Мизко Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

МІЗКО Микола Дмитрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Перекладач, критик, бібліограф. Криптонім – Н. М.

З дворянської родини.

Народився 13 (25) травня 1818 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ,

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 27 травня (8 червня) 1881 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Закінчив Катеринославську гімназію (1828-1833), здав екзамен за курс словесного факультету

Харківського університету (1838).

Був канцеляристом низки катеринославських установ (1833-1838), редактором газети

«Катеринославські губернські відомості» (1845-1847), піклувальником арештантської роти (1847-

1848).

Член Товариства любителів російської словесності (1865).

Почесний наглядач Павлоградського повітового училища.

Друкувався в газетах «Дон», «Воронезькі єпархіальні відомості», «Катеринославські губернські

відомості», «Воронезький телеграф», ««, журналах «Основа», «Вітчизняні нотатки», «Репертуар і

пантеон», «Московитянин», «Сільський благоустрій», «Журнал Міністерства народної освіти»,

«Російське багатство», «Літературний додаток до «Київського телеграфу», «Ілюстрація»,

«Бібліографічні нотатки», «Дон», «Філологічний вісник».

Як літератор дебютував в «Журналі Міністерства народної освіти» статтею «Програма повного

курсу теорії словесності» (1838).

Потім настала черга статей «Катеринославський театр під час Петропавловського ярмарку»,

«Голос із провінції про поему «Мертві душі» (обидві – 1843), «Театр в Катеринославі 1844 р.»

(1845), «Про монастир Самари і Катеринослав (1846), «Про відкриття в Катеринославі постійного

театру 26 жовтня 1847 р.» (1848), «Пам’ятна записка» (1849), «Думки про східне питання» (1854),

«Декілька слів про селянську працю в панському господарстві» (1858), «Громадська бібліотека і

книжковий магазин в Катеринославі» (1859), «Російська словесність і її сучасний розвиток»

(1860), «Спогади про Соленика, знаменитого українського актора» (1861), «Короткий історичний

нарис української літератури» (1862), «Народна освіта в Новомосковському повіті» (1868), «Типи

сучасного життя», «Чи потрібне керівництво при вивченні мови, теорії словесності й історії

літератури», «Загальні поняття про поезію» (усі – 1869), «З приводу балачок про малоросійську

мову і малоросійську словесність» (1881).

Наш земляк – автор книг «Сторіччя російської словесності» (1849), «Педагогічні нотатки» (1856),

«Книга для читання при вивченні історії давньої класичної поезії» (1865), «Тургенєв, його

тридцятирічна літературна діяльність і його типи» (1872).

Перекладав російською Т. Шевченка.

Серед друзів та близьких знайомих М. – Т. Шевченко, М. Гоголь, П. Куліш, М. Лонгінов, М.

Костомаров, П. Гулак-Артемовський, С. і К. Аксакови, І. Панаєв, М. Погодін, М. Щепкін та ін.

***

НЕ ЗАШКОДЬ

, з творчого кредо М. Мізка

Не зашкодь словом.

ПІДРІЗАЮТЬ КРИЛА, з листа М. Мізка кузенові

Тобі відомо, що мені з усіх боків підрізають крила. Мені хотілося вчитися в університеті, а мене

засадили за дурну канцелярію…, змушують гнити у вульгарній до огиди провінції.

ЗУСТРІЧ З ГОГОЛЕМ, з дослідження «В пошуках живої душі» на media.utmn.ru

До цього часу Гоголь відмовляється від наміру їхати за кордон і вирішує провести зиму в Одесі. 24

жовтня він приїжджає сюди і зупиняється в будинку свого далекого родича Андрія Трощинського,

племінника відомого вельможі й колишнього міністра Дмитра Петровича Трощинського.

Почуває себе Гоголь хороше і спокійно. Його оточують приємні йому люди: «добрий» Олександр

Скарлатович Стурдза, письменник, колишній чиновник; сімейство Репніних, професори

Рішельєвського ліцею; місцеві літератори та актори...

Одеський літератор Микола Дмитрович Мізко дарує йому свій підручник «Сторіччя російської

словесності» і книгу про батька – «Пам’ятну записку про життя Дмитра Тимофійовича Мізка», яка

відповідала цікавості автора «Мертвих душ» до документальних матеріалів.

– Я описую людське життя, – сказав він Мізкові, – тому мене завжди цікавить жива людина

більше, ніж створена чиєюсь уявою, і тому мені цікавіші за всякі романи й повісті біографії та

нотатки людини, яка дійсно жила.

Розмовляючи з Мізком, Гоголь запитав, чи не він написав статтю «Голос з провінції», присвячену

«Мертвим душам», котра привернула свого