Неменов Леонид [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

ДОБРЕ ВИДНО, з книги П. Асташенкова «Курчатов»

Крихітний кабінет Ігоря Васильовича був на другому поверсі. Як правило, Курчатов працював

допізна. І чим пізніше було, тим частіше заходив до нього Нємєнов з запитанням:

– Чи не пора, Ігорю Васильовичу, закруглюватися?

– Що це ти так про моє здоров’я турбуєшся? – дивувався Курчатов.

Якось Нємєнов не витримав і зізнався:

– Та я сплю на твоєму столі. Більше поки ніде...

Ігор Васильович від душі розреготався і надалі, йдучи, завжди говорив Леоніду Михайловичеві:

– Ліжко готове!

Правда, це тривало недовго. Незабаром Нємєнов одержав номер в готелі «Москва». Номер

виявився комфортабельним, і тепер уже до нього приходили прийняти ванну друзі, зокрема Ігор

Васильович. Зустрічаючи його, Леонід Михайлович, повторюючи інтонацію Курчатова, говорив:

– Лазня готова!

...Викликав Нємєнова.

– Комусь треба їхати до обложеного Ленінграда, – сказав Курчатов, як завжди присуваючи до себе

товсту книгу, яка слугувала йому для запису розпоряджень. – Краще, якщо поїдеш ти. Треба

вивезти звідти все, що може стати в нагоді при спорудженні циклотрона...

На прощання, міцно стискаючи руку, попрохав:

– Послухай, забіжи на Лісовий проспект, подивися, як там моя квартира...

...У кабінеті Курчатова пролунав дзвінок. На дроті – Нємєнов.

– Ігорю Васильовичу, доповідаю: все ціле. Понад те, ...знайшов електромагніт на заводі

«Електросила».

– Дуже добре, – відгукнувся Курчатов, – тільки не забудь укрити все від обстрілу, бирки повісь.

Визнач можливість відправки до Москви.

– Зроблю, – запевнив Нємєнов. – Тепер з приводу твого доручення. Був на Лісовому. – Він зробив

хвилинну паузу, мабуть роздумуючи, як краще передати, що будинок постраждав. – Не довелося

навіть підніматися на поверх; все з вулиці добре видно...

РОЗІГРАВ ВИДАТНИХ, з статті А. Чудновського «Пам’яті Я. І. Френкеля»

Мені довелося бути свідком одного з фокусів, продемонстрованих загальним улюбленцем, дуже

веселим Бубою (так називали Леоніда Михайловича Нємєнова всі його товариші).

Проходячи якось коридором третього поверху Фізтеху, я побачив живописну групу в складі А. Ф.

Іоффе, Я. І. Френкеля, Л. А. Арцимовича і самого Буби. Обговорювалося питання про те, чому

електрична лампочка, яка висить на дроті, прикріпленому до стелі, гойдається мов затухаючий

маятник. Кожен пропонував своє пояснення.

Гарячу участь в дискусії брав Яків Ілліч, котрий висунув цілу теорію спостережуваного ефекту. На

його думку, коливання визначалися силою працюючих унизу двигунів. Залишалося, правда,

незрозумілим, чому, якщо двигуни працюють безперервно, швидко затухає амплітуда гойдання.

І тут Леонід Михайлович зізнався, що розіграв комедію. Проходячи незадовго до цього

коридором, він підстрибнув і штовхнув лампочку, вирішивши вислухати думки видатних фізиків

щодо ситуації.

Всі весело сміялися – і найголосніше автор теорії, сам Яків Ілліч. Гумористична колізія

посилювалася тим, що лише за рекордного (у середовищі фізтехівців) зросту Буби і за його

чудових спортивних здібностях можна було здійснити такий підскік, враховуючи високу стеля

коридору.