загрузка...
Перескочить к меню

Котляревский Петр (fb2)

файл не оценён - Котляревский Петр [Справочник-дайджест] 22K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Петро Степанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий діяч. Генерал від інфантерії (1826).

З родини священика.

Народився 12 (23) червня 1782 р. в с. Ольховатці Куп’янського повіту Харківської губернії

Російської імперії (нині – Єнакієвський район Донецької області України).

Помер 21 жовтня (2 листопада ) 1852 р. в маєтку Доброму Прихистку поблизу м. Феодосія

Таврійської губернії Російської імперії (нині – АРК України). Похований у власному саду.

Навчався в Харківському духовному колегіумі, виховувався в Моздоцькому піхотному полку.

Служив сержантом (1793-1799), підпоручиком (1799) Моздоцького піхотного полку, ад’ютантом

командира 17-го єгерського полку (1799-1801), командиром роти 17-го єгерського полку (1801-1808), командиром спеціальних загонів (1808; 1809-1813), командиром Грузинського

гренадерського полку (1806-1809).

Кавалер орденів св. Івана Єрусалимського (1800), св. Ганни 3-го ступеня (1804), св. Володимира 4-

го ступеня з бантом (1804), св. Георгія 4-го класу (1810), св. Ганни 1-го ступеня (1811), св. Георгія

3-го (1812) і 2-го класів (1813).

Удостоєний золотої шпаги з написом «За хоробрість» (1810).

Отримав перемоги у битвах при Ганжі (1804), Мігрі (1806), Ахалкалакі (1811), Асландузі (1812), Ленкорані (1813).

Фактично саме військовий геній нашого земляка забезпечив переможний фінал затяжної

російсько-персидської війни 1804-1813 рр., в результаті чого Персія погодилася на підписання

Гюлістанського договору, визнавши приєднання до Росії Карабахського, Гянджинського, Щекінського, Ширванського, Дербентського, Кубинського, Бакинського і частини Талишського

ханств і відмовившись від всяких домагань на Дагестан, Мінгрелію, Імеретію і Абхазію.

Зароки служби зазнав п’ятьох тяжких поранень.

У відставці носив печатку, на якій був зображений скелет при шаблі і з орденами на голих ребрах.

Що стосується особистого життя, то К. через рік після одруження втратив дружину (померла під

час пологів) і більше вже не одружився.

Князь М. С. Воронцов ще за життя поставив йому пам’ятник в Ганжі.

Портрет нашого земляка намалював І. Айвазовський. Він же зібрав за підпискою 3000 рублів, до

яких додав своїх 8000 рублів, і на них увічнив пам’ять нашого земляка, заклавши мавзолей-

каплицю (1870).

К. став героєм книг В. Сологуба «Біографія генерала Котляревського», Д. Ватейшвілі «Генерал П.

С. Котляревський: нарис життя і бойової діяльності», В. Пікуля «Генерал, схожий на метеора», донеччанина В. Стьопкіна «Кавказький Суворов».

Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Лазарєв, М. Воронцов, Г. Лисаневич, І. Айвазовський, О.

Шультен, І. Паскевич та ін.


***

СОЛДАТИ-ПОКРОВИТЕЛІ

, з професійного кредо П. Котляревського

Мої покровителі – це солдати, якими я мав честь командувати, і лише їм я зобов’язаний своєю

кар’єрою.


ВІДСТУПУ НЕ БУДЕ, з бойового наказу П. Котляревського від 31 грудня 1812 р.

Виснаживши всі засоби примусити ворога до здачі фортеці, знайшовши його до того ж

непохитним, не залишається більше ніякого способу підкорити фортецю цю зброї російській, як

лише силою штурму. Наважуючись приступити до цього останнього засобу, даю знати про те

військам і вважаю потрібним попередити всіх офіцерів і солдатів, що відступу не буде.

Ми маємо або узяти фортецю, або померти: за тим ми сюди прислані.

...Наказую всім перше: слухняність; друге: пам’ятати, що чим швидше йдеш на штурм і чим хутчій

лізеш на сходи, тим менші втрати при взятті фортеці; досвідчені солдати це знають, а недосвідчені

повірять; третє: не кидатися на здобич під загрозою страти...

ВЛАСНОЮ КРОВ’Ю, з рапорту П. Котляревського М. Ртищеву в січні 1813 р.

Я сам тричі поранений, і дякую Господу, що благословив позначити успіх справи цієї власною

моєю кров’ю. Сподіваюся, що цей ж самий успіх полегшить мої страждання.

ВИМАГАВ НАСТУПАЛЬНИХ ДІЙ, з книги В. Потто «Кавказька війна»

Одночасно з утихомиренням внутрішньої смути в Грузії велася і персидська війна, яка віщувала

серйозні небезпеки. На щастя, на персидському кордоні стояв загін хоч і нечисленний, ...але під

командуванням такого вождя, як Котляревський.

Ртищев, котрий прагнув усіма заходами уникнути кривавих зіткнень, пропонував персам укласти

перемир’я і для прискорення переговорів сам прибув на кордон. Однак тут його чекала низка

розчарувань; у міру того, як він схилявся до поступливості, перси ставали гордовитішими і, нарешті, зажадали перенесення російського кордону на Терек.

Добре розуміючи, що щоденне зволікання дає ворогові можливість підсилювати свої війська і

обурювати підвладні Грузії землі, палкий Котляревський, який обурювався небезпечною

повільністю головнокомандуючого, наполегливо, але марно вимагав наступальних дій.

ЗАДЛЯ СЛАВИ, з рескрипту Миколи I від 12 серпня 1826 р.

Петре Степановичу!

Відмінне служінням на військовому терені і


Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...