Писитько Давид [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

на берег Неви і став співати народні пісні. Незабаром

навколо зібрався натовп. Сотні слухачів, зачаровані співом, не хотіли відпускати молодого

чоловіка. Тоді ж його почув діяч мистецтв Гончаров і влаштував на курси оперного співу.

КОЗЕЛ ЗАДУШЕНИЙ, з статті О. Москальця «Тріумф і мовчання»

Виконуючи на сценах Імператорських театрів той же репертуар, що й Собінов, Южин прославився

як його постійний нещасливий і заздрісний суперник. І це стало головною колізією, привнесеною

в біографію Єрмоленко-Южиної (дружини Пісітько-Южина – авт.).

Наталія Степанівна була справжньою зіркою, її ім’я в рейтингу оперних співаків стояло невимірно

вище, ніж ім’я чоловіка. Проте, як не дивно, в її житті бували епізоди, коли вплив Южина шкодив

кар’єрі артистки.

Так сталося 1904 року, коли вона вперше взяла участь в пробному прослуховуванні в театрі Ла

Скала. У пробі брав участь і її чоловік. Собінов, котрий перебував тоді в Мілані, писав до Росії:

«Вона дуже сподобалася голосом, він – навпаки, зовсім навіть навпаки».

І ось, почувши на свою адресу щирі захоплення італійців, Єрмоленко-Южина несподівано ставить

їм умову: «Або ми з чоловіком поступаємо до театру удвох, або я відмовляюся від дебюту в Ла

Скала». Подумавши, керівництво останнього винесло письмову резолюцію: «Не варто витрат».

Мабуть, перспектива присутності Южина на освяченій великими традиціями міланській сцені так

мало надихала італійців, що вони змушені були навіть відмовитися від такого вигідного надбання,

яким могла стати Єрмоленко-Южина. Втім, через рік співачка все таки дебютувала в Мілані, та і

потім виступала там не раз, однак її чоловіка так і не допустили на цю сцену.

Наскільки сильним було протистояння Южину всього табору «собіністів», свідчить бодай

наступний факт. Після одного із спектаклів «Лакме» у Великому театрі за участю Нежданової

актриса Малого театру Єлизавета Садовська написала Собінову до Італії. Висловивши захоплення

співом Нежданової, вона продовжила: «Зате партнер у неї був! Одним словом – пан Южин. Я

взагалі в цій партії чула тільки тебе, так що для мене прямо жахливо було чути цього козла

задушеного».

Ну а в листах самого Собінова – нескінченна безліч думок про Южина. Частина з них вимазана

видавцями. Але навіть з того, що опубліковане, висновки зробити неважко.

Ледве приїхавши до Мілану, Южин намагається довідатися домашню адресу Собінова.

Дізнавшись про це, артист з неспокоєм пише до Росії: «Що це означає, не знаю. Але, ймовірно,

якусь гидоту».

Коли до Собінова дійшли небилиці Южина про уявне заступництво, завдяки якому співак нібито

«пробився» до Мілану, той з обуренням написав: «Ця шавка вже не може навіть гавкати, а лише

бризкає брудною слиною». А найзагальнішим виразом суті конфлікту могла б служити така

собіновська фраза про Южина: «Не даю я йому спокійно жити».

Єрмоленко-Южина згодом розлучилася з чоловіком. А за рік до її остаточного від’їзду до Парижа

він помер

ВИСТАВИ... В КОМОРІ, з статті Е. Сет «Опера в Самарі»

Приблизно з 60-х років XIX століття самарці мали можливість слухати оперні спектаклі у

виконанні професійних труп. Часто вони ставилися в непристосованих приміщеннях, наприклад, в

коморах. Навіть італійській трупі не були забезпечені гідні умови.

... Навіть такому ентузіастові, як Южин, за всієї його колосальної енергії і любові до театру, не

вдалося зберегти трупу більше чотирьох років (1919-1923). Це була остання антреприза в житті Д.

Х. Южина. В кінці останнього сезону він остаточно вибився з сил і незабаром помер в Москві, а

трупа розпалася.

Будівлю театру закрили на капітальний ремонт.

НЕ ЗАРАДИ САРАТОВСЬКОЇ ДАТИ, з інтерв’ю С. Веніамінової Д. Львову «Що святкуємо,

панове»

– Почну з дати: 8 листопада 1851 року, рівно 149 років тому, в Самарі в будинку купця Лебедєва

відбувся перший в нашому місті спектакль професійного театрального колективу. Колективом

цим була саратовсько-казанська антреприза, очолювана Є. Стрілецьким.

– Тобто наступного року ми відзначатимемо 150-річчя нашої драми?

– А ось зараз ми підійшли до причини нашої зустрічі. Справа в тому, що ніякого ювілею у

драматичного театру, власне, немає.

По-перше, сезон ніякий не 150-й: з 1853 по 1855 роки унаслідок пожежі і незацікавленості

губернської адміністрації, в Самарі не було жодної театральної трупи.

По-друге, відсутній будь-який генетичний зв’язок драматичного