загрузка...
Перескочить к меню

Мунштейн Леонид (fb2)

файл не оценён - Мунштейн Леонид [Справочник-дайджест] 19K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



МУНШТЕЙН Леонід Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, драматург, перекладач, видавець. Псевдоніми – Л. Монд, Джовані Вентура, Л. Московський, Пілад, Фельзер, Ельмонд, Г. Чотирнадцятий, Два П’єро, Lolo.

З купецької родини.

Народився 31 грудня 1866 р. (12 січня 1867) в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м.

Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 6 серпня 1947 р. в м. Ніцці (Франція).

Навчався в Катеринославській (до 1880), закінчив другу Київську гімназію (1880-1886), юридичний факультет Київського університету св. Володимира (1886-1891). Слухав лекції на

історико-філологічному факультеті Московського університету (1892).

Працював фейлетоністом газети «Новини дня» (1894-1905), журналу «Сигнал» (1905-1907), співвидавцем і співредактором журналу «Рампа» (1908), видавцем і редактором журналу «Рампа і

життя» (1909-1918), художнім керівником російського театру «Маски» в Італії (1923-1925).

Член Товариства діячів періодичної преси і літератури (1911).

Друкувався в газетах «Київське слово», «Відродження», «Чортова перечниця», «Ранок Росії»,

«Наше слово», «Сьогодні», «Вечірня зоря», «Новини дня», «Ранок свободи», «Сучасне слово»,

«Зоря», журналах «Сигнал», «Сім’я», «Стріли», «Рампа і життя», «Грім, «Сполохи», «Світ»,

«Сатирикон», «Заклепка», «Ілюстрована Росія».

Як літератор дебютував в газеті «Зоря» віршем «Осінь» (1886).

Потім настала черга «Щоденника мічмана Дірки» (1888), роману-фейлетону в віршах «Онєгін

наших днів» (1896), п’єс «Друкарська помилка» (1900), «Святе мистецтво» (1901), «Вічне свято»

(1903), «О дванадцятій ночами» (1917), «Катерина II» (1918).

Наш земляк – автор книг «Про чорта лисого і всіх його прісних. Кінець червоної казки» (1922),

«Пил Москви. Лірика і сатири» (1931), «Жреці і жриці мистецтва» (1910-1912), Перекладав Л. Фульда, О. Блюменталя, М. Замакоїса, Г. Вида.

Вірш Л. Мунштейна «В напівсні», покладений на музику А. Аренським, став класичним

романсом, який виконують і нині.

Більшовицької революції наш земляк не сприйняв, відповівши на неї еміграцією (1918).

Серед друзів та близьких знайомих М. – О. Толстой, І. Бунін, Ф. Шаляпін, В. Брюсов, В.

Дорошевич, І. Василевський, М. Єрмолова, М. Кропивницький, О. Плещеєв, Є. Рощіна-Інсарова, Ф. Корш та ін.


***

РОСІЙСЬКИЙ КОЛОРИТ, з життєвого кредо Л. Мунштейна

Это русский колорит:/ На Руси уж так ведется,/ Что зарезанный острит,/ А повешенный смеется.

НЕ ВІР, романс Л. Мунштейна «Вогонь кохання»

Огонь любви, святых стремлений

Давно погас в моей груди…

Минувших грёз, былых видений

Не жди, не жди!

Пускай заглохнут струны лиры:

Её не слушают теперь.

В своих богов, в свои кумиры

Не верь, не верь!

Взгляни: печально догорая,

Дрожат последние огни…

Ты на земле не сыщешь рая –

Усни, усни!

БОЮСЬ ПЕРЕДВИБОРЧОЇ ТРИВОГИ, з вірша Л. Мунштейна «Dolce far niente»

Лежу под елью распростертый,

Без «вольных» дум.

Не занят думою четвертой

Усталый ум.

Я – гражданин. Плачу налоги…

Но – дремлет Русь! –

На избирательские дроги

Я не взберусь! –

Зови меня абсентеистом —

Я заслужил!

Но на былом пути тернистом

Лишился сил.

Три раза к урнам я влачился,

Был дико-смел.

(Теперь я думать разучился

И – онемел).

Внимал, что пели патриоты,

Горел, кипел.

(Читал длиннейшие отчеты

И – отупел).

Я обыватель средней пробы, –

Я дачку снял.

Для дерзких слов, для честной злобы

Я слишком вял.

Нет! В избиратели не мечу…

Пусть ропщет «Речь» –

Не брошусь больше с правым в сечу!

Заржавел меч…

Страшусь предвыборной тревоги…

Прости, о Русь! –

На избирательские дроги

Я не взберусь!


СВЯТ НЕ БАЧИВ, автоепіграма Л. Мунштейна

Рок, легкомысленный проказник,

Тебя бессовестно обидел:

Ты написал свой «Вечный праздник» –

И больше праздников не видел!


НЕ ЦУРАВСЯ ВИТОНЧНОСТІ, зі спогадів П. Пільського

Особливою позитивною якістю легких віршів Лоло, що іскрилися злободенністю, була рідкісна в

цій сфері риса – ліричність, огорнута ніжним серпанком смутку…

Найбільша його сміливість полягала в тому, що він не боявся витонченості.


РЕВОЛЮЦІЮ ЗУСТРІВ СКЕПТИЧНО, з статті «Забутий сміх Lolo» в альманасі «Єгупець»

В кінці ХIХ і особливо на початку ХХ століття в Росії з’явилася плеяда талановитих поетів-

сатириків, які прийшли в літературу немов за покликом згори, аби висміяти загибель імперії.

Серед поетів, що об’єдналися навколо журналу «Сатирикон» або «сатириконствуючих» за його

межами, далеко не останнім був Леонід Григорович Мунштейн.

Lolo (Л. Г. Мунштейн) ще студентом почав друкувати свої вірші і фейлетони в київських газетах, потім в московських, де з 1894 року за десять років опублікував понад тисячу (!) сатиричних і

гумористичних творів – тоді-то і прийшла до нього всеросійська популярність.

У 1906 р. в Києві він на прохання Ф. І. Шаляпіна передав виторг за концерт на потреби революції.

Власті довідалися, і це призвело до втечі Lolo з Києва.

Постійна рубрика Lolo, сатирика й гумориста – література і театр, письменники і актори.

Гуморески, фейлетони, епіграми і пародії з незвичайною легкістю народжувалися з-під його пера.

Валерій Брюсов, вдячний читач Lolo, захоплювався: «Писати щодня і давати нешаблонні вірші –

це тяжка справа».

Lolo-Мунштейн став одним з видних видавничих і театральних діячів.

Революцію він зустрів більш ніж скептично. Про себе колишнього згадував: И я, как все, считал священной

Одну лишь книгу «Капитал»,

И я на лире вдохновенно

О Революции бряцал.

Тепер він побачив, що оспівана ним революція обдурила всі його очікування:

Дети! Кончивши вузы с дипломом,

Не старайтесь встречаться с наркомом.

Знайте: тот, кто сегодня нарком,

Может завтра расстаться с пайком,

Может быть уничтожен тайком…

У кінці 1918 року Lolo відправився в еміграцію, по дорозі знову опинився в Києві, співробітничав

в «Дідьковій перечниці» І. М. Василевського (Не-Букви) і з 1925 року оселився в Ніцці. Не було, здається, в Європі такого російського емігрантського видання, де б не брав участь Lolo.

Останніми роками, особливо після смерті дружини, він відійшов від літератури.


ГОРЬКИЙ ПОМСТИВСЯ, з кореспонденції М. Колбуна «Повернені із забуття»

Самого лише кинутого в обличчя Максиму Горькому поетичного звинувачення в тому, що цей

корифей «взяв участь у звіриному концерті» тодішніх можновладців, засуджуючи на смерть

побратимів по перу, достатньо аби підняти із забуття ім’я емігранта Лоло, псевдонім, за яким

відомий свого часу драматург Леонід Мунштейн.


ЇХАЛИ ТЕПЛУШКОЮ, з розвідки М. Рибакова «Оперета – мій кумир (з історії оперети у

Києві)»

Влада чинила усілякі перешкоди до виїзду театру «Летюча миша» М. Балієва з Москви до Києва.

Довелося Балієву вибиратися конспіративно і без колективу. На якійсь із станцій його обшукали

червоноармійці і відібрали 20 тис. руб., залишивши йому 500 і заявивши, що цього досить. Балієв

одержав «розписку»: «Взято у товариша Балієва двадцать тисяч рублів. Малишев».

Редактор журналу «Рампа і життя» Lolo (Л. Г. Мунштейн ) з дружиною – актрисою Ільнарською

чергували на московському вокзалі, чекаючи посадки, протягом п’яти днів. Десять днів їхали в

теплушці, на кордоні були затримані на дві доби. …По дорозі з них знущалися і вчиняли обшук

сім разів.

Режисер О. О. Брянський, що приїхав з дружиною та сином з Москви до Києва, розповідав:

«Доводилося багато йти пішки, ночувати під відкритим небом, мало не силою відбиватися від

грабіжників-червоноармійців, що діяли поодинці і зграями». Московський голод помітно відбився

на ньому. Всі, хто знав його огрядну постать, не впізнавали його. «Я так схуд, що мені якраз варто

повернутися на сцену на амплуа простаків – говорив Брянський. І сміючись додавав – скільки

грошей я витратив на щорічні поїздки до Марієнбаду, а тут за три місяці черевце, як рукою зняло».

Проте ніякі перешкоди не могли зупинити людський потік, що ринув із більшовицького «раю» до

Києва. За даними київської газети «Столичний голос» від 25.01.1919 у місті 1917 р. проживало

467703 чол., а наприкінці 1918-го – до 600 тисяч. І це за відсутності домобудування.

…Встановлення в Києві влади більшовиків (лютий-серпень 1919) не змінило режисерсько-

акторського складу і репертуару – класичної оперети. Однією з найбільш цікавих постановок була

так звана «історична оперета» «Катерина ІІ», що мала свою історію.

Оперета (лібрето Теффі і Lolo (Л. Г. Мунштейн ) вперше була поставлена у Москві в 1917 році.

Автори, що втекли до Києва у 1918 році, привезли лібрето із собою. Права поставити оперету у

Києві домагалися три театри: Оперний, Музичної комедії і «Летюча миша». Але тоді київський

глядач так і не побачив «Катерину ІІ». Це було здійснено у театрі «Музична комедія» 2 квітня

1919 року.

Театр працював кілька місяців і припинив роботу у зв’язку з наступом денікінців.

…У 1922 році Київська «Губполітпросвіта» вирішила: «Оперету як форму сценічного мистецтва

вважати шкідливою і неприпустимою». Отже, не тільки театри, а й оперета як мистецький жанр

були заборонені і на довгі роки залишили театральні підмостки Києва.

Лише через 14 років після закриття театру оперети і через 12 – після заборони оперети як жанру, в

грудні 1934-го (після переведення столиці з Харкова до Києва) в місті був заснований театр

оперети. Перша його вистава «Летюча миша» Й. Штрауса відбулася 11 січня 1935 р.


ЦЬКУВАЛИ І ЗА КОРДОНОМ, з «Грасського щоденника» Г. Кузнєцової

Подружжя Лоло, як ми і очікували, весь сніданок проговорили про підлість якогось Колишко-

Ізраїльсона, котрий цькував його весь останній час в своїй газетці, і прагнув знайти підтримку у І.

О., що добросердно їв і заспокоював нещасного Лоло, якому стан серця не дозволяв ні їсти, ні

пити.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...