Синельников Кирилл [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

СИНЕЛЬНИКОВ Кирило Дмитрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Фізик. Першим на теренах СРСР розщепив атомне ядро штучно прискореними протонами (1932).

Винахідник пастки з просторово-періодичним магнітним полем. У фізиці існує наковий термін

«пастка Синельникова».

З міщанської родини.

Народився 29 травня 1901 р. в м. Павлограді Павлоградського повіту Катеринославської губернії

Російської імперії (нині – Дніпропетровська область України).

Помер 16 жовтня 1966 р. в м. Харкові СРСР (нині – адміністративний центр однойменної області

України). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив Кримський університет (1923).

Був науковим співробітником Ленінградського фізико-технічного інституту (1924-1928),

британської лабораторії Е. Резерфорда (1928-1930), завідуючим відділом (1930-1944), директором

(1944-1965) Харківського фізико-технічного інституту.

Академік академії наук УРСР (1948).

Спеціалізувався з проблем ядерної фізики, фізики плазми і керованого термоядерного синтезу, фізики і техніки прискорювачів, фізичної і електронної оптики, фізики і техніки вакууму,

фізичного матеріалознавства, фізики діелектриків і напівпровідників.

Наш земляк розробив перші на теренах СРСР дифузійні масляні насоси (1938-1941); був

ініціатором застосування глибокого вакууму для створення нових матеріалів з високими фізико-

хімічними характеристиками; запропонував метод вакуумної дистиляції, вперше використаний

для очищення берилію (1950-1952).

Спільно з А. К. Вальтером, О. І. Лейпунським і Г. Д. Латишевим розщепив ядро атома літію

протонами, прискореними до 300 – 400 кеВ (1932); з А. К. Вальтером побудував найбільший тоді в

Європі електростатичний прискорювач на 3,5 меВ (1937); з В. Є Івановим вперше побудував

вакуумні прокатні стани і провів дослідження з плющення берилію, цирконію, урану та інших

металів; з В. Ф. Зеленським відкрив радіаційне зростання урану (поч. 50-х).

Друкувався в журналах «Радянська фізика», «Журнал теоретичної фізики».

Всього перу нашого земляка належить близько 200 наукових праць.

За видатні досягнення в області фізики академія наук УРСР заснувала премію ім. К. Д.

Синельникова (1975).

Серед друзів та близьких знайомих С. – І. Курчатов, В. Супруненко, Д. Кокрофт, В. Іванов, Г.

Гамов, Д. Улезко, П. Капіца, В. Зеленський, А. Вальтер, Я. Файнберг, В. Толок, Г. Мілютін, А.

Ямницький, І. Гришаєв, О. Лейпунський, В. Амоненко, В. Падалка, Г. Латишев та ін.

***

ЦЕ МОЯ ПРОФЕСІЯ,

з наукового кредо К. Синельникова

Двадцяте століття створило нову професію для ученого-фізика – професію організатора науки. Це

моя професія.

ПЕРЕВЕРШИЛИ ВЕСЬ СВІТ, з виступу К. Синельникова на загальних зборах евакуйованого до

Алма-Ати УФТІ в травні 1943 р.

Мій 20-річний досвід наукової роботи показав, що з прикладних робіт виходить толк в більшості

випадків тоді, коли вони витікають з фундаментальних.

Адже наші насоси, котрі перевершили кращі англійські, французькі, німецькі, американські, наші

ММ-40 і ММ-1000, виробництво яких ми почали в масовому масштабі і перехід на які одного з

наших найбільших електровакуумних заводів повинен був бути проведений до осені 1941 р. (лише

війна завадила), хіба їх розробка не витікала з фундаментальної тематики нашої лабораторії?

СРСР ПЕРЕБУВАВ НА МЕЖІ КРАХУ, з доповіді К. Синельникова на Ученій раді ХФТІ від 6

квітня 1964 р.

У 1946 році я дізнався, що Радянський Союз знаходиться на краю повного краху в сенсі вакуумної

техніки. Дійсно, були у нас в час і після війни різні пристрої магнітної сепарації і дифузійні

камери відкачувалися насосами, скопійованими із старих насосів Лейбольда з малими

швидкостями.

Я обіцяв, що через рік ми дамо насоси, які забезпечуватимуть продуктивність до 40000 л/с. І це

зобов’язання ми виконали, тому що базувалися на досвіді вже накопиченому в моїй лабораторії...

Протягом короткого часу вдалося розробити низку насосів, які лягли в основу нашої вакуумної

промисловості.

Наш інститут став місцем, куди їздили подивитися великі вакуумні установки. Те, що до війни

здавалося неможливим, здійснилося саме завдяки могутній вакуумній техніці...

ПРИГОЛОМШЛИВИЙ РЕЗУЛЬТАТ, зі спогадів Д. Улезко

Якось Кирило Дмитрович Синельников висловив побажання, щоб я спробував себе в сфері

вакуумної техніки. Я відповів, що я механік, мовляв, куди мені сунутися в таку тонку справу. К. Д.

наполягав. Довелося погодитися.

Незабаром, на рік раніше, ніж у Хікмена в Америці, були з’ясовані умови, котрі визначають

межові значення вакууму, що досягаються дифузійними насосами.

На той час (1938 рік) отриманий результат був приголомшливим.

ХАРКІВ’ЯНИ ВРЯТУВАЛИ КУРЧАТОВА, зі спогадів І. Головіна

Ігор Васильович Курчатов розробив з К. Д. Синельниковим програму його участі в урановій

проблемі. Первинним завданням була участь в спорудженні у Курчатова циклотрона для

отримання перших індикаторних кількостей плутонію. К. Д. мав в УФТІ перш за все допомогти

створенням необхідних високовакуумних насосів. Потім, відновивши електростатичний

прискорювач Ван-Граафа, провести вимірювання ядерних констант, важливих для реакцій

ділення.

Вже до осені 1944 року ним разом з А. Н. Ямницьким було виготовлено два дифузійні насоси із

швидкістю відкачування по 1000 л/с і після випробувань відвезені до І. В. Курчатова в

лабораторію №2. Це дозволило останньому вже в кінці 1944 року задіяти циклотрон і почати

накопичувати з його допомогою плутоній.

ТАЛАНОВИТИЙ ОРГАНІЗАТОР, зі спогадів Г. Ніколаєва

К. Д. Синельников вирішив (ще до війни) створити в інституті нову вакуумно-технічну базу, яка б

задовольняла потреби передової науки. Це було сміливим рішенням, оскільки довелося починати з

нуля. Але К. Д. був талановитий, енергійний і умів запалювати людей.

...Два насоси по 40000 л/с були встановлені на новому синхрофазотроні в Дубні. На ньому 19

грудня 1949 р. були одержані вперше в світі пучки дейтронів з енергією 280 млн. електрон-вольт.

...Високий вакуум – необхідна умова проведення досліджень в різних областях сучасної фізики.

Це зрозумів К. Д. Синельников ще на зорі своєї діяльності. Його величезна заслуга, разом зі всім

іншим, полягає в створенні в інституті (а до певної міри і в країні) першокласних вакуумної науки

і вакуумної техніки.

ПРОГРАМУ ЗГОРНУЛИ, з огляду В. Гаташ «Фізика з грифом «Цілком таємно»

«Лабораторія №1. Ядерна фізика в Україні» – так називається книга доктора фізико-математичних

наук, професора Юрія Ранюка. ...Попри суттєвий внесок наших співвітчизників у ядерну фізику, повна історія розвитку цієї науки в Україні досі по суті не написана.

...У 1943 р. в СРСР у рамках реалізації атомного проекту було вирішено створити ланцюжок із

декількох секретних організацій, названих лабораторіями. Лабораторію №2 очолив Ігор Курчатов.

Лабораторію №4 – Фрідріх Ланге. Лабораторію №1 створили 1946 року на базі довоєнного УФТІ

на чолі з Кирилом Синельниковим.

Першочерговим завданням лабораторії №1 було вимірювання так званих ядерних констант,

вивчення взаємодії нейтронів з атомним ядром урану, плутонію і торію, а також інших

характеристик ядерних реакцій, необхідних для розрахунків критичних мас й інших характеристик

реакторів і бомб. Замовлення на виміри ядерних констант приходили з багатьох інститутів, і

лабораторія працювала з великою напругою. Природно, отримані дані вважалися секретними і не

публікувалися.

...«Серцем» ЗУ (зенітної установки) мав бути потужний пришвидшувач протонів, розробку якого

доручили харківським фізикам на чолі з Кирилом Синельниковим. Ця програма стала головною в

інституті, вона добре фінансувалася, до неї було прикуто увагу керівництва. Інститутські

теоретики швидко розібралися в сутності проблеми, провели необхідні розрахунки і видали їх

проектувальникам. Вже 1949 року в лабораторії №1 був готовий ескізний проект зенітного

пришвидшувача, а 1951-го – запущено модуль установки у вигляді протонного пришвидшувача на

енергію 20 Ме. Щоправда, як виявилося, протонний пучок не міг подолати прошарок повітря, він

просто не був здатний досягти літаків або ракет і тим більше завдати їм шкоди. Ідея могла б

спрацювати хіба що у разі базування пришвидшувача в космосі, у безповітряному просторі.

Програму згорнули.

Лабораторія №1 офіційно перестала існувати наприкінці 50-х років. З ініціативи Кирила

Синельникова в інституті відкрили два нові напрями: матеріали для реакторобудування і фізика

плазми та керованого термоядерного синтезу.

…Харків’яни відновили історичну справедливість – на честь 70-річчя розщеплення ядра перед

входом у головний будинок Національного наукового центру «ХФТІ» у П’ятихатках відкрито

пам’ятний знак.

Книга Юрія Ранюка теж є своєрідним пам’ятником ядерній фізиці.

АРХІВИ, НА ЖАЛЬ, ЗГОРІЛИ, з дослідження Ю. Ранюка і О. Шевченко «Розщеплення

атомного ядра»

Коли Капиця, домовляючись з Резерфордом про зарахування до Кевендишської лабораторії ще

одного практиканта з Росії, запитав, якi для цього потрiбно надiслати документи, Резерфорд

відповів: «Нехай надiшле фотокартку». Вона ...Резерфорду сподобалася i Синельникова було

прийнято.

...16 травня 1928 року уряд України прийняв рiшення про заснування Українського фiзико-

технiчного iнституту (УФТI) i вже в травнi 1929 року той голосно, на весь свiт, заявив про себе

проведенням у Харковi першої Всесоюзної конференцiї з теоретичної фiзики.

На момент створення УФТI в Радянському Союзi не було iнституту чи бодай лабораторiї, де б

цiлеспрямовано займались ядерно-фiзичними дослідженнями. Не планувались цi дослiдження i в

УФТI, який, створювався як чисто крiогенний заклад. I ось наприкiнцi лiта 1931 року в iнститутi розпочалася пiдготовка експерименту з розщеплення атомного ядра штучно прискореними

протонами. Мова – про той самий експеримент, пiдготовка якого вже велася в Кебриджi.

Один з учасникiв майбутнього експерименту – Кирило Синельников, який прибув до Харкова 2

червня 1930 року, перед цим два роки провiвши в Кевендишськiй лабораторiї. Поза сумнiвом, вiн

уважно слiдкував за ходом пiдготовки дослiду Кокрофта i Уолтона, iнiцiйованого його другом

Гамовим, котрий впродовж року також знаходився в Кембриджi.

Чому цей напрямок було започатковано в УФТI саме в серпнi 1931 року? На жаль, архiви

iнституту згорiли пiд час вiйни...

НАВІЩО ФІЗИКОВІ ПАРТКВИТОК, з листа А. Вальтера К. Синельникову від 19 вересня 1962

р.

Ми були прийняті міністром Вищ. освіти Ю. Даденковим... Говорив він і про те, що в поданій

ХДУ і ФТІ доповідній записці, на його думку, надмірно роздуті проблемні і спеціальні

лабораторії, що дуже здорожує все господарство.

...Повернулися до Харкова сьогодні. На жаль, відсутній ректор – Лаврушин (у відпустці) і

проректор – Махинько (виїхав на конференцію до Москви). З Терещенком вести справу не

хочеться. По цьому почекаю декілька днів на повернення Махинько.

М. б. до цього поговоримо з секретарем ПК ХДУ. Треба переконати. що безпартійність і

відсутність ступеня у Жори Мілютіна «окупаються» іншими його достоїнствами.

РОСІЙСЬКІ РЕВНОЩІ І НЕПОРЯДНІСТЬ, з розвідки В. Когана, Ю. Ранюка і В. Шулаєва «До

історії вітчизняної вакуумної техніки»

2001-й рік був знаменний для харківських вакуумників. Вони відзначили:

– 100-річчя з дня народження і 35-летие з дня смерті фундатора Харківської наукової школи

вакуумної фізики, техніки і технології академіка Кирила Дмитровича Синельникова;

– 95-річчя з дня народження фундатора Харківської наукової школи криогенного вакууму

академіка Бориса Георгійовича Лазарєва.

Вони були не лише засновниками цих наукових шкіл, але й першими розробниками вітчизняних

дифузійних паромасляних насосів, у тому числі й великої продуктивності (К. Д. Синельников,

1936-1941) і перших у світі криогенних насосів (Б. Г. Лазарєв, 1945-1950).

Цей 2001-й рік також «знаменний» для харківських вакуумників ще й тим, що вийшла в світ книга

В. П. Борисова «Вакуум: від натурфілософії до дифузійного насоса» (Москва, 2001), в якій...

повністю проігноровано внесок харківських учених у розвиток вакуумної фізики, вакуумної

техніки і вакуумних технологій.