Седов Георгий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

СЄДОВ Георгій Якович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Гідрограф.

З робітничої родини. Батько, Сєдов Я., – рибалка.

Народився 23 квітня (5 травня) 1877 р. в с. Кривій Косі Катеринославської губернії Російської

імперії (нині – селище Сєдово Новоазовського району Донецької області України).

Помер 20 лютого (5 березня) 1914 р. в Арктиці (точне місце загибелі встановлено 1995 р.).

Похований на мисі Аук о. Рудольфа.

Закінчив церковнопарафіяльну школу, морехідні класи в Ростові-на-Дону, отримавши посвідчення

штурмана далекого плавання (1898), екстерном здав екзамени в Морському корпусі і став

поручиком (1901).

Ходив помічником капітана між Новоросійськом і Батумі (1899-1901), брав участь в

гідрографічній експедиції в Північній Льодовитий океан (1902-1903), під час російсько-японської

війни командував міноноскою в Амурській затоці (1904-1905), був помічником лоцмейстера

Миколаївської-на-Амурі фортеці (1906), досліджував Каспійське море, витоки річки Колими,

зимував на Новій Землі (все – 1908-1910), на приватні пожертвування організував експедицію на

санях до Північного полюсу (1912-1914).

З неї наш земляк, на жаль, не повернувся. Через непрохідні льоди, через те, що корабель раптово

сів на мілину, а потім – нестачу вугілля, полярники змушені були провести біля Нової Землі і

Землі Франца-Йосипа дві незаплановані зимівлі. В результаті С. захворів на цингу. І все ж на

трьох собачих запряжках в супроводі двох матросів вирушив до Північного полюсу. Проте

дістатися своєї мети не зміг – помер дорогою.

І все ж експедиція зібрала великий матеріал з океанографії, метеорології, земного магнетизму, а

також свідчення про геологічну будову відвіданих островів.

Ім’ям нашого земляка названі селище (колишня Крива Коса) і музей в Донецькій області, вулиці в

містах Макіївка Донецької області України, Москва і Новокузнецьк Кемеровської області РФ,

криголам, низку інших кораблів, дві затоки і пік на Новій Землі, льодовик і мис на Землі Франца-

Йосипа, архіпелаг в Карському морі, острів у Баренцовому морі, мис в Антарктиді.

У м. Ростов-на-Дону (РФ) вийшла книга Б. Ликошина «Георгій Сєдов» (1977).

З нагоди 130-річчя з дня народження С. російський барк «Сєдов» пройшов маршрутом

легендарного мореплавця (2006-2007).

Серед друзів та близьких знайомих С. – М. Павлов, М. Захаров, О. Варнек, Г. Линник, М. Пінегін, А. Пастушний, І. Зандер, М. Суворін та ін.

***

РОСІЮ ЧАТУЄ БІДА

, з політичного кредо Г. Сєдова

Усілякі ускладнення з великими державами Сходу не за горами і голосно і прозоро звучать про

нову біду.

БАТЬКО – ПОЛТАВЧАНИН, зі спогадів Г. Сєдова

Батько мій був з міщан Полтавської губернії. В молодості, у пошуках заробітку, забрів в Донську

область, поселився там на хуторі Крива Коса і став працювати.

Семи років я вже став йому помічником, часто на каюку виходив з ним в море. Товаришів у мене

було багато, більшість – безграмотні, як і я, проте деякі вчилися і могли жваво читати папірці від

цукерок, які ми, траплялося, знаходили на вулиці. Як я заздрив їм! Було образливо, що хлопчики, яких я міг подолати однією рукою, уміють читати і писати, а я не вмів.

Захотілося і мені вчитися грамоті, однак батько і чути про це не хотів.

ДО ПІВНІЧНОГО ПОЛЮСУ ПЕРШИМИ ДІСТАНЕМОСЯ МИ, з заяви Г. Сєдова

Амундсен прагне за будь-яку ціну залишити честь відкриття і Північного полюсу за Норвегією.

Він хоче йти в 1913 році, а ми підемо цього року і доведемо усьому світові, що й росіяни* здатні

на цей подвиг.

* Україна в той час не мала самостійності і входила, так само як і її населення, до складу

Російської імперії.

ПОЖЕРТВУЮ ЖИТТЯМ, з доповідної записки Г. Сєдова

Російський народ повинен принести на цю національну справу невеликі гроші, а я віддаю своє

життя.

УСІ КУЛЬТУРНІ, ОКРІМ РОСІЯН, з рапорту Г. Сєдова начальникові Головного

гідрографічного управління

Піонерами в Північному Льодовитому океані були промисловці…, а пізніше – мандрівники з

науковою метою. …Плавали сюди з метою пошуку вільного морського шляху на Схід…

Людський розум… був зайнятий цим нелегким завданням, і вирішення його, незважаючи на

сувору могилу, яку мандрівники тут здебільшого знаходили, перетворилося на суцільне

акціональне змагання. Тут, окрім людської цікавості, головним стимулом стала, безумовно,

народна гордість і честь країни.

У цьому змаганні брали участь майже всі культурні держави і тільки не було росіян…

МАЛО ПІД СУД ВІДДАТИ, з листів Г. Сєдова дружині В. Сєдовій

Теплий одяг, сухарі, солонину, масло замовив. Для виготовлення цих запасів необхідно замовляти

тепер же. На все потрібні завдатки. Ось в цьому-то й затримка. З Тобольська маю телеграму:

«Готові доставити Архангельськ тридцять собак за три тисячі. Половину грошей висилайте

завдатку». Над цим теж голову сушу. В усякому разі, якось справлюся і з цією справою.

...Вірочко, ймовірно, ти не повіриш, але мені стало в цю хвилину страшно, проте я не втратив духу

і продовжував шалено кричати на команду, віддаючи накази. А тут нова біда – розірвало вітрило –

бізань, треба його спускати... Снасті одна за одною лопалися, і це наражало судно на небезпеку.

Дікина мало під суду віддати, його треба четвертувати за таке зловмисне до нас ставлення.

ВЕСЬ СВІТ ПЕРЕКИНУВСЯ, з арктичного щоденника Г. Сєдова

Побачили вище гір уперше миле, рідне сонце. Ах, яке воно красиве і хороше! Від того, що ми його

побачили, весь світ перекинувся.

Привіт тобі, пречудове чудо природи! Посвіти близьким на батьківщині, як ми скніємо в наметі,

хворі, обтяжені, під 82° північної широти!

ПОСТАЧАЛЬНИКИ ПІДСУНУЛИ ГНИЛІ М’ЯСО І РИБУ, з географічного порталу «Планета

Земля»

Спеціально створена при Гідрографічному управлінні комісія різко і багато в чому справедливо

розкритикувала план експедиції. До 1912 року Сєдов багато й успішно працював на Півночі, але

він не знав зимової Арктики, не мав досвіду пересування дрейфуючими льодами. Звідси і всі

промахи розробленого ним плану. До того ж, прагнучи «випередити» Амундсена, Георгій Якович

назначив строк виходу експедиції на 1 липня. Часу на підготовку було явно недостатньо.

Наприкінці травня Сєдов підготував новий, уточнений, план експедиції. Але і він викликав багато

запитань. Комісія його відкинула. Імператор подарував 10 тисяч рублів, проте уряд відмовився

виділити гроші.

Створили комітет зі збору засобів для експедиції, на чолі якого стали видавці газет. 10 липня

вдалося зафрахтувати судно «Святий мученик Фока».

27 серпня на Соборній пристані Архангельська – урочисті проводи, молебень, ллється

шампанське...

За планом «Фока» повинен доставити загін Сєдова на Землю Франца-Йосипа і повернутися в

Архангельськ. Проте через пізній вихід виконати план не вдалося. Судно затерли льоди біля

північно-західного узбережжя Нової Землі.

Нелегкою видалася ця зимівля: теплим одягом був забезпечений тільки полюсний загін, не

вистачало багатьох «дріб’язків». Через поспіх при зборах ніхто не знав навіть що взято.

Постачальники обдурили Сєдова – солонина виявилася гнилою, як і тріска.

Однак Сєдов не втрачав бадьорості духу і навіть подумував йти до полюса з Нової Землі.

Учасники експедиції проводили різноманітні спостереження і зробили кілька санних походів,

істотно уточнивши карту острова. Сєдов пройшов біля семисот кілометрів і вперше наніс на карту

північне узбережжя архіпелагу.

На початку літа п’ять чоловік на чолі з капітаном М. П. Захаровим вирушили на південь, аби

дістатися найближчого селища, а відтіля – Архангельська.

На самому судні закінчувалося вугілля. Сєдов сподівався, що ще влітку 1913 року комітет зуміє

забезпечити доставку палива й інших припасів на Землю Франца-Йосипа.

Коли «Фока» у 1912 році не повернувся, в Росії пролунали голоси, які закликали до організації

рятувальної експедиції. Адже на «Фоці» не було радіостанції, і доля його залишалася невідомою.

Припускали гірше.

Сєдов був сповнений рішучості будь-що продовжити плавання до берегів Землі Франца-Йосипа і

відтіля йти до полюса. Але пройшло літо, а льоди все ще тримали корабель у полоні. (Ще під час

зимівлі Сєдов перейменував на честь редактора газети «Новий час». Тепер корабель називався

«Михайло Суворін»).

Тільки 6 вересня подув східний вітер, і судно разом з льодами віднесло від берега...

Офіцери експедиції вважали можливість досягнення Землі Франца-Йосипа малоймовірною і

закликали командира повернути назад. Проте Сєдов повів судно вперед!

Лавірували у важких льодах, палили в топці колоди, дошки, старі шухляди. І все-таки пробилися!

На другу зимівлю судно стало в бухті Тихій на острові Гукера. Насувалася полярна ніч. Умови

життя були вкрай тяжкими. Приміщення ледь опалювалися, у каютах лежав лід, а ковдри щоранку

примерзали до стінок. Запаси продуктів скінчувалися. На підборі харчових раціонів теж

позначилися і поспіх при підготовці, і відсутність досвіду в Сєдова.

Хворіли майже всі: кровоточили ясна, багато хто скаржився на задуху, на дивні «ревматичні» болі, дехто ледь пересувалися на геть опухлих ногах.

Незважаючи ні на що, Сєдов продовжував підготовку до полюсного походу. Вихід призначили на

15 лютого 1914 року. Разом з Сєдовим йшли два матроси – Г. Линник і А. Пастушний.

…Матроси поховали Сєдова на острові Рудольфа, найпівнічнішому острові найпівнічнішого

російського архіпелагу. Замість труни – два парусинових мішки, в узголів’ї – хрест, зроблений з

лижв. У могилу поклали прапора, якого Сєдов мріяв піднести на полюсі.

9 березня Линник і Пастушний рушили в зворотний шлях. У запряжці залишалося 14 собак. Гасу –

на 5 варінь. Заощаджуючи пальне, вони їли мерзле сало, замість чаю пили холодну воду,

розтоплюючи сніг подихом. Через п’ять днів гас скінчився.

Ранком 19 березня вони повернулися на корабель.

Того ж вечора всі зібралися разом. Читали щоденник Сєдова, потім Линник розповідав про його

останні дні.

ПЕРЕДАЮ НАРИС СВІДКА ГЕРОЇЧНОЇ ЗАГИБЕЛІ СЄДОВА, з листа Г. Гребенщикова І.

Буніну від 1 листопада 1919 р.

Ялта,

Суворівська, 36.

Дорогий Іване Олексійовичу!

Поки зберуся написати для Вас «художнє» оповідання – я все-таки зважуюся Вам послати –

просто нарис, щоправда, довгий і досить підступний, але, думаю, потрібний.

Крім того, якщо «Вогник» не встиг надрукувати «Лорда з Аутки» і подателька цього Ніна

Дмитрівна Ахундова, наш великий друг, передасть Вам цю розповідь – переглянете і її.

Гроші за те й інше прошу вручити Ніні Дмитрівні. Думаю, що за все має бути тисячі чотири. Якщо

це Вам здасться утратно – оцініть самі і вручите гроші Ніні Дмитрівні, а мені черкніть з нею ж.

Ваш Георгій Гребєнщиков.

P.S. Посилаю Вам нарис «Біля падуна» – художника Миколи Васильовича Пінєгина, того самого, що здійснив крижану експедицію до Полярного кола в 1911-1914 роках, і був свідком героїчної

загибелі начальника експедиції Сєдова.