Славский Ефим [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

СЛАВСЬКИЙ Юхим Павлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний діяч. Міністр середнього машинобудування СРСР.

З міщанської родини. Батько, Славський П., – селянин.

Народився 26 жовтня (7 листопада) 1898 р. в с. Макіївка Таганрозького округу Війська Донського (нині –

місто Донецької області України).

Помер 28 листопада 1991 р. в м. Москві РРСФР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому цвинтарі.

Закінчив Московський інститут кольорових металів і золота (1933).

Був ливарем (1912-1918), червоноармійцем, командиром взводу, комісаром ескадрону і полку (1918-1928), інженером, начальником цеху, головним інженером, директором Орджонікідзевського заводу

«Електроцинк» (1933-1940), директором запорізького Дніпровського (1940-1941), Уральського (1941-1945) алюмінієвих заводів, заступником наркома кольорової металургії СРСР (1945-1946), заступником

начальника 1-го Головного управління при РМ СРСР (1946-1953), начальником Головного управління,

першим заступником міністра (1953-1957), міністром (1957-1963) середнього машинобудування СРСР,

головою Державного виробничого комітету з середнього машинобудуванню СРСР – міністром СРСР (1963-1965), міністром середнього машинобудування СРСР (1965-1986).

Депутат Верховної Ради СРСР (1958-1989).

Двічі лауреат Державної премії СРСР (1949; 1951).

Лауреат Ленінської премії (1980).

Тричі Герой Соціалістичної Праці (1949; 1954; 1962).

Перу С. належить розвідка «Коли країна стояла на плечах ядерних титанів» (1993).

Почесний громадянин міст Зеленогорська Красноярського краю і Озерська Челябінської області

(обидва – РФ).

Серед друзів та близьких знайомих C. – І. Курчатов, Ю. Кузнєцов, А. Олександров, П. Ломако, П.

Андропов, А. Бріш, Б. Ванніков, Ю. Харитон, І. Семикін, Є. Веліхов, Б. Музруков, В. Хлопін та ін.

***

ВІРЮ У МИР

, з життєвого кредо Ю. Славського

Я завжди вірив у мир і завжди на нього працював.

РІШУЧИЙ ПРАГМАТИК, зі спогадів А. Сахарова

Людина він, поза сумнівом, великих здібностей і працездатності, рішучий і сміливий, досить

вдумливий, розумний і прагнучий скласти собі чітку думку з будь-якого предмету, в той же час

упертий, часто нетерпимий до чужої думки; людина, яка може бути і м’якою, ввічливою, і дуже

грубою.

За політичними і моральними установками – прагматик, щиро захоплений тією справою, на чолі

якої він поставлений, – і військовими її аспектами, і різноманітними мирними застосуваннями,

...глибоко любить техніку, машини, будівництво...

Відповідає характеру Славського його зовнішність – висока потужна фігура, сильні руки і широкі

похилі плечі, крупні риси бронзово-червоного обличчя, гучний, упевнений голос.

МАВ ФЕНОМЕНАЛЬНУ ПАМ’ЯТЬ, з статті Ю. Сафонова «Система Славського»

Його неможливо було уявити в міністерському кабінеті. Він увесь – рух. Любив сам усе побачити,

помацати, запам’ятати. До речі, про пам’ять. Вона у нього була феноменальною. Можливо, саме

завдяки ній він і став тим, яким ми його знали.

Юхим Павлович ніколи не вів ніяких записів. Варто йому раз поспілкуватися з людиною – і він на

все життя її запам’ятовував. Під його керівництвом перебувало 470 величезних комбінатів,

копалень, заводів, і куди б він не приїхав, він пам’ятав кожного – і не лише керівництво. Понад те, міг процитувати будь-кого, що той говорив або обіцяв в останню зустріч. Інших ця здатність

лякала, інших захоплювала, проте усіх підтягувала і дисциплінувала. Знали: йому вже не скажеш,

мовляв, я цього не міг обіцяти. І, що називається, лізли з шкіри, робили неможливе, аби

...виправдати довіру.

Останні два роки життя він провів в самоті і тузі за справжньою справою в Опалисі –

підмосковному будинку відпочинку. У цієї людини, що побудувала по всій країні десятки

сучасних міст і селищ, ніколи не було навіть маленького садового будиночка – не те що дачі. У

Опалисі виділили йому кімнатку, де він і приймав своїх друзів та учнів, які його відвідували.

«НЕ ВПІЗНАЮ», зі спогадів В. Багрянського

З 1975 року я працював головним інженером на будівництві Ігналинської атомної станції.

...Заходжу до його кабінету. Юхим Павлович сидить похмурий. Рука тіпається... Подивився він на

мене і говорить: «Щось я тебе не пригадую». У вустах Славського подібне було вищою образою.

Усі знали, якою феноменальною пам’яттю відрізняється міністр: по імені і по-батькові знав тисячі

людей з усіх підприємств Союзу. І раптом