загрузка...
Перескочить к меню

Синегуб Сергей (fb2)

- Синегуб Сергей [Справочник-дайджест] 18K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



СИНЬОГУБ Сергій Силович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, мемуарист. Псевдонім – Вербівчанин.

З дворянської родини. Батько, Синьогуб С., – генерал, учасник російсько-турецької війни 1828

р.

Народився 1 (13) грудня 1851 р. в с. Привіллі Олександрівського повіту Катеринославської

губернії Російської імперії (нині – Криничанський район Дніпропетровської області

України).

Помер 20 жовтня (2 листопада) 1907 в м. Томську Томської губернії Російської імперії (нині –

обласний центр РФ).

Навчався в одній з Мінських гімназій, Петербурзькому технологічному інституті (1871-1872).

Працював вчителем в с. Губин Куток Тверської губернії (нині Тверська область РФ).

Друкувався в «Сибірській газеті», журналі «Російське багатство».

Перу нашого земляка належать збірники «Вірші», «Із-за гратів», поеми-билини «Ілля Муромець»,

«Степан Разін», «Отаман Сидорка», спогади «Нотатки чайковця».

Кращий тюремний поет 1870-х років.

Активний учасник «ходіння в народ». Був заарештований у зв’язку з «процесом 193-х» і понад

чотири роки провів в Петропавловській фортеці під слідством (1873-1878).

Засуджений до 9 років каторжних робіт і довічне поселення в Сибіру. Відбув покарання в Нижньо-

Карійскій в’язниці, після чого направлений до Чити і Томська.

Історія кохання нашого земляка і Л. Чемоданової лягла в основу художнього фільму «Нас вінчали

не в церкві» (1982).

Серед друзів та близьких знайомих С. – Л. Тихомиров, П. Алєксєєв, С. Перовська, П. Баллод, С.

Ковалик, Л. Дейч, І. Мишкін та ін.


***

ЗЛА СИЛА

, з політичного кредо С. Синьогуба

Росії, як сили темної, сили злої, страшаться всі народи.


БУДЯК ПРЕЗИРЛИВИЙ, з вірша С. Синьогуба «Перекотиполе»

Вдоль степи широкой

Катится по воле,

Ветерком гонимо,

Перекати-поле...

И будяк с презреньем

На него взирает,

И полынь печально

Ветвями качает;

Колокольчик звонко

Вслед ему смеется

И от смеха злого

Посинел – трясется...

Даже «сон» дремливый,

Бросив сновиденья,

Смотрит вслед спросонок,

Полон удивленья.

Только незабудка

Кроткая вздыхает,

Перекати-поля

Путь благословляет.

..................................

Не мила мне ваша

Жизнь– дрёма без бою!

Не хочу я смерти,

Не хочу покою!

Жить хочу свободным

В море, на просторе,

С белыми волнами,

С грозной бурей в споре...


ЧИ НЕ БУДЕ ЖИРНО, з поеми С. Синьогуба «Прохання»

Мужики

Государь наш батюшка,

Царь российский, белый!

К тебе прибегаем

C просьбою несмелой

О своих нуждишках

И о многом прочем...


Царь

Говори короче!


Мужики

Доля наша горькая

Да житье бедовое:

Хлеба нет ни крошечки,

Жрем кору сосновую;

Скота много пало,

Земли больно мало,

А оброков много.


Царь

Потерпи, ребята,

Уповай на бога!


Мужики

Все твои чиновники,

Да начальство разное

Нам творят стеснения

Больно безобразные…

Животишки бедные…

Да деньжонки медные

Дочиста обобраны.


Царь

Ну, а недоимки с вас

Скоро будут собраны?


Мужики

Белый царь, российскому

Бедному народу

Дай ты настоящую,

С землею, свободу.

Заживет крестьянство

Вольно, тихо, мирно…


Царь

Не слишком ли, братцы,

Будет это жирно?


Мужики

Если б на последнюю

Просьбу ты склонился,

Если б ты с народом

Властью поделился -

То-то бы веселие

Было на Руси!


Царь

Натко-сь! Выкуси!


ЖАНДАРМИ УВІРВАЛИСЯ ЗНЕНАЦЬКА, з книги С. Синьогуба «Нотатки чайковця»

Раптом, опівночі, в моє бідне житло увірвалася під керівництвом жандармського майора Ремера

зграя жандармів і поліції...

Почався обшук... Хоча ми й прибрали все компрометуюче, проте не тільки не викинули лубковий

ящик з різними брудними папірцями, а й навіть не переглянули їх, оскільки там були, як ми

думали, лише ті папірці, в які крамарі загортали нам ковбасу, оселедці, солоні огірки тощо, які ми

купували собі на обід. А тим часом Лариса за своєї короткозорості, кинула туди при прибиранні

кімнати чернетки двох моїх віршів, написаних олівцем і з поправками, що вказувало принаймні на

те, що автор писав ці вірші тут, на цій квартирі; тут же опинився «твір» Юхима Савостьянова... –

гаряча, пристрасна і дуже сильно написана відозва до робочих ...і написана до того ж – о, жах! –

червоним чорнилом...

Ось це-то відозва разом з моїми украй революційними, написаними начорно віршами... і

потрапили з нашого лубкового ящика до рук жандармів.

ЙОГО ЛЮБИЛИ, зі спогадів Л. Шишко

Він умів заводити знайомства робітниками, умів говорити з ними захоплююче і задушевно. Він

міг жваво і з цікавістю сперечатися з ними цілими годинами про найрізноманітніші предмети; він

проникав в особисту психологію кожного з них і в той же час викликав прихильність до себе

своєю прямотою і щирістю.

Робітники любили його і цінували як вчителя; разом з тим він був поетом і написав дуже

популярну «Думу ткача».

ФІКТИВНЕ ОДРУЖЕННЯ, із збірника «Короткий начерк історії «Народної волі»

Засланець до Сибіру за розповсюдження книг і пропаганду поет Синьогуб детально розповів в

своїх спогадах історію любові. Він викликався поїхати в глухе село під В’яткою, аби визволити

шляхом фіктивного одруження юну дівчину, котра мріяла про свободу і учительство. І поїхав, і

чудово зіграв свою роль, і виніс болісне для нього весілля і незручності, пов’язані з важкою

двозначністю подальших декількох днів, і відвіз врятовану для нового життя Ларису. Лише одне

затьмарювало його гордість своїм вчинком: він закохався в неї, а вимушений був мовчати.

Вслухайтеся в цю логіку, ось його власні слова: «Ніколи б я не зміг заявити Ларі, що я в неї

закоханий до безтями: це було б злочином, посяганням з мого боку на її свободу, оскільки я був її

законний чоловік». І вона кохала його, не сміючи признатися.

І тут все кінчилося як завжди, і якось вони впали в обійми один одному, не в силах більше

виносити штучну муку розділення. А потім, віддавши дитину подрузі, вона виїхала за ним до

Сибіру.

Бувало по-всякому, частіше бувало дуже трагічно, це покоління ретельне і продумано

облаштовувало свою приреченість.


МРІЇ І ДІЙСНІСТЬ, з нарису А. Василенка «Тит Титович і перекотиполе»

Головними дійовими особами в цій історії були місцевий меценат Василь Федорович Мартинов, який відкрив школу для своїх односельців, і перший її вчитель, запрошений з боку, – Сергій Силич

Синьогуб. Між ними виник конфлікт, що мав і особистий характер, проте ще більше за ним було

видно зіткнення двох різних культур.

Мартинов втілював собою провінцію – мужицьку, старообрядницьку Русь... Синьогуб, прибувши з

Петербургу, був здивований рівнем життя місцевих жителів.

...Принаймні коли Синьогуб, котрий отримав дворянське виховання, вперше зіткнувся з

Мартиновим, він звернув увагу на невміння свого працедавця поводитися за столом. Під час

чаювання Василь Федорович не слідував елементарним правилам хорошого тону: сидів в кріслі,

розкривши свій довгополий чорний сюртук, раз по раз витирав пітне лице хусткою. У дворянина

подібна поведінка не могла не викликати, щонайменше, іронічного ставлення. Але Синьогуб

пішов далі: він не злюбив патрона.

...За «Нотатками чайковця» неможливо визначити, від чого йшов в своїй неприязні до Мартинова

вчитель: від абстрактного до конкретного чи навпаки. Іншими словами, йому не подобалися все в

працедавцеві тому, що той розглядався ним як експлуататор... За розповіддю Синьогуба видно, що

Мартинов тягнувся до вчителів і по-своєму намагався завоювати їх пошану, однак ті незмінно

відштовхували його. Скажімо, перше знайомство... Сергій Силич і Лариса сподобалися

Мартинову, а він їм – ні. Не ті манери, мова – «дурна», і взагалі він – «нерозумний куркуль»,

«самодур», «Тит Титович».

Відбувається цікава етична метаморфоза з Синьогубом. Вихований в поняттях честі й чесності, він у відносинах з Титом Титовичем не вважає негожим порушити ці етичні норми. Користуючись

непоінформованістю Мартинова в «зовнішньому знанні», він запросто одурює його. Причому з

гордістю оповідає про це в «Нотатках чайковця»: «я, виписавши ...на зразок картин, глобуса, стоячих великих рахунків, ящиків для арифметики тощо, виписав неабияку кількість книжок для

бібліотеки і включив в список книжки, вельми придатні для пропаганди. Разом з творами

Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Некрасова, Нікітіна, Л. Толстого, деякими подорожами були

виписані «Дідусь Єгор» Цебрікової, «Фабричні розповіді» Голіцинського, «Про землю і про небо»

Іванова, книжки про податі, про військову повинність, розповіді про російську історію, про старе

віче, про Івана Грозного, про поволзьку вольницю тощо. І ми читали селянам багато того, що

зачіпало питання про їх становище, піднімали проблему експлуатації, куркульства, податкового

тягаря, про те, що порядки на Русі не на праві грунтуються».

...Синьогуб пропрацював в Рубиному Куті менше року, оскільки зустріч культур звиродніла в

особисті чвари, підтвердивши ще раз стару істину про те, що від великого до смішного – один

крок. Сергій Силич, котрий мріяв про «щось прекрасне», збирав плітки про особисте життя Василя

Федоровича, а той, прийшовши до висновку, що ним – мужиком – нехтують, став підкреслено

грубо висловлювати своє презирство до вчителька, що з’явився до школи у п’яному стані.




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...