Гаршин Всеволод [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

- Гаршин Всеволод [Справочник-дайджест] 21 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

цікавить й, оскільки воно

близьке моєму серцю, доставляє гарні хвилини...

Мої літературні задуми дуже широкі, і я часто сумніваюся в тому, чи зможу виконати поставлене

завдання.


ХОЧА Б РАЗ ПОДИВИТИСЬ НА ВАС, з листа В. Гаршина Р. Олександровій

30 жовтня 1875 р. Петербург

Висловлюю вам мій телячий захват з нагоди вашого вступу в Музичне товариство. Нарешті ви

якщо не на ногах, так на одній нозі!

Живу я одноманітно, досить нудно, але в повному щиросердечному спокої. Бачити навколо себе

знову всі людські особи, слухати речі, що не приводять щохвилини в роздратування, не

піддаватися небезпеці бути поставленим у становище, коли не залишається нічого більше робити, як застромити виделку в чиєсь товсте черево, – погодьтеся, все це має свої приємності.

Усе б було гарно, якби можна було хоч раз на тиждень подивитися на матінку з Женею, й (навіщо

ховатися?) на вас. Дорожче в мене немає нікого на світі. Коли я бачився з вами останні дні, ...мені

чомусь здавалося, що ви не вирветеся зі Старобільська й засядете на невизначений строк у

трясовині, з якої одне заміжжя вириває повітових панянок. Та і як зазвичай вириває? Вириває, аби

жбурнути в ще бруднішу, глибшу яму, з якої немає вже порятунку.

БОГ ВІДІБРАВ У МЕНЕ РОЗУМ, з листа В. Гаршина І. Полякову

30 березня 1882 р., Юхимівка

Ще на початку 1880 р. я занедужав найстрашнішою з усіх хвороб: бог відняв у мене розум. Майже

рік я знаходився в безнадійному стані, але все-таки вибабрався.


ПРО САМОГУБСТВО Я НЕ ДУМАЮ, з листа В. Гаршина В. Латкіну

29 вересня 1885 р., Петербург

Що це за життя: вічний страх, вічний сором перед близькими людьми, життя яким отруюєш.

…Я ніколи так не хотів померти, як тепер. Про самогубство я, звичайно, не думаю: це була б

остання підлість...


ВИННА, МАБУТЬ, ДРУЖИНА, з листа К. Баранцевича А. Чехову від 29 березня 1888 р.

Тижнів півтора тому я зустрівся з ним (Гаршиним В. – авт. ) на Невському: вигляд він мав

надзвичайно жалюгідний. Він сказав мені, що лікується… і збирається на Кавказ. Ми стали

прощатися. …Він стис мою руку і не випускав, якось особливо зворушливо дивлячись на мене.

Мені стало не зручно. «Прощавайте, прощавайте», – бубонів я. «Так, прощавайте», – сказав він, обняв мене і міцно поцілував.

Мабуть, йому дуже не хотілося їхати з Петербурга, і, мабуть, його тягла дружина, якій

запропонували службу на Кавказі. І ось, точно в день від’їзду, нещасний нічого за краще не

знайшов, як кинутися в просвіт східців.