене і говорить: «Щось я тебе не пригадую». У вустах Славського подібне було вищою образою.

Усі знали, якою феноменальною пам’яттю відрізняється міністр: по імені і по-батькові знав тисячі

людей з усіх підприємств Союзу. І раптом забув головного інженера ударного будівництва!

Такого бути не може!

«Як же так, – відповідаю. – Пройшов Томськ, на Ленінградській атомній перший блок будував,

тепер ось на Ігналинці». – «Ні, не пам’ятаю»! – наполягає на своєму. Тут вже я не витримав.

Дістаю козирну карту. «Та усе життя, – говорю, – з Семикіним поруч! Рука в руку!»...Знаю: Іван

Іванович Семикін – гордість і улюбленець Славського. Працювати з ним – пройти вищу школу

будівництва. Для Юхима Павловича це теж – мов вища атестація!

Славський повільно піднімається, обходить стіл, наближається до мене, бере за груди і тричі

підводить: «Як же ти можеш, – задихаючись в гніві, видавлює він. – Такий досвідчений мужик – і

так підводиш! Сьогодні ж щоб і духу твого не було в Москві! Завтра субота. Зберіть людей,

проектувальників і негайно, чуєш, негайно приступайте до першого блоку! Оргвисновки зроблю

рівно через двадцять днів – на місці».

А вже через якихось три хвилини він узяв мене під руку і як найближчого друга через увесь свій

довгий кабінет провів до виходу. Гнів потухнув в його очах, і в голосі більше не відчувався метал.

...Як і обіцяв, приїхав до нас через 20 днів. Будівельний майданчик першого блоку станції вже

було не впізнати. Вдень і вночі тут працювала техніка, рили котловани, завозили плити, бетон,

робили опалубку.

Тепер Юхим Павлович «впізнав мене».


ПРОСИТЬ БУРІ, зі спогадів А. Кахарова

Може хтось і заперечить мені, що були в ті часи й інші талановиті персони, але для мене Юхим

Павлович Славський – свого роду кумир господарника.

...Усі нагороди на грудях. Атомна, воднева мегатонна бомби в арсеналі Збройних сил. Криголам з

атомним двигуном давно борознить Північний Льодовитий Океан. На атомних електростанціях

могутня енергія атома перетвориться в електричну. Пора б і заспокоїтися. Та ні! Славський як в

пісні: «А він, бентежний, просить бурі, неначе в бурях є спокій».


НЕ ТІ ЛЮДИ, з статті О. Сафронова «Великий Юхим не боявся нічого»

Чорнобиль. Славський був переконаний, що якби Чорнобильська й усі інші АЕС не були б

виділені з міністерства, то такого не сталося б. У післяаварійному Чорнобилі провів багато часу.

Не можна сказати, що до радіації ставився легковажно, однак в теорію «малих доз» не вірив. Не

одягав обов’язкові бахіли, «посилав» усіх і ходив в улюблених черевиках.

Сильно переживав Чорнобиль, але пішов не через це: «не ті люди» прийшли до влади.


ПОДАРУВАЛИ ПАНІ ЩАСТЯ, з кореспонденції «26 жовтня – день нарождення Юхима

Павловича Славського» на atomic-energy.ru

У Курчатовському інституті працювала Наташа Симеошкіна. Якось до інституту приїхала

делегація з ФРН. Серед німців був один молодий симпатичний чоловік. Вони познайомилися.

Дівчина закохалася так, що вирішила поїхати з ним. ...Але виїхати із зрозумілих причин було

практично неможливо. Тоді вважалося, що сам факт роботи в Курчатовському інституті вже є

непереборною перешкодою. Нікого не цікавило, що насправді вона могла чи не могла знати. А був

це розпал холодної війни.

Вона звернулася до директора інституту Анатолія Олександрова. Удвох вони рушили до

міністерства. Прийшли до Славського, розповіли йому усе. Після бесіди Славський з

Олександровим пішли до ЦК і умовили видати дозвіл на виїзд, оформити візу. Зараз Н.

Симеошкіна мешкає у ФРН.

Говорять, дуже щаслива.


НЕОРДИНАРНИЙ НАЙСЕКРЕТНІШИЙ МІНІСТР, з кореспонденції О. Квятковського

«Прощання з шаблею»

Перше розпорядження щодо радянської уранової програми підписав Сталін в 42-му році.

Мільйони людей створювали для СРСР щит і меч... Осібно – скелею, кручею – понині стоїть серед

них Великий Юхим, господар Мінсередмашу, легендарний Славський. Він впродовж 30 років був

найважливішим і найсекретнішим радянським міністром.

...Я і Славський за круглим столом п’ємо чай. Відставивши склянку, Славський раптом починає

тихо читати вірші українською. Про хату на околиці Макіївки, про маму уранці біля печі. Потім

обертається до мене:

– Так, парубче. Ось ти мене слухаєш, а того знати не знаєш, що моє ліве око ні хера не бачить!

...Вичерпали швиденько пляшку коньяку «Наполеон де люкс». Економка давно вже пішла.

Славський сам поставив на столі ще одну таку ж пляшку. І раптом ...починає знімати спортивні

штани, в яких сидів. Це він мені показує шрами від польського кулемета – в обох своїх

кавалерійських ногах. Отримані в Першій Кінній.

– ...Зі мною завжди в Мінфіні і Держплані говорили коротше, ніж з іншими. Скільки потрібно?

Будь ласка! Ось і уся розмова. Брежнєв якось сказав: потрібні гроші – йди і бери скільки потрібно.

Так і діяв. З Брежнєвим, до речі, мені було завжди легко. Нічого в нашій справі не тямив, проте ні

в що і не втручався. Найскладніше мені було з Хрущовим. Неабияка, яскрава людина, але без

натяку на культуру. Теж мало що розумів в нашій справі. Але ліз усюди...

...Психологія людей, що роблять зброю, завжди непроста. А вже при атомній зброї.. Славський до

самої своєї смерті цурався Андрія Сахарова.

– Коли такий ти пацифіст – не займайся нашою справою. Злякався того, що сам придумав, повстав

проти бомб – не бери за виріб орден!

...Він був саме тим, в кому особливий дефіцит сьогодні, – державною людиною, котра повністю

підпорядкувала себе інтересам країни...


ВЕЛІХОВУ ВІДМОВИВ, бувальщина

До науки Ю. Славський мав слабкість, розумів, як вона робиться, не вимагав викласти на стіл

практичні результати вже завтра.

Якось ще молодий майбутній академік Є. Веліхов став просити у нього:

– Юхиму Паличу, дайте гроші на термояд.

Славський відповів:

– Синку, он бачиш академік Кікоїн, старенький, він створив таке гігантське виробництво зі

збагачення урану, а ти молодий ще. Ти спочатку зроби щось, а потім вже проси.

І відмовив. Дав пізніше, коли з’явилися обнадійливі результати.


ДО ОБІДУ СПИРТНОГО НЕ ВЖИВАЄМО, майже анекдот

Якось журналісти поцікавилися у Ю. Славського, як у міністерстві середнього машинобудування

борються з «зеленим змієм». На що міністр відповів:

– У «голівці» Середмашу завжди існувало чітке правило: до обіду не можна пити нікому і

ніскільки. І не пили.

А після обіду – усяк знав свою норму. І її не перевищував...




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...