загрузка...
Перескочить к меню

Котляревский Петр (fb2)

файл не оценён - Котляревский Петр [Справочник-дайджест] 22K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Петро Степанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий діяч. Генерал від інфантерії (1826).

З родини священика.

Народився 12 (23) червня 1782 р. в с. Ольховатці Куп’янського повіту Харківської губернії

Російської імперії (нині – Єнакієвський район Донецької області України).

Помер 21 жовтня (2 листопада ) 1852 р. в маєтку Доброму Прихистку поблизу м. Феодосія

Таврійської губернії Російської імперії (нині – АРК України). Похований у власному саду.

Навчався в Харківському духовному колегіумі, виховувався в Моздоцькому піхотному полку.

Служив сержантом (1793-1799), підпоручиком (1799) Моздоцького піхотного полку, ад’ютантом

командира 17-го єгерського полку (1799-1801), командиром роти 17-го єгерського полку (1801-1808), командиром спеціальних загонів (1808; 1809-1813), командиром Грузинського

гренадерського полку (1806-1809).

Кавалер орденів св. Івана Єрусалимського (1800), св. Ганни 3-го ступеня (1804), св. Володимира 4-

го ступеня з бантом (1804), св. Георгія 4-го класу (1810), св. Ганни 1-го ступеня (1811), св. Георгія

3-го (1812) і 2-го класів (1813).

Удостоєний золотої шпаги з написом «За хоробрість» (1810).

Отримав перемоги у битвах при Ганжі (1804), Мігрі (1806), Ахалкалакі (1811), Асландузі (1812), Ленкорані (1813).

Фактично саме військовий геній нашого земляка забезпечив переможний фінал затяжної

російсько-персидської війни 1804-1813 рр., в результаті чого Персія погодилася на підписання

Гюлістанського договору, визнавши приєднання до Росії Карабахського, Гянджинського, Щекінського, Ширванського, Дербентського, Кубинського, Бакинського і частини Талишського

ханств і відмовившись від всяких домагань на Дагестан, Мінгрелію, Імеретію і Абхазію.

Зароки служби зазнав п’ятьох тяжких поранень.

У відставці носив печатку, на якій був зображений скелет при шаблі і з орденами на голих ребрах.

Що стосується особистого життя, то К. через рік після одруження втратив дружину (померла під

час пологів) і більше вже не одружився.

Князь М. С. Воронцов ще за життя поставив йому пам’ятник в Ганжі.

Портрет нашого земляка намалював І. Айвазовський. Він же зібрав за підпискою 3000 рублів, до

яких додав своїх 8000 рублів, і на них увічнив пам’ять нашого земляка, заклавши мавзолей-

каплицю (1870).

К. став героєм книг В. Сологуба «Біографія генерала Котляревського», Д. Ватейшвілі «Генерал П.

С. Котляревський: нарис життя і бойової діяльності», В. Пікуля «Генерал, схожий на метеора», донеччанина В. Стьопкіна «Кавказький Суворов».

Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Лазарєв, М. Воронцов, Г. Лисаневич, І. Айвазовський, О.

Шультен, І. Паскевич та ін.


***

СОЛДАТИ-ПОКРОВИТЕЛІ

, з професійного кредо П. Котляревського

Мої покровителі – це солдати, якими я мав честь командувати, і лише їм я зобов’язаний своєю

кар’єрою.


ВІДСТУПУ НЕ БУДЕ, з бойового наказу П. Котляревського від 31 грудня 1812 р.

Виснаживши всі засоби примусити ворога до здачі фортеці, знайшовши його до того ж

непохитним, не залишається більше ніякого способу підкорити фортецю цю зброї російській, як

лише силою штурму. Наважуючись приступити до цього останнього засобу, даю знати про те

військам і вважаю потрібним попередити всіх офіцерів і солдатів, що відступу не буде.

Ми маємо або узяти фортецю, або померти: за тим ми сюди прислані.

...Наказую всім перше: слухняність; друге: пам’ятати, що чим швидше йдеш на штурм і чим хутчій

лізеш на сходи, тим менші втрати при взятті фортеці; досвідчені солдати це знають, а недосвідчені

повірять; третє: не кидатися на здобич під загрозою страти...

ВЛАСНОЮ КРОВ’Ю, з рапорту П. Котляревського М. Ртищеву в січні 1813 р.

Я сам тричі поранений, і дякую Господу, що благословив позначити успіх справи цієї власною

моєю кров’ю. Сподіваюся, що цей ж самий успіх полегшить мої страждання.

ВИМАГАВ НАСТУПАЛЬНИХ ДІЙ, з книги В. Потто «Кавказька війна»

Одночасно з утихомиренням внутрішньої смути в Грузії велася і персидська війна, яка віщувала

серйозні небезпеки. На щастя, на персидському кордоні стояв загін хоч і нечисленний, ...але під

командуванням такого вождя, як Котляревський.

Ртищев, котрий прагнув усіма заходами уникнути кривавих зіткнень, пропонував персам укласти

перемир’я і для прискорення переговорів сам прибув на кордон. Однак тут його чекала низка

розчарувань; у міру того, як він схилявся до поступливості, перси ставали гордовитішими і, нарешті, зажадали перенесення російського кордону на Терек.

Добре розуміючи, що щоденне зволікання дає ворогові можливість підсилювати свої війська і

обурювати підвладні Грузії землі, палкий Котляревський, який обурювався небезпечною

повільністю головнокомандуючого, наполегливо, але марно вимагав наступальних дій.

ЗАДЛЯ СЛАВИ, з рескрипту Миколи I від 12 серпня 1826 р.

Петре Степановичу!

Відмінне служінням на військовому терені і неодноразовим досвідом доведені мистецтво і

хоробрість ваші, які не переставали звертати на себе увагу покійного Брата Мого, який, з

скорботою бачачи, що підірване здоров’я і рани, одержані вами на полі честі, були непереборною

перешкодою до подальшого продовження служби, змушений був погодитися на тимчасове ваше

від неї звільнення.

Віддаючи завжди належну пошану заслугам вашим і знаючи всю користь, яку досвідченість і

хоробрість ваша можуть принести вітчизні, за недружніх обставин, які виникли нині з персами, Я

тішу Себе сподіваннями, що час вилікував рани ваші і заспокоїло від трудів заради слави

російської зброї, і що, за нинішніх обставин, ви не відмовите Мені вступити на той терен, на якому

ви трудилися з таким успіхом. Упевнений, що одного імені вашого достатньо буде, аби підняти

дух війська, вами керованого, залякати ворога, неодноразово вами розгромленого, котрий

насмілюється знову порушити той мир, якому відкрили ви перший шлях подвигами вашими.

Бажаючи, аби відгук ваш був згоден з Моїм очікуванням, перебуваю до вас у прихильності.

Микола.


ВЗЯВСЯ ЗА ПЕРО, з довідки О. Половцева «Котляревський Петро Степанович»

Усе його подальше 26-річне життя (після вимушеної відставки – авт.) пройшло тихо, непомітно, серед постійних фізичних страждань, які він прагнув приховати. У своїй самоті Котляревський

уважно стежив за літературою, яка стосувалася Кавказу, і двічі сам брався за перо: вперше написав

листа редакторові «Російського Інваліда», аби спростувати неправильну, на його думку, характеристику Ленкоранської битви, поміщеної в цьому журналі за 1836 р., а вдруге написав в

1836 р. лист Воєйкову, авторові статті про узяття Ахалкалака, зазначивши, що він недостатньо

оцінив подвиги Гренадерського полку.

...На прохання друзів розповісти про своє життя, завжди відповідав: «Якщо біографія моя ніколи

не вийде – від цього втрати не буде, але один вірний опис військових справ, в яких я брав участь, може принести користь військової молоді».

Він був дуже релігійний і, за відгуками всіх, хто його знав, мав добру, покірливу душу, чуйну до

всього хорошого.

Як бойовий генерал він займає одне з перших місць серед всіх військових діячів XIX ст.


ЖИВИЙ МРЕЦЬ, з біографічного нарису Є. Соханської «Генерал від інфантерії Котляревський»

Доля склалася так, що майбутній герой Кавказу вступив на службу в той самий корпус, який був

сформований безсмертним Суворовим.

...Грузія, колись сильна і славна держава, знемагала тоді від внутрішніх безладів і від нападу

зовнішніх ворогів; вторгнення персидського війська до Тифлісу стало останнім страшним ударом

для країни. Знесилена, виснажена, вона не була в змозі захистити себе від грізного ворога, і цар

Грузії, Георгій XIII, змушений був звернутися до імператора Павла I, просячи його допомоги.

Прохання виконали: 17-й єгерський полк, з чотирма гарматами, одержав наказ, прямо через гори

поспішно йти до Грузії.

...Російське військо зустріли дзвоном і гарматною стріляниною. З тих пір росіяни більше не

залишали за Грузію.

Генерал Лазарєв, як військовий начальник відповідав за спокій і безпеку міста і краю; йому дуже

часто доводилося вести таємні переговори з царем Георгієм і переважно він запрошував для

особистих пояснень з царем свого ад’ютанта Котляревського. Це доводить, як високо цінив 17-

річного хлопця начальник. У тифліських архівах збереглося багато паперів, які стосуються цієї

епохи, написаних жвавою рукою Котляревського.

...Тяжкі рани змусили Петра Степановича Котляревського зійти з терену слави і ушановування.

Він жив майже самітницьки, мовчазно і одноманітно, ...і вражає, як міг він прожити так довго

живим мерцем.


ВІДДАНІСТЬ ОБОВ’ЯЗКУ, з промови преосвященства Гурія на відкритті мавзолея-каплиці П.

Котляревському

Військовий геній цієї людини, її відданість обов’язку, розпорядливість, близьке знайомство із

звичаями і особливостями місцевих жителів, знання краю, своїх і чужих засобів оборони, батьківська дбайливість про людей йому увірених забезпечували Петру Степановичу торжество

над будь-якими, навіть фізичними перешкодами...

Він здійснював неймовірні подвиги, брав, неприступні фортеці, а якось з жменькою сміливців не

лише вистояв, а й розбив, знищив вп’ятнацятеро сильнішу персидську армію, армію добре

озброєну, добре навчену, керовану хоробрим воєначальником і яка, до того ж, мала кращих

європейських офіцерів.

...Щасливий народ, який уміє виховати подібну високу особу! Удвічі він щасливий, якщо уміє

оцінити і заохотити доблесть і заслугу видатних своїх діячів!


ВІЙНА ТЕБЕ НЕ ТІШИТЬ, з поеми О. Пушкіна «Кавказький полонений»

Тебя я воспою, герой!

О Котляревский, бич Кавказа!

Куда ни мчался ты грозой -

Твой ход, как черная зараза,

Губил, ничтожил племена...

Ты днесь покинул саблю мести,

Тебя не радует война;

Скучая миров, в язвах чести,

Вкушаешь праздный покой

И тишину домашних долов...


БУВ ГЛИБОКО ВІРУЮЧОЮ ЛЮДИНОЮ, з інтерв’ю протоієрея С. Ранкова

Свято-Георгієвський храм (у с. Александро-Шультіно Донецької області – авт.) – один з

найстаріших в єпархії. Він закладений1822 року генералом Петром Степановичем Котляревським.

Мабуть, полководець був глибоко віруючою людиною.

У 1829 році, якщо не помиляюся, 10 вересня храм освятили. Ось і вся офіційна інформація, яка у

нас є. Документи знаходяться в Санкт-Петербурзі. А поїздка туди і робота в архіві коштують

дорого.


МОВЧАТИ НЕ ЗБИРАЮСЯ, бувальщина

Якось за обідом Котляревський не погоджувався з розпорядженнями Ртищева; старий генерал

розлютився і сказав, що «молоді генерали мають, найперше, навчитися мовчати перед старшими».

Котляревський відповідав, «що справа йде про порятунок людей і славу російської зброї, і що він

не стане ухильно мовчати там, де треба говорити правду», і додав, що просить

головнокомандуючого звільнити його зовсім від служби. На це Ртищев холоднокровно відзначив, що кожен дворянин має право виходити у відставку, коли побажає. Тим розмова й кінчилася...

Чутка, що Котляревський залишає військо, швидко поширилася табором. Солдати засмутилися, офіцери усвідомлювали наслідки, до яких такий крок призведе.

Генерал Ахвердов пішов до головнокомандуючого і довго пробув з ним. Про що і як вони

говорили невідомо, але, через певний час, Ртищев вийшовши з намету, голосно покликав свого

ординарця, наказав йому їхати до Котляревського і оголосити, що буде у нього до чаю.

Котляревський вийшов назустріч головнокомандуючому, який з справжньою великодушністю, з

сльозами вибачився перед ним, просячи, аби підлеглий не залишав служби.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...