близьке моєму серцю, доставляє гарні хвилини...
Мої літературні задуми дуже широкі, і я часто сумніваюся в тому, чи зможу виконати поставлене
завдання.
ХОЧА Б РАЗ ПОДИВИТИСЬ НА ВАС, з листа В. Гаршина Р. Олександровій
30 жовтня 1875 р. Петербург
Висловлюю вам мій телячий захват з нагоди вашого вступу в Музичне товариство. Нарешті ви
якщо не на ногах, так на одній нозі!
Живу я одноманітно, досить нудно, але в повному щиросердечному спокої. Бачити навколо себе
знову всі людські особи, слухати речі, що не приводять щохвилини в роздратування, не
піддаватися небезпеці бути поставленим у становище, коли не залишається нічого більше робити, як застромити виделку в чиєсь товсте черево, – погодьтеся, все це має свої приємності.
Усе б було гарно, якби можна було хоч раз на тиждень подивитися на матінку з Женею, й (навіщо
ховатися?) на вас. Дорожче в мене немає нікого на світі. Коли я бачився з вами останні дні, ...мені
чомусь здавалося, що ви не вирветеся зі Старобільська й засядете на невизначений строк у
трясовині, з якої одне заміжжя вириває повітових панянок. Та і як зазвичай вириває? Вириває, аби
жбурнути в ще бруднішу, глибшу яму, з якої немає вже порятунку.
БОГ ВІДІБРАВ У МЕНЕ РОЗУМ, з листа В. Гаршина І. Полякову
30 березня 1882 р., Юхимівка
Ще на початку 1880 р. я занедужав найстрашнішою з усіх хвороб: бог відняв у мене розум. Майже
рік я знаходився в безнадійному стані, але все-таки вибабрався.
ПРО САМОГУБСТВО Я НЕ ДУМАЮ, з листа В. Гаршина В. Латкіну
29 вересня 1885 р., Петербург
Що це за життя: вічний страх, вічний сором перед близькими людьми, життя яким отруюєш.
…Я ніколи так не хотів померти, як тепер. Про самогубство я, звичайно, не думаю: це була б
остання підлість...
ВИННА, МАБУТЬ, ДРУЖИНА, з листа К. Баранцевича А. Чехову від 29 березня 1888 р.
Тижнів півтора тому я зустрівся з ним (Гаршиним В. – авт. ) на Невському: вигляд він мав
надзвичайно жалюгідний. Він сказав мені, що лікується… і збирається на Кавказ. Ми стали
прощатися. …Він стис мою руку і не випускав, якось особливо зворушливо дивлячись на мене.
Мені стало не зручно. «Прощавайте, прощавайте», – бубонів я. «Так, прощавайте», – сказав він, обняв мене і міцно поцілував.
Мабуть, йому дуже не хотілося їхати з Петербурга, і, мабуть, його тягла дружина, якій
запропонували службу на Кавказі. І ось, точно в день від’їзду, нещасний нічого за краще не
знайшов, як кинутися в просвіт східців.
Последние комментарии
7 часов 53 минут назад
8 часов 13 минут назад
8 часов 38 минут назад
8 часов 42 минут назад
18 часов 13 минут назад
18 часов 16 минут назад