Писитько Давид (fb2)

- Писитько Давид [Справочник-дайджест] 19 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



ПІСІТЬКО Давид Христофорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Оперний співак (ліричний тенор), антрепренер, мемуарист. Псевдонім – Южин Д.

З селянської родини. Дружина, Єрмоленко Н., – оперна співачка.

Народився в 1864 р. (1968?) в с. Великій Каракубі Маріупольського повіту Катеринославської

губернії Російської імперії (нині – с. Роздольне Старобешівського району Донецької області

України).

Помер 28 грудня 1923 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Навчався в Петербурзі у Д. Леонової, стажувався на сценах Італії й Парижа під керівництвом

професорів П. Відаля, С. Капеллі.

Ще юнаком гастролював з капелою Д. Слов’янського (з 1883), виступав на оперних сценах Казані,

Пермі, Саратова (1896-1901), був артистом московських Великого театру (1901-1908), оперного

театру С. Зіміна (1908-1910), керівником «Художньої опери Д. Х. Южина» (1913-1923).

Як співак дебютував на сцені Великого театру в Москві в опері Дж. Верді «Трубадур» (1901).

Виконував ведучі партії операх «Життя за царя» («Іван Сусанін»), «Руслан і Людмила», «Князь

Ігор», «Євгеній Онєгін», «Мазепа», «Пікова дама», «Борис Годунов», «Снігурка», «Туга».

Гастролював також у Флоренції, Туріні (прем’єра опери «Консуело» А. Рендано), в Південній

Америці (1907), Брюсселі (1909), Петербурзі, Одесі, Саратові, Ялті, Катеринославі, Тифлісі, Баку,

Ростові-на-Дону, Нижньому Новгороді.

Перший виконавець партій Вілема («Лісовий цар»), Наля («Наль і Дамаянті»), в Харкові – Герцога

(«Ріголетто»), Альфреда («Травіата»), Ромео («Ромео і Джульєтта»), Фауста («Фауст»), Ликова

(«Царська наречена»); у Москві – кавалера де Гріє («Манон»); у Великому театрі – Фауста

(«Загибель Фауста»), Енцо («Джоконда»), Турріду («Сільська честь»); на російській сцені – Еріка

(«Летючий голландець»).

Серед кращих партій: Герман («Пікова пані»), Молодий циган («Алеко» С. Рахманінова), Фабій

(«Пісня торжествуючого кохання» В. Гартевельда), Хозе («Кармен»), Фауст («Мефістофель»).

У активі П. – 86 записів на грамплатівках.

Організатор власної антрепризи «Художня опера» (1908-1917).

Перу нашого земляка належить книга «З щоденника артиста російської опери: розповіді, сцени з

театрального життя» (1910).

Серед друзів та близьких знайомих П. – Ф. Шаляпін, В. Сафонов, Г. Жуковська, О. Сеффері, С.

Рахманінов, К. Брун, Н. Саліна, У. Авранека, І. Альтані, В. Всеволозький, Е. Купер, І. Палиця, В.

Сук, С. Трезвінський, М. Бочаров, А. Мокріді, О. Каміонський, В. Петрова-Званцева, І. Гризунов,

В. Куза та ін.


***

КРАЩЕ СПІВАТИ, НІЖ СЛУХАТИ

, з творчого кредо Д. Пісітька

Краще в опері співати, ніж це слухати.

ЖИТИ БУДЕТЕ, з оцінки вокальних даних Д. Пісітька С. Смоленським

Жити, звичайно, ви будете, але співати ніколи! У вас відсутній голос.

НЕ СПОКУШАЙ, з статті Н. Соловйової «Звукозаписи музики М. І. Глинки кінця XIX – початку

XX століття з фондів ДЦМК М. І. Глинки»

З вокальних творів Глинки в музейних грамзаписах 1899-1917 років представлені: фантазія

«Нічний огляд» (з басом В. Касторським), «Єврейська пісня» (з тенором В. Розінгом), романси

«Як солодко з тобою мені бути» (у виконанні О. Олександровича), «Північна зірка» (у

інтерпретаціях О. Карензіна, А. Лабінського і М. Шевельова), «Я пам’ятаю дивну мить» (з

баритоном О. Каміонським).

Особливе місце тут займає дует «Не спокушай» у виконанні двох чудових сімейних пар – Медеї і

Миколи Фігнерів та Наталії і Давида Южиних.

ДИВОВИЖНИЙ ЛІРИЧНИЙ ТЕНОР, з кореспонденції Н. Артемової «Билини Старої

Каракуби»

Окремі стенди (місцевого музею – авт.) розповідають про земляків, якими гордиться село.

Наприклад, Давид Пісітько мав дивовижний ліричний тенор, проте йшов до свого визнання

співака довгим і тернистим шляхом.

У дитинстві він залишився сиротою і заробляв на шматок хліба закликальником в лавці, співав в

церковному хорі. Потім навчався співу у таганрозького регента Анастасьєва.

Далі доля піднесла йому щедрий подарунок – він потрапив до капели Дмитра Олександровича

Агренєва-Слов’янського, який популяризував народні пісні не лише в Росії, але й за кордоном. За

його порадою Давид відправився до Петербургу вступати до консерваторії. На жаль, тамтешні

професори заявили, що він не створений для великої сцени.

Давид, не знаючи куди подітися, пішов на берег Неви і став співати народні пісні. Незабаром

навколо зібрався натовп. Сотні слухачів, зачаровані співом, не хотіли відпускати молодого

чоловіка. Тоді ж його почув діяч мистецтв Гончаров і влаштував на курси оперного співу.


КОЗЕЛ ЗАДУШЕНИЙ, з статті О. Москальця «Тріумф і мовчання»

Виконуючи на сценах Імператорських театрів той же репертуар, що й Собінов, Южин прославився

як його постійний нещасливий і заздрісний суперник. І це стало головною колізією, привнесеною

в біографію Єрмоленко-Южиної (дружини Пісітько-Южина – авт.).

Наталія Степанівна була справжньою зіркою, її ім’я в рейтингу оперних співаків стояло невимірно

вище, ніж ім’я чоловіка. Проте, як не дивно, в її житті бували епізоди, коли вплив Южина шкодив

кар’єрі артистки.

Так сталося 1904 року, коли вона вперше взяла участь в пробному прослуховуванні в театрі Ла

Скала. У пробі брав участь і її чоловік. Собінов, котрий перебував тоді в Мілані, писав до Росії:

«Вона дуже сподобалася голосом, він – навпаки, зовсім навіть навпаки».

І ось, почувши на свою адресу щирі захоплення італійців, Єрмоленко-Южина несподівано ставить

їм умову: «Або ми з чоловіком поступаємо до театру удвох, або я відмовляюся від дебюту в Ла

Скала». Подумавши, керівництво останнього винесло письмову резолюцію: «Не варто витрат».

Мабуть, перспектива присутності Южина на освяченій великими традиціями міланській сцені так

мало надихала італійців, що вони змушені були навіть відмовитися від такого вигідного надбання,

яким могла стати Єрмоленко-Южина. Втім, через рік співачка все таки дебютувала в Мілані, та і

потім виступала там не раз, однак її чоловіка так і не допустили на цю сцену.

Наскільки сильним було протистояння Южину всього табору «собіністів», свідчить бодай

наступний факт. Після одного із спектаклів «Лакме» у Великому театрі за участю Нежданової

актриса Малого театру Єлизавета Садовська написала Собінову до Італії. Висловивши захоплення

співом Нежданової, вона продовжила: «Зате партнер у неї був! Одним словом – пан Южин. Я

взагалі в цій партії чула тільки тебе, так що для мене прямо жахливо було чути цього козла

задушеного».

Ну а в листах самого Собінова – нескінченна безліч думок про Южина. Частина з них вимазана

видавцями. Але навіть з того, що опубліковане, висновки зробити неважко.

Ледве приїхавши до Мілану, Южин намагається довідатися домашню адресу Собінова.

Дізнавшись про це, артист з неспокоєм пише до Росії: «Що це означає, не знаю. Але, ймовірно,

якусь гидоту».

Коли до Собінова дійшли небилиці Южина про уявне заступництво, завдяки якому співак нібито

«пробився» до Мілану, той з обуренням написав: «Ця шавка вже не може навіть гавкати, а лише

бризкає брудною слиною». А найзагальнішим виразом суті конфлікту могла б служити така

собіновська фраза про Южина: «Не даю я йому спокійно жити».

Єрмоленко-Южина згодом розлучилася з чоловіком. А за рік до її остаточного від’їзду до Парижа

він помер


ВИСТАВИ... В КОМОРІ, з статті Е. Сет «Опера в Самарі»

Приблизно з 60-х років XIX століття самарці мали можливість слухати оперні спектаклі у

виконанні професійних труп. Часто вони ставилися в непристосованих приміщеннях, наприклад, в

коморах. Навіть італійській трупі не були забезпечені гідні умови.

... Навіть такому ентузіастові, як Южин, за всієї його колосальної енергії і любові до театру, не

вдалося зберегти трупу більше чотирьох років (1919-1923). Це була остання антреприза в житті Д.

Х. Южина. В кінці останнього сезону він остаточно вибився з сил і незабаром помер в Москві, а

трупа розпалася.

Будівлю театру закрили на капітальний ремонт.


НЕ ЗАРАДИ САРАТОВСЬКОЇ ДАТИ, з інтерв’ю С. Веніамінової Д. Львову «Що святкуємо,

панове»

– Почну з дати: 8 листопада 1851 року, рівно 149 років тому, в Самарі в будинку купця Лебедєва

відбувся перший в нашому місті спектакль професійного театрального колективу. Колективом

цим була саратовсько-казанська антреприза, очолювана Є. Стрілецьким.

– Тобто наступного року ми відзначатимемо 150-річчя нашої драми?

– А ось зараз ми підійшли до причини нашої зустрічі. Справа в тому, що ніякого ювілею у

драматичного театру, власне, немає.

По-перше, сезон ніякий не 150-й: з 1853 по 1855 роки унаслідок пожежі і незацікавленості

губернської адміністрації, в Самарі не було жодної театральної трупи.

По-друге, відсутній будь-який генетичний зв’язок драматичного театру з випадковими

гастролерами – приїхали, відіграли, поїхали. ...Ми ж не вважаємо відкриттям Самарського театру

опери і балету з 1860 року, коли в наше місто занесло артистів міланського Ла Скала, які показали

декілька оперних спектаклів; або з 1920-х, коли оперна антреприза Давида Южина постійно

працювала в Театрі імені Карла Маркса.


КРАЩЕ ЗА ДАВИДА, епіграма Л. Мунштейна «М. Медведєв (оперний)»

Антрепренерствует! Он встарь

Был в чудном царстве звуков – царь,

Но превратился в инвалида…

Имел успех без всяких клак,

Он пел Тангейзера – и как?!

Получше Южина Давида.


ПОДАРУНОК НА... НЕЩАСТЯ, бувальщина

У 1910 році під час перебуквання на гастролях до Катеринослава (Дніпропетровськ), Д. Пісітько

запросив на концерт брата з дружиною, але ті не змогли приїхати за станом здоров’я і відправили

сина з невісткою. Зустріч пройшла в найтепліших умовах.

Настав часть гостям повертатися додому. І Пісітько захвилювався: що ж такого незвичайного

передати у подарунок братові? Й вирішив: віялку. Оформив необхідні документи й відправив

потрібний у господарстві механізм залізницею до Юзовки.

Кажуть, по прибутті все село приходило дивитися на це диво. Що, звичайно, приємно. А

неприємність – тай ще й трагічна! – полягає в тому, що саме злополучна віялка стала головним

приводом для розкуркулення після Жовтневої ерволюції: усю рідню співака відправили до табору

під Макіївку.






MyBook - читай и слушай по одной подписке