Котляревский Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

class="book">звичаями і особливостями місцевих жителів, знання краю, своїх і чужих засобів оборони, батьківська дбайливість про людей йому увірених забезпечували Петру Степановичу торжество

над будь-якими, навіть фізичними перешкодами...

Він здійснював неймовірні подвиги, брав, неприступні фортеці, а якось з жменькою сміливців не

лише вистояв, а й розбив, знищив вп’ятнацятеро сильнішу персидську армію, армію добре

озброєну, добре навчену, керовану хоробрим воєначальником і яка, до того ж, мала кращих

європейських офіцерів.

...Щасливий народ, який уміє виховати подібну високу особу! Удвічі він щасливий, якщо уміє

оцінити і заохотити доблесть і заслугу видатних своїх діячів!

ВІЙНА ТЕБЕ НЕ ТІШИТЬ, з поеми О. Пушкіна «Кавказький полонений»

Тебя я воспою, герой!

О Котляревский, бич Кавказа!

Куда ни мчался ты грозой -

Твой ход, как черная зараза,

Губил, ничтожил племена...

Ты днесь покинул саблю мести,

Тебя не радует война;

Скучая миров, в язвах чести,

Вкушаешь праздный покой

И тишину домашних долов...

БУВ ГЛИБОКО ВІРУЮЧОЮ ЛЮДИНОЮ, з інтерв’ю протоієрея С. Ранкова

Свято-Георгієвський храм (у с. Александро-Шультіно Донецької області – авт.) – один з

найстаріших в єпархії. Він закладений1822 року генералом Петром Степановичем Котляревським.

Мабуть, полководець був глибоко віруючою людиною.

У 1829 році, якщо не помиляюся, 10 вересня храм освятили. Ось і вся офіційна інформація, яка у

нас є. Документи знаходяться в Санкт-Петербурзі. А поїздка туди і робота в архіві коштують

дорого.

МОВЧАТИ НЕ ЗБИРАЮСЯ, бувальщина

Якось за обідом Котляревський не погоджувався з розпорядженнями Ртищева; старий генерал

розлютився і сказав, що «молоді генерали мають, найперше, навчитися мовчати перед старшими».

Котляревський відповідав, «що справа йде про порятунок людей і славу російської зброї, і що він

не стане ухильно мовчати там, де треба говорити правду», і додав, що просить

головнокомандуючого звільнити його зовсім від служби. На це Ртищев холоднокровно відзначив, що кожен дворянин має право виходити у відставку, коли побажає. Тим розмова й кінчилася...

Чутка, що Котляревський залишає військо, швидко поширилася табором. Солдати засмутилися, офіцери усвідомлювали наслідки, до яких такий крок призведе.

Генерал Ахвердов пішов до головнокомандуючого і довго пробув з ним. Про що і як вони

говорили невідомо, але, через певний час, Ртищев вийшовши з намету, голосно покликав свого

ординарця, наказав йому їхати до Котляревського і оголосити, що буде у нього до чаю.

Котляревський вийшов назустріч головнокомандуючому, який з справжньою великодушністю, з

сльозами вибачився перед ним, просячи, аби підлеглий не залишав служби.