Седов Георгий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

class="book">життя були вкрай тяжкими. Приміщення ледь опалювалися, у каютах лежав лід, а ковдри щоранку

примерзали до стінок. Запаси продуктів скінчувалися. На підборі харчових раціонів теж

позначилися і поспіх при підготовці, і відсутність досвіду в Сєдова.

Хворіли майже всі: кровоточили ясна, багато хто скаржився на задуху, на дивні «ревматичні» болі, дехто ледь пересувалися на геть опухлих ногах.

Незважаючи ні на що, Сєдов продовжував підготовку до полюсного походу. Вихід призначили на

15 лютого 1914 року. Разом з Сєдовим йшли два матроси – Г. Линник і А. Пастушний.

…Матроси поховали Сєдова на острові Рудольфа, найпівнічнішому острові найпівнічнішого

російського архіпелагу. Замість труни – два парусинових мішки, в узголів’ї – хрест, зроблений з

лижв. У могилу поклали прапора, якого Сєдов мріяв піднести на полюсі.

9 березня Линник і Пастушний рушили в зворотний шлях. У запряжці залишалося 14 собак. Гасу –

на 5 варінь. Заощаджуючи пальне, вони їли мерзле сало, замість чаю пили холодну воду,

розтоплюючи сніг подихом. Через п’ять днів гас скінчився.

Ранком 19 березня вони повернулися на корабель.

Того ж вечора всі зібралися разом. Читали щоденник Сєдова, потім Линник розповідав про його

останні дні.

ПЕРЕДАЮ НАРИС СВІДКА ГЕРОЇЧНОЇ ЗАГИБЕЛІ СЄДОВА, з листа Г. Гребенщикова І.

Буніну від 1 листопада 1919 р.

Ялта,

Суворівська, 36.

Дорогий Іване Олексійовичу!

Поки зберуся написати для Вас «художнє» оповідання – я все-таки зважуюся Вам послати –

просто нарис, щоправда, довгий і досить підступний, але, думаю, потрібний.

Крім того, якщо «Вогник» не встиг надрукувати «Лорда з Аутки» і подателька цього Ніна

Дмитрівна Ахундова, наш великий друг, передасть Вам цю розповідь – переглянете і її.

Гроші за те й інше прошу вручити Ніні Дмитрівні. Думаю, що за все має бути тисячі чотири. Якщо

це Вам здасться утратно – оцініть самі і вручите гроші Ніні Дмитрівні, а мені черкніть з нею ж.

Ваш Георгій Гребєнщиков.

P.S. Посилаю Вам нарис «Біля падуна» – художника Миколи Васильовича Пінєгина, того самого, що здійснив крижану експедицію до Полярного кола в 1911-1914 роках, і був свідком героїчної

загибелі начальника експедиції Сєдова.