Кедрин Дмитрий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

КЕДРІН Дмитро Борисович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач.

З родини службовців. Батько, Кедрін Б., – рахівник.

Народився 22 січня (4 лютого) 1907 р. в с. Богодухівському руднику Бахмутського повіту

Катеринославської губернії Російської імперії (нині – в межах м. Макіївка Донецької області

України).

Убитий невідомими 18 вересня 1945 р. дорогою з Москви до Черкізова. Похований на

московському Введенському цвинтарі.

Навчався в Катеринославському технікумі залізничного транспорту (1922-1924).

Працював кореспондентом катеринославської газети «Прийдешня зміна» (1924-1930),

літературним співробітником багатотиражки Митищинського вагонного заводу (1931-1943),

кореспондентом фронтової газети «Сокіл Батьківщини» (1943-1944).

Голова катеринославського літературного об’єднання «Молода кузня».

Друкувався в газетах «Зірка», «Прийдешня зміна», «Комсомольська правда», «Правда», журналах

«Мартен», «Червона новина», «Новий світ», «Жовтень», «Молода кузня».

Як літератор дебютував віршем «Я пішов» в журналі « Молода кузня» (1924).

Потім настала черга віршів «Бандит» (1924), «Прохання» (1928), «Лялька» (1932), «Поєдинок»

(1933), «Страждання молодого класика» (1937), «Архітектори» (1938), «Пісня про Олену

Старицю» (1939), драми «Рембрандт» (1940); поем «Дорош Молибога» (1934), «Придане» (1935),

«Кінь», «Весілля» (обидві – 1940).

К. – також автор віршів «Дума», «Міст Катеринослава», «Христос і ливарник», «Двійник»,

«Соловейко», «Загибель Балабоя», «Страта», «Кремль», «Затихле місто», «Сповідь», «Ґаночок»,

«16 жовтня», «Пісня про пана», «Дніпропетровськ», «Серце», «Кров», «Мати».

Перу нашого земляка належить книга «Свідки» (1940).

Драма «Рембрандт» йшла у театрах Іркутська, Красноярська, Москви, Ленінграду, Тарту.

Перекладав М. Рильського, П. Тичину, А. Міцкевича, Ш. Петефі, В. Назора, М. Гафурі, О.

Абешелі, Л. Гіру, С. Неріс, К. Хетагурова, М. Джаліля, Й. Барбаруса.

Будівлю Дніпропетровського залізничного технікуму нині прикрашає меморіальна дошка поета

(1967).

Українською нашого К. перекладав Г. Прокопенко, англійською – У. Мей.

У Донецьку і Дніпропетровську є вулиці, які носять ім’я нашого земляка.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Ф. Сорокін, М. Свєтлов, М. Голодний, В. Казін, А.

Кудрейко-Зеленяк, С. Волотківський, Г. Мусієнко, М. Сосновий, П. Звонкий, П. Тартаковський, І.

Правдін, Г. Бінкін, А. Вульман та ін.

***

УВАЖНО СПОСТЕРІГАТИ

, з життєвого кредо Д. Кедрова

Треба багато і уважно спостерігати...

МЕНЕ НЕ ПУСТЯТЬ, з творчого кредо Д. Кедрова

Бути маленьким я не хочу, а до великих мене не пустять.

ЛІКАР НА ПРІЗВИЩЕ НЕП, з вірша Д. Кедрова «Споруда»

И нынче,

Я слышу,

Стучат молотки

В подвалах –

В столице мышиного царства:

Гранитный больной принимает глотки

Открытого доктором нэпом лекарства.

ОБІРВАНИЙ ЧЕРВОНОАРМІЄЦЬ, з вірша Д. Кедрова «16 жовтня»

Зенитка била около моста.

Гора мешков сползала со скамеек.

И подаянья именем Христа

Просил оборванный красноармеец.

СТРАХІТЛИВІ НОТИ, вірш Д. Кедрова «Глухість»

Война бетховенским пером

Чудовищные ноты пишет.

Ее октав железный гром

Мертвец в гробу – и тот услышит!

Но что за уши мне даны?

Оглохший в громе этих схваток,

Из сей симфонии войны

Я слышу только плач солдаток.

ВІРШІ ВИРІЗНЯЛИСЬ, з замітки «Дмитро Кедрін з Катеринослава» на gorod.dp.ua

Уже перші вірші Д. Кедріна вигідно вирізнялись з усього... Головною умовою друкування була

ідеологічна витриманість творів. Вірші Д. Кедріна не піддавались критиці з цього боку, як, скажімо, непогані поезії А. Вульмана. Але й «ідеологічно витримані» доробки – про Леніна, новий

час, написані в пролетарському дусі, незрівнянно вищі від творінь багатьох початківців-сучасників

Д. Кедріна.

ГОРЬКИЙ СТОРОПІВ, з розвідки Ю. Петруніна «Задуми і звершення»

Відомо, як високо оцінив «Ляльку», яка трапилася йому на очі..., Олексій Максимович Горький.

Коли восени 1932 року на його квартирі відбулася зустріч членів уряду з провідними

письменниками, Горький спеціально послав людину до редакції «Червоної новини» за цим твором

молодого поета. І потім попросив Владимира Луговського, який мав звучний голос: «Прочитай, та