Могилевский Феодосий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

МОГИЛЕВСЬКИЙ Феодосій Никифорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. У чернецтві – Микола (1904). Зарахований до лику святих Російською Православною

Церквою (2000).

З родини священика. Батько, Могилевський Н., – дяк.

Народився 27 березня (9 квітня) 1877 р. в с. Комісарівці Верхньодніпровського повіту

Катеринославської губернії (нині – П’ятихатський район Дніпропетровської області України).

Помер 25 жовтня 1955 р. в г. Алма-Аті Казахської РСР СРСР (нині – Республіка Казахстан).

Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив Катеринославське духовне училище (1887-1893), Катеринославську духовну семінарію

(1893-1900), Московську духовну академію (1907-1911).

Був учителем церковнопарафіяльної школи (1900-1902), послушником (1903-1905), ієромонахом

(1905-1909) Нілової пустелі Тверської єпархії, помічником інспектора Московської духовної

академії (1911-1912), інспектором Полтавської (1912-1913) та Чернігівської (1913-1916) духовних

семінарій, архімандритом-настоятелем іркутських Княжо-Володимирського монастиря і

завідуючим учительської місіонерської школи (1916-1917), ректором Чернігівської духовної

семінарії (1917-1919), єпископом Стародубським, вікарієм Чернігівської єпархії (1919-1920),

єпископом Сосницьким, вікарієм Сосницької єпархії (1920-1922), єпископом Каширським,

вікарієм Тульської єпархії (1923-1925), єпископом Орловським (1927-1931), настоятелем

Вознесенської громади м. Челкара Казахської РСР (1942-1945), архієпископом (1945-1955) і

митрополитом (1955) Алма-Атинським і Казахстанським.

Нагороджений хрестом на клобук (1947).

Наш земляк – автор доробків «Вчення аскетів про пристрасті» (1911), «Стриманість – переможна

пісня чистоти», «Голос Церкви».

Вперше М. заарештований за те, що він священик, і засуджений до двох років ув’язнення (1925-

1927); вдруге – «за контрреволюційну діяльність» і засуджений до 5 років позбавлення волі з

відбуттям покарання спочатку в Мордовії, потім – Алатирі і, нарешті, Сарові (1932-1937); втретє –

як «церковний рецидивіст» і запроторений спочатку до Саратовської в’язниці, а потім засланий до

Актюбинської області Казахської РСР (1941-1945).

Реабілітований (1989).

День пам’яті – 25 жовтня.

Серед друзів та близьких знайомих М. – І. Дубакін, С. Страгородський, П. Кедров, К. Смирнов, Ф.

Поздєєвський, І. Доброславін, А. Синіцин, Д. Млодзяновський, І. Виноградов, С. Івановський, А.

Батаєв, В. Фомушкіна, І. Носик та ін.

***

НАДМІРНОСТІ РОБЛЯТЬ ЖОРСТОКИМ,

з життєвого кредо Ф. Могилевського

Життя, пересичене благами земними, приводить до скаменіння серця, до охолодження любові до

Бога, до ближнього. Людина від надмірностей стає жорстокою, вона не розуміє чужого горя, чужої

біди.

ВИХОВУВАЛИСЯ МИ СТРОГІСТЮ, ПРАЦЕЮ І ЛЮБОВ’Ю, зі спогадів Ф. Могилевського

Батько у нас був строгий, дуже вимогливим до порядку і виконання заданих нам робіт. Він не

визнавав ніяких об’єктивних причин і та робота, яка нам доручалася, повинна була виконуватися в

строк і сумлінно. Сім’я у нас була велика, платня у батька-псаломщика – маленька. Тому нам

доводилося працювати і в полі, і на городі, і в будинку.

Батькові треба було всіх нагодувати, одягнути, взути і вивчити. Ніхто в нашій сім’ї без освіти не

залишився. Батько знав безліч прислів’їв і приказок, але над всіма надавав перевагу одній: «На все

свій час».

...Мама наша була сама любов. Вона ніколи не кричала на нас, а якщо ми провинимося, що,

звичайно, бувало, то вона подивиться так тужливо, що стане жахливо соромно. І відразу ж даєш

собі слово ніколи не кривдити її, не доставляти їй нічого неприємного. Вона розуміла, що

живеться нам нелегко, але не могла полегшити важкого життя і лише своєю любов’ю ніби знімала

з нас втому. Одне її ласкаве слово було більше за будь-яку нагороду.

...Довгими зимовими вечорами забирала нас бабуся Пелагія на піч і починалися нескінченні

розповіді про святих догідників Божих. Бабуся була майже безграмотна, проте вона з вражаючою

точністю знала житія багатьох святих...

Розповідала вона дуже барвисто, не книжковою, а простою, народною мовою, так, як ці

оповідання перетравлювалися в її свідомості. Розповіді бабусі ми запам’ятовували набагато краще,

ніж те, що нам, бувало, задавали по книзі. Ми настільки ясно уявляли все навколишнє оточення, в

якому той чи інший подвижник або мученик здійснював свій подвиг, його