Гаршин Всеволод [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

промовила Сашка…

– Мало що... Тому й п’ятірку обіцяю, що холодно!..

– Ви боляче бити будете? – промурмотіла Сашка.

– Ну, що ж, що боляче... а ти витерпи, п’ятірку отримаєш!

Перехожий рушив. Сніг заскрипів. Сашку усе сильніше й сильніше било якесь жорстоке

внутрішнє тремтіння.

– Ви так... хоч п’ятачок дайте...

Перехожий ішов. Сашка хотіла вхопити його за руку, але він замахнувся на неї з такою страшною

злістю, гостро блиснувши опуклими скаженими очима, що вона відскочила. Перехожий пройшов

уже кілька кроків.

– Кава-ер, кава-ер!.. Ну, добре... кава-ер! – самотньо скрикнула Сашка.

Перехожий зупинився й обернувся. Очі його блищали, а обличчя начебто чорніло.

– Ну, – сказав він хрипло і крізь зуби.

Сашка постояла, здивовано і тупо посміхаючись, потім стала нерішуче розстібати кофту

замерзлими, немов чужими, пальцями і чомусь не могла відвести погляду від цього дивного, страшного обличчя зі скляними мертвими очима...

– Ну, ти... швидше, а то ще хтось підійде! – проскрипів перехожий.

Страшенний холод огорнув голу Сашку з усіх боків. Подих перехопило. Гартоване залізо разом

прилипло до всього тіла і, здавалося, почало здирати усю її закляклу та обморожену шкіру.

– Бийте швидше..., – сказала Сашка, повертаючись до нього задом і стукаючи зубами.

Вона стояла зовсім гола, і незвично дивним було це голе маленьке тіло на снігу, посеред

місячного, морозного, нічного поля.

– Ну..., – задихаючись від якогось страшного передчуття, прохрипів він. – Дивися... витримаєш –

п’ять рублів, не витримаєш, скрикнеш – іди до дідька...

– Добре... бийте..., – ледь пробубніли, дрижачи, замерзлі губи в той час, коли все заклякле тіло

Сашки билося, мовби у корчах.

Перехожий зайшов збоку і, раптово піднявши тонкий ціпок, з усієї сили, з тупим і дивним звуком, вдарив Сашку по худому стиснутому заду. Страшний ріжучий біль пронизав тіло до самого мозку, і здавалося, усе – поле, місяць, перехожий, небо, увесь світ, – усе злилося в єдине відчуття

жахаючого ріжучого болю.

– А б..., – зірвався з губ Сашки короткий начебто зляканий звук, і вона пробігла кілька кроків, ссудомлено тримаючись обома руками за місце удару.

– Руки, руки пусти! – задихаючись, крикнув він, бігцем її доганяючи.

Сашка, гарячково стиснувши лікті, відвела руки, і другий удар миттєво обпік її тим же нестерпним

болем. Вона застогнала й упала на карачки. А коли впала, з неймовірною швидкістю, один за

другим на голе тіло посипалися розпечені шматуючі удари, і, кусаючи сніг, Сашка, майже

втративши свідомість, поповзла.

– Де-в’ять! – рахував заливчастий голос, і блискавиця обпікала оголене тіло з кожним новим

мокрим звуком.

Щось начебто репнуло, як морожений качан, і бризнуло на сніг. Сашка звиваючись, мов змія, перекинулася на спину, закривавлюючи сніг, і впалий живіт тьмяно заблищав при місяці гострими

кістами стегон. І в ту ж хвилину якесь неймовірне, гостре, пекуче залізо прорізало її ліві груди, що

тупо підстрибнули.

– Десять! – десь страшенно далеко крикнув хтось, і Сашка знепритомніла. Але відразу ж прийшла

до тями.

– Ну, піднімайся, стерво... одержуй..., – хрипло промовив над нею тремтячий, заливчастий голос. –

А то піду... Ну?..

– …П’ять! – подумала Сашка, і раптом почуття величезної полегшуючої радості охопило її.

Міцно затиснувши золотий у руці, вона бігцем, на тремтячих ногах, рушила до міста. Спідниця

бралася ззаду …роз’ятрювала біль, але Сашка не звертала на це уваги, бо вся істота її була

переповнено світлого і співаючого відчуття щастя – їжі, тепла, спокою, горілки!

– Ще й краще... не холодно! – весело зазначила вона і повернула в завулок, де відразу зблиснули

веселі вогники нічної чайної.

СТРАЖДАЮТЬ РОЗУМНІ, з листа В. Гаршина матері

З одного боку – влада, котра хапає й відправляє в заслання, дивиться на тебе, як на худобину, а не

на людину, з іншого – суспільство, зайняте своїми справами, ставиться з презирством, майже з

ненавистю...

Куди йти, що робити? Підлі ходять на задніх ніжках, дурні лізуть юрбою в нечаївці і до Сибіру, розумні мовчать і страждають. Їм гірше за всіх. Страждання ззовні і всередині. Погано, дорога моя

мамо, на душі...

БЕРУТЬ СУМНІВИ, з листа В. Гаршина О. Герду

Літо 1875 р. Старобільськ

Роблю досить мало; це стосується інститутських занять; взагалі ж сиджу за столом цілий ранок і

списую досить значну кількість паперу. Те, що я пишу, дуже мене